24 лютого відзначаємо роковини повномасштабного вторгнення росії в Україну. Кажуть, відтоді в нас досі триває лютий. Увесь цей рік українські освітяни долали неймовірні виклики. Школи стали порятунком для переселенців та пунктами незламності. Педагоги навчалися навчати: в укриттях та під час блекаутів, з окопів та з метро, одночасно офлайн та онлайн. Як ми всі змінилися та вистояли? «Освіторія» згадує, як це було, та пише про 5 нових навичок незламних українців.
1
Зберігати дитинство попри все
Спочатку дорослі — і батьки, і вчителі — опановували способи просто говорити про війну — те, що є, так би мовити, антонімом щасливого дитинства. Шукали важливі слова, щоб відповісти на запитання, на які ніхто не знає відповіді. Коли закінчиться війна? Виявилося, від того, як говорити з дітьми про війну, залежить, чи зможемо утворити для малечі простір психологічної безпеки, чи зможемо всупереч страшним обставинам допомогти школярам вчитися, цікавитися життям і знаходити, чому порадіти.
Від розмов переходили до зменшення шкоди уже не від інформації, а від подій, які змінювали життя українських хлопчиків та дівчаток. Розлука з татом під час війни: як допомогти дитині? Чим допомогти, як взагалі торкатися душевної рани, якщо загинули батьки? За цей рік за даними «Ордена Феніксу» близько 15 тисячі дітей втратили батьків. І донині освітяни опановують не просто правила, а ціле мистецтво говорити з дітьми, які пережили травматичні події.
2
Надавати психологічну підтримку
Серед майже тисячі поранених дітей є ті, хто назавжди втратив зір, слух чи можливість ходити. І вчителям на початку важко було змиритися із самим фактом того, що існує інклюзія, породжена війною, що діти, які могли жити без обмежень, через нелюдяну поведінку ворога матимуть особливі освітні потреби. Але вони одразу почали готуватися подбати по них.
Раніше мало хто знав, що таке ПТСР. За воєнного стану вчителю довелося подекуди ставати і психологом, і психотерапевтом, розрізняти ознаки психологічних реакцій на травми, виявляти ПТСР у дітей під час війни, заспокоювати, підтримувати, забуваючи про себе. Десь через пів року від початку збройної агресії рф освітяни почали згадувати про принцип «одягнути кисневу маску спочатку на себе», аби допомагати слабшим. Здається, ще не всі з цим згодні, та й часу вчителям катастрофічно бракує, тож не кожен знайшов свою формулу, як у такі тяжкі часи мати натхнення без вигорання. Але цьогоріч літом, опаленим війною, довелося усвідомити, що спринтерські ривки — не вихід. А щоб бігти на довгі дистанції, варто розібратися хоча б, як дозволити собі відпочинок? І нині освітяни продовжують навчатися того, як підвищити стресостійкість — власну та учнів. Така змога є, зокрема, на безкоштовному курсі із психологічно-емоційної підтримки для вчителів «Розумію».
3
Бути на сторожі безпеки
У мирному житті під безпекою у школі зазвичай мали на увазі профілактику булінгу та відсутність сторонніх у закладах освіти. Війна стрімко змістила акценти і безпека 2022/2023 стала чи не найважливішою темою освітян. Нині готовність дитини до школи визначає й те, чи здатна вона правильно поводитися в укритті. Мами звично збирають рюкзаки безпеки. Від перших турбот про безпечне укриття у школі: як облаштувати до 1 вересня, згодом переходили до питань, чим зайняти дитину у сховищі та як хоч трохи попрацювати там усім класом.
Зараз учителі вже вважають частиною професійної діяльності домедичну допомогу та навіть серед ночі розкажуть алгоритм дій вчителя під час повітряної тривоги. Окремий пам’ятник варто поставити педагогам за те, як вони, особливо на початку нового навчального року, збирали до укриття малечу, втішали наляканих, гуртували та, попри власну тривогу, бадьоро заводили «Ой у лузі червона калина».
За цей рік ми всі навчалися визначати на слух «повітряні мопеди», тобто коли атакують дрони-камікадзе Shahed 136. І переконували дітей серйозно вивчати мінну безпеку, бо інформація може врятувати їм життя. А ще пояснювали, що в інтернеті за часів інформаційної війни навіть школяр може натрапити на таку «міну», яка подіє так само смертоносно, як зброя. Ось чому так важлива інформаційна безпека під час війни.
4
Вчителювати без меж: під землею, у підпіллі та з окопів
З 24 лютого перерва в освітньому процесі тривала всього лише два з половиною тижні! Всеукраїнська школа онлайн допомагала безперервно навчатися школярам, поповнювала контент, підвищувала доступність для кожного. І лише за перше півріччя війни понад мільйон українських школярів скористалися платформою ВШО.
У складні часи вчителі дистанційно проводили заняття, здається, з усіх куточків світу, з таких локацій, які раніше важко було навіть уявити! Перші заняття в метро, де родини з дітьми переховуються тижнями від бомбардувань, перші заняття з блокпостів і навіть з окопів — історії освітнього фронту вражають різноманітністю та силою духу. Здавалося, українським учителям будь-що до снаги, і цим вони надихають не лише учнів, а й увесь світ.
Освітяни стали лідерами думок, змінотворцями в новому сенсі — не лише креативними реформаторами, а й тими, хто знаходив вихід просто в неймовірних ситуаціях. Це вони знайшли способи навчати, коли щодня вимикають світло. Їм доводиться поєднувати заняття з учнями в класі та онлайн з тими, кого батьки вивезли від війни в різні країни світу. Знаходити підхід до дітей-переселенців, входити в ситуацію українських учнів-біженців, яким доводиться відвідувати ще й місцеві школи, опановувати нову мову та намагатися впоратися з навантаженням.
5
Заряджати гаджети та душі
Восени дистанційка вже нікого не лякала, вчителі переймалися тим, як давати уроки офлайн і онлайн одночасно: як тримати у фокусі всіх дітей. Усі необхідні інструменти для роботи зібрано для вчителів на платформі osvitanow.org (проєкт «Спільно до навчання»).
Нині освітній процес триває в майже 13 тис. шкіл, з яких близько 10 тис. надають освітні послуги внутрішньо переміщеним учням. Ще 905 закладів освіти розташовані на тимчасово окупованих територіях, за даними МОН. Викладати підпільно в окупації для вчителів — реальний ризик для життя. Але незламні педагоги все ж відмовлялися працювати за рашистськими програмами та дистанційно відновлювали навчання за українськими держстандартами.
Учителі рятували учнів з блокадних міст, ішли на фронт, до тероборони або волонтерили. Ось такі історії про надлюдську силу вчителів. Школи ставали прихистком для переселенців, а взимку в них облаштовували пункти незламності, де можна зігрітися, підзарядити гаджети та… навіть власні віру й надію.
І хоча за рік війни 441 заклад освіти вщент зруйновано, а 3 139 пошкоджено, за даними сайту «Освіта під загрозою», ці школи поступово відроджуються, відбудовуються. А головний ресурс української освіти — не гаджети, не просторі кабінети, а наші вчителі, які справді незламні.
