Як бути молодим українським вченим, на якого полюють світові корпорації

Які якості та вміння потрібні амбітним розумникам, щоб стати найкращими на світовій науковій арені? Історія молодого доктора наук Ростислава Данила надихне як вчителів, так і батьків і підлітків, які зараз визначаються зі справою життя.

Народитися в селі, навчатись у звичайній школі, вилаштувати кар’єру фізика без жодної «допоміжної» гривні в кишені й стати жаданим об’єктом для «мисливців за мозком» із провідних наукових компаній світу? Так, усе можливо! Саме про це історія Ростислава Данила. Без хабарів та блату він став провідним спеціалістом зі створення лазерних і оптичних технологій, зараз живе та працює у Франції, а його секретні розробки використовуються навіть для створення зброї.

Ростислав Данило — випускник Київського національного університету, французького École Polytechnique, фахівець у галузі взаємодії високопотужного лазерного випромінювання з речовиною. Після здобуття ступеня магістра працював дослідником у Шанхайському науково-технічному університеті. Після роботи в Шанхаї повернувся в Лабораторію прикладної оптики для здобуття ступеня доктора філософії в галузі оптики й фотоніки. Лауреат численних стипендiй та премiй: SPIE Optics+Photonics Scholarship 2014, Премiї Київського мiського голови 2015, стипендії Французького уряду 2015, стипендiї Шанхайського уряду 2016.

На кілька днів Ростислав завітав до Карпат, щоб провести майстер-класи для обдарованих дітей під час проведення найнезвичайнішого наукового табору Volt Camp, який організувала та провела «Освіторія».

Люблю світло

Я народився у звичайному селі на Львівщині. Там же й навчався у Підбірцівській загальноосвітній школі. Навчання давалося мені легко, хоча я не плекав думок про те, як одного ранку прокинуся відомим вченим. У 14 років мене поглинула фізика, яку від початку вважав фантастичною наукою. Навіть попри те, що вчителька фізики в нашому селі була суворою й ду-у-уже жорсткою. Наче з тих класичних жартів, у яких діти не просто бояться, а часто й недолюблюють «фізиків», «хіміків» і «математиків». А десь у 15 я сказав собі: «Буду займатись оптикою та лазерами». Просто так відчув.

Моя мама — вчителька математики. Окремо вона зі мною не займалась, але могла змусити практикувати більше вдома. Я жартома кажу, що батьки «дозволи мені самому обрати, як руйнувати своє життя». Вони просто не втручалися в кар’єрні плани, хоч і вважали моє захоплення фізикою марним витрачанням часу. Тим не менш, не стали заперечувати: «Зробив вибір? Відповідай за нього. Побачимо, що з того буде».

Після першого в Україні вступу у вищі навчальні заклади винятково за результатами ЗНО у 2009 році завдяки 198 балам отримав можливість обирати: «Київ чи Львів?». Поїхав до столиці: у рідному Львові була лише кафедра теоретичної фізики (хоч і дуже крута), але я не зміг би там на високому рівні вивчати оптику. Чому оптика та лазери? Люблю світло. Але… Як його помацати? І чому воно світить?

Навіщо японські вчені читають наукову фантастику

Мене запитують, чи не ростуть ноги цієї любові до світла, лазерів та оптики із «Зоряних війн» чи фантастичних бойовиків. Ні! Але навіть солідні вчені час від часу засідають за читання наукової фантастики та всерйоз її аналізують. У Японії вчені навіть зобов’язані читати наукову фантастику, і цьому є пояснення.

Фантасти — люди, які зазвичай мають філософську чи психологічну освіту та вміють глибоко проаналізувати певні фізичні явища. Вони, у свою чергу, всерйоз розбираються в наукових темах, щоб писати якісну обґрунтовану наукову фантастику. Саме завдяки сукупності цих якостей їм вдається вийти за межі «приземленого» людського сприйняття та генерувати нові ідеї. А науковці запозичують трохи ідей у фантастів.

Мене вразила книга «Видозмінений карбон». Саме книга, а не однойменна екранізація. Розповідь про те, що свідомість, пам’ять, емоційний портрет людини можна програмувати та переносити через чіп у місці з’єднання між спинним та головним мозком нового тіла після того, як зношується старе.

Зацікавив момент про те, що людство окупувало значну частину галактики, у тисячі разів розширивши ареал існування. Щоб перебратися на нові місця проживання, людям доведеться провести в космічному кораблі невизначену кількість років, адже до уявної планети Харлан — понад 200 світлових років шляху. І ось тут людям допоможе трансгравітаційний пробій, ідея якого побудована на тому, що деякі сигнали можуть рухатися значно швидше за світло.

І справді, сучасні фізики намагаються не обмежуватися тим, що швидкість світла — константа. Навіть більше, науковці (у тому числі в лабораторії CERN) шукають частинку, яку рухатиметься швидше за світло. Поки що не знайшли, але хтозна? Можливо, саме це відкриття стане наступним проривом у фізиці. Вчені наввипередки шукають ті експериментальні параметри, які нам покажуть: не всі константи є непорушними.

Університет дає можливості побачити світ

Вступивши до КНУ Шевченка, я зрозумів, що майже всі однолітки на курсі — випускники фізико-математичних ліцеїв, спеціалізованих шкіл. Дають нам перше завдання, дивлюся на нього, а брови повзуть догори: «Оу… А нам у школі казали — це робити не треба». Це був перший шок. Наступний шок: в одного з викладачів був список студентів, і навпроти кожного прізвища — позначки з назвами ліцеїв і шкіл, а навпроти мого прізвища — два слова: «село Підбірці». Навіть школу не написали — мовляв, просто хлопець із забитого села. На мені була «чорна мітка» — мене мали за пусте місце, але це спрацювало як виклик.

Перші три роки було дуже важко: безсонні ночі з шаленим бажанням наздогнати, щоб потім перегнати. Мені пощастило, бо корупції та «кумівства» у моєму виші не було — усе вирішували знання. Принцип простий: «Навіть останній ідіот має отримати свою трійку, якщо він чесно на неї напрацював». Смішні випадки теж траплялися. Один зі студентів поклав у заліковку 100 доларів, викладач відкрив, подивився. 100 доларів поклав у кишеню, а дві купюри по 50 віддав тому бідолазі разом із заліковкою: «Розміняв. А вам перескладати».

У кінці 3-го курсу, коли мій рівень відчутно зріс, я подзвонив батькам і сказав: «Ви знаєте, у Києві мені вже нудно!» Шукав можливості побувати в інших країнах і там повчитися досвіду чи проявити себе на олімпіадах. І знаходив: США, Вірменія, Австралія… Ось так університет може дати ще й можливість побачити світ.

Як сподобатись потенційному інвестору за 3 хвилини?

Коли був на 6-му курсі, потрапив на цікаву конференцію в Сан-Франциско. Розповідав біля стенда про свою роботу. До мене підійшов дослідник Василь Темнов з Ле-Манського університету й почав невимушену розмову. Я одразу зрозумів, що й до чого. Головне — показати під час своєї презентації, що сам розумієш те, про що говориш. Якщо зважити на вагах ваш проєкт та вміння яскраво себе презентувати — друге значно переважить. Треба знати, що коли вас «хантять» — говоритимуть на загальні теми: «Чому ви так зробили? А ось така операція для чого?»

Тож розвивайте свої soft skills — вміння комунікувати впевнено й бути при цьому переконливим — надважливо. Лаконічність і логіка у вашій розмові — найліпші союзники. Перші три речення, в яких ви себе представите — найважливіші.

Ще один приклад: під час вступного конкурсу до Французької академії наук презентація претендента — рівно 10 хвилин. Не встигаєте? Вам кажуть «стоп», і знайте: шанс втрачено.

Отож, мене запросили до Ле-Манського університету. До того я пробував вступити до Ecole polytechnique federale de Lausanne — і мене не прийняли. Чим класний Ле-Ман? Дає неперевершені можливості для науковців, які працюють у сфері акустики. І хоч мене вабила сфера оптики, рік я все ж пропрацював зі звуком. Це пішло на користь: на фундаментальному рівні вивчив ще один розділ фізики. До слова, система освіти у Франції дуже гнучка: люди рік вчаться в одному місці, потім переїжджають до іншого — і це норма. Так і я за рік після Ле-Манського університету поїхав працювати в лабораторію прикладної оптики в Парижі, яка закріплена за Ecole polytechnique.

Місія: вижити на стажуванні в Парижі на 554 євро

Перед тим як опинитися на науковому стажуванні в Ecole polytechnique, я вирушив на стажування до Шанхая — це була умова установи. Там пропрацював рік, і нарешті — Париж та омріяне місце.

Скільки платять, коли стажуєшся в такій престижній установі, як Ecole polytechnique? Дуже мало: 554 євро. Для рівня їхніх цін ця сума — мізерна. І так, ці шість місяців — один з найважчих періодів мого життя. Про те, щоб підробляти репетиторством, не могло бути й мови — студент у Франції не має права викладати. Це жорстко регламентується.

Отож, я нарешті отримав доступ до фемтосекундних лазерів. Навчився їх вмикати (в Україні немає такої можливості!), уперше «помацав» лазерний пучок. Це небезпечна робота. Якщо ти не в окулярах і «зловиш» розсіяне світло від стіни — усе, сітківка згоріла, а ти залишився напівсліпим. Коли працюєш з лазерами, не може бути й мови про вживання алкоголю напередодні — найменше тремтіння пальців — і все. Опік гарантовано. Однак опіки на шкірі на початку роботи — неминучі.

За контрактом мені заборонено розповідати деталі проєктів, але можу сказати, що мої розробки активно будуть використовуватися для детектування шкідливих газів. Це актуально для більшості перенаселених міст світу.

Також розробляємо нове покоління сонарів для флоту і антен для артилерії на основі лазерних систем. Один з цікавих викликів на майбутнє — зловити блискавку та направити її розряд у потрібному напрямку. Це означає, що в майбутньому ми зможемо створити нову генерацію громовідводів та використовувати їх в аеропортах, адже нинішні не забезпечують необхідного рівня безпеки. Ці нові види громовідводів докорінно змінять політику безпеки аеропортів.

Кар’єра має бути хобі, а наука — соціальним ліфтом

Ваша кар’єра має дорівнювати хобі. Тоді це точно ваша кар’єра. Це стосується як молодого покоління, так і всіх, хто збирається шукати себе в чомусь новому.

Принаймні двічі на день ставлю собі питання: «А чому я тут?» І кожного разу маю відповідь чому. «Бо хочу ще зробити ось це, буду розвиватись ось у цьому». Якщо протягом п’яти днів у вас не буде відповіді на це питання — кидайте цю роботу й переходьте в іншу галузь.

Якщо говорити про кар’єру фізика, науку я розглядаю як соціальний ліфт. Знову наведу приклад. В Японії талановитих дітей вишукують ще з початкової школи. Цим займаються спецслужби. За юними геніями пильно стежать на всіх етапах їхнього життя, навіть обирають гідну кандидатуру для одруження (заміжжя).

Лайфхаки для кар’єри науковця 
Виконуйте і будьте щасливі. І багаті

1

Навчіться збирати валізу

У прямому та переносному сенсі! Особисто мені для збору валізи вистачає 15 хвилин. До того ж, кар’єра науковця = мобільність. Ви маєте бути готові переїхати будь-куди й будь-коли.

Якщо ви перебуваєте весь час в одній країні, у якийсь момент починається «консервування» — ви не здатні більше продукувати нові ідеї, бо відгороджені від зовнішнього досвіду. А як же родина, діти? Не буду приховувати, я досі не маю сім’ї, але в мене є знайомі, яким вдається поєднувати такий спосіб життя та сімейні справи.

2

Знайте декілька іноземних мов, одна з яких — азійська

Я чую: вивчати китайську — тренд. І сміюся. Бо це не тренд, а життєва необхідність для людини, яка мріє про круту міжнародну кар’єру. Ринок найвисокооплачуваніших професій сконцентрований в Азії. Вам треба буде працювати з цими людьми. Окрім знання китайської (чи будь-якої з групи азійських мов) найкраще знати ще три європейські. Ідеально, якщо це англійська, іспанська, німецька.

Не знаєте англійської? Залишитеся на місці.

3

Вміння взаємодіяти та готовність до наднормового графіка

Вам постійно треба буде взаємодіяти з великою кількістю людей — з керівниками (допоки самі не станете керівником), з групою. Ви маєте розуміти, що система соціальної взаємодії в кожній країні відрізняється.

Будьте готові, що на початку кар’єри вам доведеться працювати понаднормово. Коли я проходив наукове стажування в Шанхаї, робота тривала з 7-ої ранку до опівночі. Перерва — 45 хвилин на обід. Узагалі, економічне піднесення Китаю відбулося завдяки тому невичерпному людському ресурсу, який там експлуатують нон-стоп. Завдяки цьому ця країна зараз найбагатша.

Найкращий комплімент серед колег у Китаї — «ходиш, як зомбі». Але в ті моменти ви маєте розуміти, навіщо там перебуваєте і що це дасть у перспективі. Саме це й допомагає.

В Америці, до слова, з графіком не легше. У дечому — гірше. Соковижималка людського ресурсу там ще потужніша! Це тільки Європа живе графіком «з 9-ої ранку до 17-ої вечора» та ще й страйкує. Найрозвиненіші країни світи працюють на знос. Головне в цьому — не згубити себе та свою мрію.

Залишити відповідь