Учні Анни Дудич вчать англійську з планшетами і в окулярах віртуальної реальності. Минулого року вона стала першою українською вчителькою, яка ввійшла до 50 найкращих педагогів світу в міжнародному конкурсі Global Teacher Prize (читайте про надихаючі історії учасників конкурсу).

Це не перші досягнення вчительки з Кропивницького: три роки тому вона стала вчителем-експертом Microsoft, перемогла на міжнародному конкурсі для вчителів англійської мови і безкоштовно стажувалася в Оксфорді. А у 2012 році перемогла на конкурсі Британської консульської ради і полетіла на семінар на Мальту — навчитися проектної діяльності. У професії Дудич вже 18 років.

Чому для того, щоб у класі з’явилася найсучасніша техніка, не потрібно багатих меценатів, яким має бути тайм-менеджмент вчителя і що таке педагогічний успіх — в інтерв’ю Анни Дудич.

Я — вчитель, бо дуже люблю спілкування.

Шість уроків на день, колеги, вебінари — у цій професії без спілкування нікуди.

Після 11-го класу я поїхала на рік у США — вчитися за програмою обміну.

Там побачила, якою може бути школа: дитиноцентрична, цікава, яскрава, спрямована на те, щоб у кожному знайти таланти і розвинути їх. Вчитель має достукатися і до діток зі складнощами в навчанні, і до тих, які трішки інші, бо інклюзія там працює.

Українським вчителям заважає перевантаженість зайвими справами.

Багато хто каже, що хотів би приділити більше уваги учням з проблемами, але потрібно якісь папери заповнювати.

У мене хороший тайм-менеджмент і я встигаю робити багато справ.

У тому числі «паперових». Тайм-менеджмент — дуже важлива навичка у ХХІ столітті. Багатьох треба вчити, як розставляти пріоритети. Я теж не одразу вміла. Допомогли вебінари і конференції. У мене ще одна перевага: я не класний керівник, а лише викладаю.

Класне керівництво відсікає можливість професійного розвитку навіть через вебінари, бо необхідно готувати купу звітів і заходів.

Багато з них — просто для галочки, а не для діла. Усі розуміють, що треба з цим щось робити. Звичайно, звітність потрібна — щоб аналізувати, моніторити і бачити прогрес навчальних досягнень. Але не так часто.

Зміни йдуть.

Від міністерства маємо дуже цікаві ініціативи. МОН спонукає до того, щоб вчителі переглядали навчальні програми, викладали свої пропозиції, які, як бачимо, враховуються. Починання є, але треба багато часу, щоб вони запрацювали. Заважає пасивність вчителів, і причина, знову ж таки, у їхній надмірній завантаженості. А також у тому, що мало-хто має змогу наживо поспілкуватися з освітянами з інших країн або побувати за кордоном і побачити, як працює тамтешня школа.

Щоб вчитель не обирав між продуктовим кошиком і професійним розвитком, потрібно дати йому гідну зарплату.

Конкурси теж сприяють тому, щоб підняти престиж професії, але для цього, зазвичай, потрібно знати англійську. Хочеться, щоб вчителі мали доступ до курсів з іноземних мов.

Для мене успіх — коли діти із задоволенням йдуть на урок.

І не тільки відмінники, а й ті, у кого середні досягнення. Коли учні розуміють, що оцінка — дуже суб’єктивна річ. Я переконана, що не можна порівнювати двієчника з відмінником, бо прогрес у навчанні є в кожного. Ситуація успіху на уроці має бути для кожної дитини, незалежно від досягнень і від того, чи любить вона предмет.

Як можна заборонити гаджети?

Це ніби колись сказати Гутенбергу перестати друкувати книжки. Це прогрес і це життя. Будемо забороняти чи ні: сучасні діти — цифрові громадяни. Вчитель може перелаштуватися і подавати інформацію через цифрові, а не друковані джерела, спонукати учнів самостійно шукати інформацію, критично мислити, розвивати навички медіаграмотності.

І планшети, і окуляри віртуальної реальності роблять уроки надзвичайно цікавими.

Приблизно раз на тиждень використовую їх на уроці. Вчительський лептоп, планшети і окуляри в нашій гімназії — це все призи з конкурсів. Тобто якщо знайти час на заповнення анкети та участь — можна облаштувати свій кабінет і не чекати, поки в управлінні освіти хтось вирішить закупити обладнання.

Раз на місяць ми спілкуємося з класами з усього світу через Skype.

Тому наші діти не бояться говорити англійською. Вони вільні. Звичайно, помиляються, але не бояться помилок, бо бачать, що їх розуміють по той бік екрану.

Елементи проектної діяльності використовую давно,

але більш широко з 2013 року, коли познайомилася з Microsoft. У них на сайті є дорожня карта з проектної діяльності для вчителів. Вчитель відповідає на запитання і розуміє, чи розвиває його проект навички ХХІ століття, чи це проект заради проекту. Обов’язково мають бути міжпредметні зв’язки, які пояснюють, що знання не існують окремо у світі. Усе пов’язано.

Головна риса вчителя — навчання протягом всього життя, а не раз на п’ять років у період атестації.

Коли кожен зрозуміє, що це не вимушений захід, а внутрішня потреба, тоді дітям буде цікаво вчитися, а вчителю — навчати.

Автор:

Залишити відповідь