Професійне вигорання: чим допомогти тим, хто допомагає

Вчителі, соціальні працівники, психологи та інші представники «допоміжних професій» нерідко забувають про себе, бо дуже зосереджені на проблемах інших. І навіть не здогадуються, що за певних обставин на них може чекати так звана вторинна травматизація. Про те, що це таке та як убезпечитися, розповідає психолог, тренер з травмотерапії Наталія Макієнко.

Як травмує чуже горе

Що відбувається, коли людина пише і плаче, клацає по клавіатурі і ніяк не може припинити сліз, хоча й соромиться? Ніколи не забуду цей біль, коли писала репортаж про дитячий хоспіс. Певно, у більшості журналістів є такі історії у спогадах. А якщо людина за сутністю своєї професії чи волонтерської роботи щодня стикається з горем?

Щиро вислуховує про чиїсь страждання, співчуває та переймається, і раптом відчуває, як це боляче — причому не в переносному сенсі, а фізично — десь стискає у грудях, болить голова. Кому саме це загрожує? Навішувати ярлики за однією лише професією не варто. Приміром, вчитель з інклюзивного класу, де добре адаптовані та позитивно налаштовані діти, може нічого такого ніколи не пережити. А колега зі «звичайного» класу, де чимало дітей з родин з важкими життєвими обставинами, чи з інтернату може щодня розбиратися із ситуаціями домашнього насильства, пияцтва батьків та безпорадності дітей, фізичних і моральних страждань. Тож визначити, чи загрожує це їй, має сама людина.

Допомогти тим, хто допомагає

Ідея вторинної травматизації та напрямок допомоги тим, хто допомагає (Help the helpers), виникли нещодавно — в останні 15 років.

Ознаки первинної психотравми:
• раптовий неконтрольований спогад сприймається як «тут і тепер»;
• уникання травматичної теми;
• емоційні порушення (проблеми із засинанням, пробудження серед ночі, поверхневий сон, нічні жахи);
• нав’язливі думки.

Давно відомий факт: якщо уявити лимон, посилиться слиновиділення, ніби ми з’їли щось кисле. Організм сприймає чужу історію як власну реальність, ніби це відбувається з ним. Людина немов переживає те, про що чує, народжуються образи, емоції та почуття, а уява домальовує події по-своєму, часто ще чорнішими фарбами, ніж було насправді. На такі переживання завжди першим реагує тіло — ми опускаємо голову, сутулимо плечі, зіщулюємося.

«Дихайте глибше» — погана порада

Якщо залишити все, як є, накопичення таких відчуттів призведе до хронічного стресу. Тож людям професій, пов’язаних із допомогою, варто не ігнорувати такі сигнали, а знати способи профілактики вторинної травматизації.

У момент розмови про чиюсь психологічну травму, якщо відстежуєте зміни в собі, можна подумки сказати: «Стоп. Це не моє». Не варто боятися, що це байдужість, навпаки, так вище шанси допомогти, а не «провалитися в травму». Пані Наталя пропонує уявити собі, що ви кладете руку на пральну машину в режимі віджимання. Ви чуєте вібрацію — це співпереживання. А співчуття — це залізти всередину пральної машини. Чи ж не правда, це зайве, аби зрозуміти, що всередині?

Під час самої болісної розмови є способи повернутися до реальності:

  • Зняти взуття, якщо є можливість — побути босоніж, заземлитися (недарма кажуть «втрачаю землю під ногами»). Підошви ніг практично не отримують нових відчуттів протягом дня, адже ми постійно у взутті, тож це стане потужним сигналом перемикнутися.
  • Видихайте. Часто помилково радять: «Зробіть глибокий вдих. Дихайте глибше». Під час стресу люди дихають поверхнево, часто, тож починається перенасичення киснем. Тому плавний глибокий видих з невеличким зусиллям — значно кращий варіант. Загалом існує чимало технік дихання — якщо їх опанувати, вони можуть допомогти в такий момент.
  • Знадобляться хустки, шалі або широкі спідниці (а вдома можна взяти рушник). Потримайтеся за кінці, напружте руки по максимуму, до тремтіння — і відпустіть. Руки мають немов злетіти, стати легкими.

Якщо не убезпечитися і не відреагувати вчасно, негатив поступово накопичується. З’являється постійна втома, спалахи роздратування, цинізм, спустошеність. Це вже говорить про вигорання фахівців.

Не допустити точки неповернення

Є точка неповернення: коли допомагає тільки зміна діяльності, інакше страждатиме здоров’я. Що робити, щоб не довести до цього, а «швидкі способи» вже не працюють?
Кажуть, що способи реагування людей і коди адаптації на травматичні події унікальні, як відбитки пальців. Тож одного рецепту для всіх «від стресу» немає. Це ніби зламувати двері замість того, щоб підбирати ключ до замка.

Багатовимірна модель ресурсних станів BASIC Ph була створена в ході роботи з людьми, які живуть у небезпечних для життя умовах. Ізраїльський травмотерапевт Мулі Лаад дослідив унікальні комбінації ресурсів, які протидіють хронічному стресу. Але як виявити, що кому конкретно підходить?

Психологам допомагають особливі інструменти — метафоричні карти. На проекті підтримки інклюзії «Разом» Наталя Макієнко, автор метафоричних карт OMNIS по роботі з кризовими станами, демонструвала ази роботи з ними. Скажімо, обрати, орієнтуючись лише на почуття, без довгих роздумів, одне із зображень, на якому — варіанти ресурсів. Психолог ознайомлює з тим, які ресурсні канали існують, на що натякає саме ця карта, але не нав’язує свою інтерпретацію. Лише клієнт аналізує і визначає потрібний варіант.

Шість варіантів ресурсів

Мій вибір крісла поруч із каміном натякнув на те, що мій варіант — Physiology — приємні фізичні відчуття та діяльність. Розслаблення, смаколики та аромати, музика, гармонія тепла і холоду, зарядка, тренування, ходьба, фізична робота, прогулянки на природі, походи.

Які ж іще існують?

Belief — віра.

Філософія життя, вірування і моральні цінності. Віра в Бога, в людей, в дива або в себе самого. Молитви, медитації, роздуми на цю тему — найкраща підтримка по цьому ресурсному каналу.

Affect — почуття.

Виявляти почуття та виражати в розповіді, листах чи у творчому стилі — у танці, малюнку, ліпленні тощо.

Social — суспільство, функція, приналежність, соціальна організація.

Допомагає звернення за підтримкою до сім’ї, друзів, психологів.

Imagination — гра уяви.

Можна мріяти, інтуїтивно шукати потрібний шлях, перебирати варіанти за допомогою фантазії. Один хлопчик, який пережив затоплення корабля та чимало годин утримувався на плаву у відкритому морі, сказав, що вижити йому допомогла уява. Він майже бачив, як радітимуть близькі, коли він повернеться.

Cognition — думка, розум.

Аналіз ситуації, її оцінка, вирішення проблеми, створення нових ідей, планування.

Але найкращий спосіб бути у всеозброєнні — поступово опанувати всі методи реагування на вторинну травму.

Тож психолог має розпитати людину, як часто вона використовує улюблені ресурсні канали, які ще можна під’єднати, які використовуються рідко.

Одна з вправ для роботи з усіма каналами: обрати по карті на кожен з них. Розкласти по колу, стати в центр. Повертатися по черзі обличчям до кожного зображення і заглиблюватися в ті образи та відчуття, які виникають, шукати нові способи допомогти собі.

Ці та інші варіанти роботи з каналами ресурсів допоможуть підвищити стресостійкість і не боятися, що чужа психологічна травма «поглине» вас, нашкодить вам особисто та ще й не дасть допомогти тому, кому це якраз потрібно.

Залишити відповідь