Чому вчителі заслуговують на краще

До 23:59 4 серпня треба встигнути заповнити анкету на участь у премії Global Teacher Prize Ukraine. Чому ви неодмінно мусите це зробити, пояснює шеф-редакторка Osvitoria.Media Олена Павлова.

Як відомо, усі найкращі справи робляться в останню ніч. Чи якщо ви дуже організовані — в останній день. Так от, цей останній день настав. Саме час подати заявку і заповнити анкету на участь у премії Global Teacher Prize Ukraine. Це відзнака для найкращих українських вчителів. Приз — 250 тисяч гривень і поїздка на найкрутіший світовий освітній форум до Дубая. І я пишаюся, що працюю в «Освіторії», яка організовує цю премію, адже головна наша мета — нагадати всім: Вчителі важливі.

Від учителів насправді залежить усе. Тільки їхня праця — як світло зірок, яке долітає до нас через кілька років. У країні, де всі хочуть бачити результати тут і одразу, це важко оцінити належно. Але саме робота вчителя закладає все те, на що потім спиратимуться наші найважливіші рішення та вчинки. І пощастило тим, у кого були хороші вчителі. Вважаю, що мені, наприклад, дуже пощастило.

Але скільки спілкуюся з учителями, мене вражає одне: їхня скромність. Точніше: хронічне недооцінювання себе. Щоразу, коли кажу «Подавайтеся на премію», вони мнуться: «Та що, я ж нічого не зробив». (А до того розповідали, як втілюють у своїй школі крутий екологічний проєкт або такі уроки проводять, що заздрю, що я не за партою). Це неймовірні ультрапрацьовиті люди, які допізна, ночами думають над новими цікавими вправами, виносять з дому все на роздаткові матеріали для уроків, створюють навколо себе вир активності, творчості та енергії. І тут вмикається давня пісня — та що я, от інші.

Я вважаю надмірну скромність рисою, якої варто позбуватися. Це не чеснота, а спадок радянського виховання. Мовляв, не висовуйся. Її можна вдавати, з ввічливості, але бути таким скромним — не дуже ефективно.

Фіналістів премії обирають на основі анкет. І заповнити її — це просто приємна практика для себе — згадати, відрефлексувати, похвалити себе за щось, просто потішитися історіями зі своєї вчительської практики. Ваші учні не конче мають здобувати Нобелівську, менших досягнень теж часом достатньо, щоб змінити світ. Адже те, що дитина відірвала носа від смартфона і підсіла на книжки — теж подвиг. Цікавлять деталі. Цінуємо щирість і справжність. Ми впевнені, що вам є чим поділитися в анкеті. Адже ви досі вчитель, а в цій сфері виживають тільки супергерої.

Розслабтеся, будьте собою, і заповніть анкету. Навіть якщо не головний приз, там є дуже багато класних відзнак (наприклад, окрема для шкільних вчителів мистецтва від Українського Культурного Фонду). Якщо ваші рідні — вчителі, змусьте їх. Усі методи підійдуть. Шантажуйте. Погрожуйте найсвятішим. Наприклад, що не будете їсти борщ, якщо мама-вчителька не заповнить анкету.

І нумо трошки більше вірити в себе. Нам цього зараз дуже бракує. Нам це зараз дуже допоможе.

Залишити відповідь