Батькам доводиться змалечку привчати дитину до певних обмежень, кордонів. Інакше про виховання вже не йдеться. Але часто заборона може обернутися на погрозу чи образу дитини. Дитячий психолог Олена Шамрай розповідає, як це робити екологічно.
Чи можна виховувати без «не можна»
У Каліфорнії ще 50 років тому порівняли два стилі виховання. В одному дитсадку виховували дітей з родин, які вважали: треба якомога більше свободи, приймати синів і доньок такими, як вони є, щоб ті змалечку могли самореалізуватися. Тож і вихователі ні в чому не обмежували цю малечу.
За контрольну групу взяли традиційний дитсадок: з певними правилами поведінки, із заохоченнями та м’якими покараннями (ставлення у куток, стілець порушника тощо). Через три роки «вільні» діти, на подив вчених, були менш радісними, більш тривожними, не вміли спілкуватися, майже не грали в групові ігри. Відсутність правил позбавляла їх орієнтирів. Діти почувалися так, немов на них переклали відповідальність за наслідки їхніх вчинків, тож вони не могли по-справжньому розслабитися. Отже, «правила гри» повинні бути, і діти їх мають знати.
Якщо батьки не вводять заборон, замовчують помилки малечі й не дають їх виправити, виховують «кумирів родини», яким усе дозволено, все прощається та немає наслідків, вони стають згодом самовпевненими особами.
Таке підвищення самооцінки не на користь: людина несвідомо обманює себе та інших, подаючи себе як всесильну. Тож забагато на себе бере: вважає свої вміння та здібності кращими, ніж вони є насправді, дає обіцянки, яких не може дотриматися, часто намагається когось «врятувати». Наприклад, підбирає чимало бродячих кішок і собак, створюючи проблеми сусідам і членам сім’ї. Дитина, яка не знала обмежень, болісно зіткнеться з ними в дорослому віці, а пробувати і помилятися, зізнаватися у власних поразках та неідеальності їй боляче.
Впевненість, на противагу самовпевненості, завжди включає здорову самокритичність, здатність оцінювати свої вчинки, ресурси, брати на себе відповідальність. Отже, розумні заборони йдуть на користь дитині. Які ж поради можуть бути щодо них?
Як забороняти розумно
1. Заборони не можуть слугувати тільки вашим інтересам
Усе починається ще з перших днів життя дитини. «Годуєте за розкладом, інакше малюк буде постійно «висіти на грудях», мати буде виснажена без повноцінного відпочинку». Вираховувати час годування і відмовляти в інший час — помилка, яку робили ще наші батьки під впливом доктора Спока. Адже є чимало ослаблених дітей, тривожних, із хворобами травлення і таких, що не здатні активно висмоктувати норму з однієї спроби. Вони не можуть витримувати інтервали між годуваннями, що зручні батькам.
Інший приклад — не брати дитину на руки, не звертаючи уваги на її крики. Бо інакше повсякчас проситиметься на руки. І що? Мовляв, це розбещує, маля перетворюється на тирана, а головне — незручно. Утім, дитина потребує емоційного контакту з матір’ю, ніжності, дотиків. Інакше виросте невпевнена в собі людина з низьким емоційним інтелектом, недостатньо емпатична. До слова, діти Спока згадували про батька як про тирана, на якого вони були ображені все життя. Батьки певною мірою мають слідувати за дитиною в її бажаннях, настрої і захопленнях.
Заборона щось активно робити, грати, шуміти, коли батьки хочуть тиші та спокою, — теж не виховання, а шкода. Мовляв, піди пограй з гаджетами, кіно подивися. І в підсумку діти «підсаджуються» на комп’ютерні ігри та бездумний перегляд фільмів.
2. Заборон не може бути занадто багато
Ви можете заборонити дитині ноутбук та смартфон, не дозволяти гратися з небажаними друзями, вважати іграшки та ігри дурницями, не дозволяти гуляти без дорослих. Однак такі заборони лише розпалюють бажання. Згодом діти наздоганяють все те, чого були позбавлені в дитинстві.
Дитина із сильним темпераментом у підлітковому віці прагнутиме порушити відразу всі батьківські заборони. Зі слабким — дійсно, підкориться, але в підсумку батьки матимуть слухняну й абсолютно не готову до життя людину. Адже вона не навчилася самостійності, за неї все вирішували. Коли йдеться про дійсно ризиковані речі (алкоголь, куріння, наркотики), треба не забороняти, а навчати протистояти спокусі, ефективно відповідати тим, хто пропонує щось подібне.
3. Забороняти треба і собі також
Чимало батьків скаржаться, чому діти раз у раз порушують заборони, майже не запам’ятовують. Часто вони просто копіюють саме мам і тат, які кажуть одне, а роблять інше. Батьківський приклад — це фундамент виховання. Забороняєте дивитися мультики більш ніж півгодини? Чудово, але якщо самі при цьому не відриваєтеся від монітора, дитина стане бунтувати — відкрито чи потайки. Боїтеся, аби підліток не почав смалити цигарки? Тоді краще й самим відмовитися від куріння.
Форму «Ми цього не робимо» значно краще сприймають, ніж «Тобі не можна».
Ще приклад. Коли батьки конфліктують так, що родина починає розпадатися, дитина нерідко стає цапом-відбувайлом. Її сварять за те, що грубить, не поважає дорослих. Але що вона бачить? Як тато і мама сваряться, лають одне одного, знецінюють, тож втрачають у її очах авторитет. Як кажуть, почніть виховувати себе, і виховувати дітей не буде потреби.
4. Заборони не мають бути несподіваними та непослідовними
Вже не раз казали про одностайність дорослих. Якщо один забороняє, а інший дозволяє, звісно, дитина буде вчитися лише одного: шукати лазівку. Але ще менше батьки замислюються про те, що заборони мають бути правилами, а не свавіллям або виплеском емоцій.
Наприклад, дитина захоплено грається і покриває майже весь життєвий простір іграшками: тут у неї вокзал, а тут шпиталь, магазин на кухні, по коридору мчить поїзд. Мати зазвичай милується фантазією донечки та дає лише одну заборону: залишати все в такому вигляді на ніч, не склавши іграшки на місце. Але ось вона приходить перевтомлена, з головним болем, якась машинка потрапляє під ногу, все дратує. І ось вже дитина чує крики та звинувачення, що вона влаштувала гармидер, треба зібрати все негайно, а надалі грати лише в одному кутку дитячої кімнати. Це — не заборона, це — сплеск емоцій.
Краще впоратися з роздратуванням без дитини. А згодом спокійно подумати, що саме ви хочете заборонити, наскільки це важливо для вас і для дитини, а потім вже спокійно вводити нове правило. До речі, з іграшками можуть бути різні рішення: десь варто заборонити гратися в усій квартирі, бо це заважає відпочивати бабусі чи маленькому братику. Десь введуть правило складати більшість іграшок до маминого (татового) повернення з роботи. А десь, заспокоївшись, батьки дозволять «будувати свої світи».
5. Заборони слід доступно пояснювати
Так, є правила, які маленька дитина не може осягнути. Але варто повторювати спрощені пояснення і силоміць утримувати від небезпечних речей. А з віком дитина все зрозуміє. Скажімо, малюк не знає, що таке розетка та електрика. Та можна пояснити, що в ній своєрідний вогонь, який робить дуже боляче. До певних правил слід просто «дорости». І маленькій дитині, і підлітку пояснювати варто один-два рази. Постійні розмови на цю тему — ні до чого. Часом це спроба дитини виправдатися та звільнитися від заборони. Надалі коротко нагадуйте: «Ми цього не робимо».
