Що краще — онлайн чи офлайн підвищення кваліфікації? Як можна розвивати професійну компетентність у стінах своєї школи? Хто має стати супервізором? Як обрати найкращі курси? Ці та інші питання обговорювали під час дискусії на Серпневій конференції для освітян. Модератором заходу виступила менеджер креативних освітніх проектів громадської спілки «Освіторія» Олена Северенчук.
Український учитель, хто він?
Перш ніж надавати послуги, потрібно дослідити, хто клієнт та чого він бажає. Донедавна це було актуально в будь-якій сфері послуг, окрім підвищення кваліфікації вчителів. Нині все змінюється.
У дослідженні, яке ГС «Освіторія» провела в рамках премії Global Teacher Prize Ukraine, взяли участь понад 3 тисячі освітян.
Більшість вчителів розуміє: навчання впродовж життя — складова професійного добробуту. На папері, за стандартами старих часів, на підвищення кваліфікації педагог має витрачати 36 хвилин на тиждень. Але в середньому він витрачає 14 годин щотижня (за дослідженням EdCamp, в якому взяли участь 8,5 тисяч учителів). І хоче мати свободу вибору, де і чого навчатися, робити це постійно, а не формально-примусово, раз на п’ять років.
Звідки професійна невдоволеність
Як вчителі вимірюють ефективність своєї роботи? 62% педагогів та 72% батьків найкращим показником вважають успішність учня. При цьому орієнтуються не на сформовані навички, а на ті оцінки, з якими він закінчує школу. Тобто, на жаль, досі орієнтуються на вимірювання.
Найсумніший факт: 82% українських вчителів відчувають недостатню повагу до своєї професії.
Це може бути пов’язано з кризою у професії, що відбувається в усьому світі. Адже торік під час опитування ГС «Освіторія» 44% киян сказали, що професія вчителя більше не потрібна. Певно, ідеться про те, що функція вчителя як джерела знань змінилася в часи Google. Тож маємо говорити про зміну формату, пошук нових підходів до вчителювання. Педагогу доводиться або йти в ногу з часом, або відчувати себе «уламком старого світу».
Як обрати правильні курси
Стаття 78 Закону «Про освіту» каже: школа має 2% від загального фонду заробітної плати вчителів витратити на підвищення кваліфікації. Але скільки реально на кожного вчителя припадає коштів?
Також щорічно педради та керівники закладів мають затверджувати плани професійного зростання кожного вчителя. І педагог має зробити вибір, чиї послуги обрати. На що орієнтуватися? Доки немає критеріїв, не сформований ринок якісних послуг. Якщо в столиці цей ринок ширший, то в регіонах часто немає вибору. У пункті 6 статті 59 сказано, що Кабмін має затвердити умови надання послуг та оплати, тож цей процес ще не врегульований. Але робота вже почалася.
За словами Олени Северенчук, команда EdCamp працює над переліком критеріїв, яким мають відповідати організації, що надають послуги вчителям. Це стосується як громадських організацій, так і інститутів підвищення кваліфікації. Державний і приватний сектор — усі мають працювати за однаковими стандартами. Наприкінці вересня їх вже мають винести на громадське обговорення, а весною 2019 року вони мають бути затверджені. Кожен вчитель може долучитися і запропонувати свої критерії.
Як організувати корпоративне навчання
Директор криворізької середньої школи № 114 Людмила Хорькова розповіла про досвід у їхньому навчальному закладі.
— Я якраз із типових вчителів: з короткою зачіскою, в окулярах, у діловому одязі та з об’ємною сумкою, — пожартувала пані Людмила. — Вважаю себе граючим тренером, тобто я ще й вчитель історії та правознавства, і все, що я вимагаю від вчителів, намагаюся пройти особисто. Наприклад, якщо пишемо наукові роботи, то і я як предметник пишу з учнями.
Як і всі вчителі, я проходжу курси підвищення кваліфікації на базі Дніпропетровської академії неперервної освіти. Рівень там підвищився, цікаві модулі, тож я пройшла 12 за кілька днів. Але головне для мене — свобода вибору. Обирати те, що для нас важливо: за напрямком спеціалізації школи — інформаційні технології, а також щодо нового підходу у НУШ, різні практичні кейси та підказки щодо форми подання. Найпопулярніший формат — онлайн-курси, які дають змогу обрати зручний час (у тому числі студії онлайн-освіти EdEra).
Але найперша форма підвищення кваліфікації в цій школі — використання канікулярного часу. Проводять заняття з англійської мови, IT-технологій, а викладачами для вчителів стають колеги, які ведуть ці предмети. Також «Книга НУШ» — гарний подарунок вчителям. Займаються за цією бібліотечкою так: один вчитель читає, робить презентацію за книгою і пропонує іншим основні тези. Можна сказати, займаються в команді створенням корпоративного університету, у якому самі себе навчають.
Як поєднати онлайн та офлайн
Вчителі передають одне одному «циганською поштою», де якісні курси, тож репутація дуже важлива. Приміром, в «Освіторії», коли оголошують набір на будь-який курс, за півгодини відкритої реєстрації набирають понад 100 охочих взяти участь на 15 місць. 70% з них — вчителі з регіонів, які готові витрачати свої кошти на проїзд.
Як доводить опитування, у середньому 2295 грн на рік вчитель витрачає власних коштів на підвищення своєї кваліфікації, фінансуючи сам себе (курси, тренінги, професійна література).
27% хотіли б зменшити такі витрати. У цьому могли б допомогти регіональні осередки, громадські організації, які надавали б якісні послуги. Це зменшувало б ціну та не довелося б витрачатися на проїзд. Та це все попереду.
Щодо зручної для педагогів форми навчання: хоча прогрес рухається вперед, 64% вчителів віддають перевагу очним курсам, тренінгам, живому спілкуванню наперекір ері діджиталізації. 56% — програмам обміну в країні та за кордоном. 54% — дистанційним курсам, тренінгам.
Хоча онлайн-освіта набирає обертів, учасники зустрічі дійшли згоди, що вона не поглине офлайн-формат. Адже вчитель — це робота з людьми, тому частину методик передати онлайн неможливо. Але методичні матеріали зручно передавати саме таким чином. Майбутнє — за поєднанням цих форм. Деякі онлайн-курси можуть бути базою для інститутів підвищення кваліфікації, де не доведеться витрачати час на лекції, а можна буде зосередитися на роботі в групі, проектній роботі тощо.
Наставники чи наглядачі
Вчителі першокласників НУШ пройшли онлайн та офлайн освіту, ідуть до класів. Але більшість розгублена — як впроваджувати все це в реальному житті? Виникає чимало запитань, проблемних ситуацій, є потреба у зворотному зв’язку. Як допомогти цим вчителям?
Директорка Всеукраїнського фонду «Крок за кроком», одного зі стейкхолдерів, які займаються реформою НУШ, Наталія Софій розповідає про супервізії. Дехто вбачає у цьому терміні лише контроль, вдаючись до буквального перекладу цього слова «наглядач, контролер, спостерігач». Утім, є міжнародний сталий контекст.
Супервізор — це той досвідчений професіонал, який дає зворотний зв’язок, ділиться досвідом, відповідає на всі конкретні питання, аналізує доцільність використання певних методів, допомагає уникнути професійного вигорання, а також відповідає за якість роботи свого «підопічного» і комфортність його діяльності. Це не разова консультація, а тривалі стосунки, побудовані на довірі. Професіонали, робота яких побудована на контакті з іншими людьми, регулярно проходять супервізію, тобто мають можливість не лише оцінити себе як фахівця зі сторони, а й отримати допомогу у формуванні професійної ідентичності.
Сама пані Наталія пропонує замінити термін «супервізор» на україномовний варіант — «наставник».
Хто має надавати таку допомогу? На зустрічах робочих груп із цього питання, за її словами, часто пропонують, щоб це робили ті, хто за посадою має опікуватися вчителями: методисти, заступники директорів. Утім, за канонами супервізії її не може проводити людина, з якою клієнт має якісь інші стосунки: професійні, родинні.
Адже умова ефективного наставництва — повна відвертість з боку того, хто звертається за допомогою. Якщо вони разом задіяні ще в іншій діяльності, виникає конфлікт інтересів. Тож не можна навіть колегу ставити наставником. Що ж до керівництва, тим паче виникає спокуса не відкривати правди. Удати, що все гаразд, щоб це не відбилося на кар’єрі, зарплаті. Тоді наставництво стає просто контролем. Недарма за кордоном супервізорами зазвичай стають ті професіонали, які вже вийшли на пенсію.
Домовимося про термінологію
Під час обговорення «пройшлися» і по інших термінах. Наприклад, що не варто вживати «підвищення кваліфікації», доки не проведене ліцензування на ці послуги. Адже поки що законодавчо ці форми навчання суворо регламентовані. Тож краще про безперервне навчання вчителів говорити як про способи розвитку професійної компетентності. Уперше прийняті професійні стандарти змушують вчителів підвищувати рівень навичок та знань, аби відповідати їм.
Також зачепили чимало болючих тем: низький рівень довіри вчителів до обласних відділів освіти. А в тих — до організацій, які беруть участь у розбудові НУШ, реформі вищої педагогічної освіти. Ішлося і про бюрократичні підходи та авторитарну вертикаль в освіті, які вчителям складно поєднувати з творчістю на уроках. Але принципи НУШ якраз мають допомогти освітянам позбутися всіх цих явищ.
Певно, цього 1 вересня не лише першачки хвилювалися, що в них починається нове шкільне життя. Нова школа приходить і до вчителів, розпочинається навчання. А коли настане його фінал, кожен професіонал вирішує особисто. В ідеалі — воно триватиме до останнього дня роботи.
