Як правильно карати дітей

COVER_punishment
Автор тексту: Аліна Мірошникова
Зображення: Norman Rockwell

Які санкції до неслухняної дитини варто застосовувати та чи варто взагалі? Де та межа, за якою виховання переходить у помсту чи насолоду владою? Як не можна карати? Про це — дитячий та сімейний психолог, гештальт-терапевт Юлія Присяжнюк.

yulia_p

Покарання чи помста?

Cпочатку з’ясуйте для себе — чого домагаєтесь покаранням. Здається, питання просте — не допустити повторення небажаної поведінки. Але дуже часто те, що ми вважаємо покаранням, насправді — помста.

Якщо ви думаєте: «Хай інші діти бачать, що проступок братика/сестрички не залишився без покарання». Або ж: «Він так сильно вдарив хлопчика, нехай сам відчує, що це таке». І ще: «Кричав, що ненавидить мене? Добре, зараз він отримає «погану маму». Усе це — не про покарання.


Бажання помсти виникає значно частіше, ніж ми можемо собі зізнатися. Діти іноді доводять до сказу. У цей момент хочеться задовольнити обурення і завдати шкоди винуватцю нашого дискомфорту. У самій думці нічого жахливого немає. Але чи варто діяти?


Якщо батьків у момент розчулення чи радості спитати, чи хотіли б вони час від часу мститися дитині, навряд чи хтось відповість ствердно. А до виховання це взагалі немає ніякого відношення. Тож дорослий має управляти гнівом і нічого не вирішувати під його впливом.

Покарання з виховною метою — це коли ви думаєте про вплив на саму дитину, а не про себе чи інших учасників ситуації.

Від непокори — до критичного мислення

Небажана поведінка — це порушення певних правил чи непокора батьківським наказам? Правил мають дотримуватися всі, включаючи батьків. У таких настанов є логічні пояснення, хоча не завжди зрозумілі для дитини.

10 заборонених висловів, які батьки все одно кажуть дітям

Наказ же — це «тому що я так сказав», «я вирішила, бо я мати», «роби, як кажуть, бо ти живеш під нашим дахом». Часто це рішення зручне лише для батьків. Наприклад, «їж, що дають» (бо готувати інше немає часу), «ці туфлі не тиснуть, потерпи» (бо дорогі та красиві, шкода міняти).

Звичка постійно порушувати правила не дасть змоги дитині адаптуватися в соціумі. А ось чи непокора — це погано? Відповідь залежить від цінностей у родині та від того, як розпоряджатися батьківською владою.

Є батьки, які понад усе хочуть виховати слухняну дитину. Одне з пояснень: у небезпечній ситуації, коли немає часу на довгі пояснення, якщо дитина слухається наказів без запитань, немов солдат, її легше захистити.


Утім, варто усвідомлювати: так не розвинути в дитині компетенцію, яку вчені вважають чи не найважливішою для сучасної людини — критичне мислення.


Якщо в сім років дитина не має шансу відстояти власну думку, у підлітковому віці вона підтакуватиме комусь з однолітків-лідерів замість того, щоб шукати свою позицію. Якщо такого результату ви не бажаєте, забороніть собі карати дитину за непокору.

Проте є різниця між небажанням виконувати накази без пояснень та протестною поведінкою, коли дитина не вміє підкорятися навіть правилам гри.

Якщо у вас маленький лідер

Буває, у дитини вже змалечку помітні лідерські якості. Адже це багато в чому залежить від типу нервової системи. Вона хоче керувати батьками, нав’язує свої правила, усе хоче переробити по-своєму. Таких дітей особливо важливо не зламати.

Як виховати справжнього принца

Із маленьким лідером доведеться домовлятися, пояснювати свої рішення, поважати його бажання та думки, але не йти на поводі. Тобто не робити того, що шкодить інтересам інших, приміром, мами і тата.

Це як у спорті: якщо дитина здатна до більших навантажень, варто їх вводити, але поступово та обережно. Навантаженням тут буде звичка думати про інших, відповідальність за вчинки.


Якщо дитина в п’ять років кричить: «Так нечесно!» та вказує, що кому робити, вона вже в змозі замислитись, як зробити «чесно» для всіх членів родини.


Наприклад: «Ти хочеш у розважальний центр, але сестричка захворіла і не може йти. Як зробити, щоб і тобі, і їй було добре?» І якщо відповіддю буде: «Лишаємося вдома, але потім сходимо двічі», треба виконати цю домовленість, інакше дитина втратить бажання шукати компроміс.

Чому шкодить виховання без покарань

Покарання — це частина реалій, де в батьків є влада над дитиною. У купі з обов’язками та відповідальністю. Але влада підсвідомо тішить людей, котрі не мали іншого шансу «покерувати».

Що робити з некерованими дітьми

Можна передбачити, що покарання в них залежатимуть від настрою і навіть від бажання відігратися через негаразди, що не мають стосунку до дитини. Тож виявляться несправедливими. Немає сенсу пояснювати, наскільки це шкідливо.


Однак нині дедалі частіше зустрічаються інші батьки — ті, яких влада лякає. «Я не маю права карати дитину! Це може нанести психотравму та зруйнувати порозуміння. Малюк буде плакати, а я цього не витримую», — так розмірковують вони.


Але виховання зовсім без покарань теж шкідливе. Дитині, яка не знаходить вибудуваних дорослими кордонів, тривожно. Уявіть, що йдете хащами з крутими ярами та болотами. Кого б ви хотіли бачити поруч — розгубленого подорожнього, який чекає від вас порад, чи досвідченого провідника з картою та знанням місцевості?

Так само дитині страшно на дорослій території, якщо її не знайомлять з обмеженнями, не вчать наслідкам дій, дозволяють усі забаганки.

Як встановити вдома правила та покарання

Ось кілька рекомендацій, які допоможуть встановити правила, з яких кожній дитині будуть зрозумілі можливі наслідки.

Встановіть правила чіткі і постійні. Дитина має знати, як має поводитися щодо кожного пункту, що вважати порушенням і що за це буває.

Не можна вважати правилом те, що ви вигадали вже після проступку. Скажімо, радісна дитина не може зосередитися, адже ви йдете в гості. Але в останню мить ви кажете: «Оскільки уроки не зроблені, залишаєшся вдома».

Система не працюватиме, якщо покарання щоразу інше. Або ж правило дозволено порушувати, коли ви в доброму гуморі.

Найефективніший метод — після порушень настають природні наслідки. Приміром, якщо іграшка поламана — дитина має її полагодити, а не отримати таку саму. Якщо іграшки не зібрані до прогулянки, дитина має все скласти, і в неї залишиться менше часу на дитячий майданчик.

Для більш дорослої дитини покарання може бути ще й логічним наслідком, тобто не таким очевидним, але продовженням порушення. Наприклад, якщо дитина з’їла кіло цукерок, тиждень не отримуватиме солодкого. Якщо збрехала, що помила посуд, доручіть їй ще й помити підлогу на кухні.

Правила мають ґрунтуватися на реалістичних очікуваннях. Зважайте на вік та темперамент дитини. Екстраверт не може цілий день тихо сидіти. Інтроверт не може все робити швидко. Малюк не здатен тривалий час зосереджувати увагу на одному занятті або займатися чимось нудним, бо треба.

Бувають обставини, які зумовлюють поведінку. Приміром, дошкільня може втомитися, відчувати голод, перші ознаки хвороби, нервове збудження. Молодший школяр може дратуватись, бо з кимось посварився, мав поганий день у школі, турбується з приводу ситуації в сім’ї (сварок батьків, наприклад).

Усе це не відміняє покарання, але відповідальність батьків — знайти причину і подбати про дитину, а не множити порушення. Скажімо, відправити до ліжка втомленого малюка, перш ніж він щось накоїть, а не ставити раз за разом у куток.

Хваліть щоразу, коли дитині вдалося перебороти себе. Наприклад: «Тобі не хотілося робити уроки зараз, але ти зміг це зробити! Я тобою пишаюся».

Не можна карати за емоції. Коли розлючена дитина тупотить ногами або кричить «Ненавиджу!», чимало батьків вважають це неприпустимим. Але як можна висловлювати гнів у вашому домі? Бити подушку, жмакати папір, йти на вулицю?

Якщо не дозволяти «випускати пар», то або постраждає здоров’я, або емоції вирвуться на волю в підлітковому віці.

Давайте вибір: правильна поведінка чи покарання, а не змушуйте силою. Наприклад: «Ти припиняєш битися або йдеш у куток. Що ти вирішив?»

Коли обираєте покарання, орієнтуйтеся на себе. Якщо хочеться чогось, що не можна (приміром, калорійну їжу під час дієти), як ви себе зупиняєте? Адаптуйте до вікових особливостей: дошкільника навіть у спокійному стані порівнюйте із собою під час сильних емоцій. Якщо ви в істериці, що вас заспокоїть, але не принизить?

Оскільки чимало дорослих відповідають: «Час наодинці», то й сучасний тренд покарань — тайм-аути. Можна поставити в куток. Якщо дитину це не лякає, то на краще, адже мета — не настрашити, а заспокоїти.

Займіться ідеологією, доки дитина чутлива до навіювань. У придуманих вами казках з улюбленими персонажами мають діяти правила, які гірше за все даються дитині. Але кажіть про позитив, а не про порушення і покарання.