Емоційне вигорання вчителів: як йому протистояти

Фото: unsplash.com

26 листопада в Київському палаці дітей та юнацтва психолог, авторка книг «Чарівна паличка для батьків», «Де живе ангел», «Практичне дитинознавство» Світлана Ройз проведе супервізійні зустрічі з учителями. Педагоги зможуть поділитися з нею сокровенним і обговорити особисті та робочі питання — цькування, брак мотивації у дітей, професійне вигорання. «Освіторія» публікує поради Світлани Ройз, як зменшити психологічне навантаження і не вигоріти.

Британська статистика говорить нам: половина вчителів іде з професії протягом перших п’яти років роботи. Причин багато: працювати із сучасними дітьми непросто, батьки часто вимогливі й нетерплячі, система освіти постійно реформується, а керівництво чекає блискучих результатів негайно.

Багато вчителів скаржаться, що не встигають відновити сили навіть під час відпустки.

Як діагностувати?

Поняття «синдром емоційного вигорання» увів американський психіатр Герберт Фрейденберг у 1974 році. Синдром проявляється дедалі більшим виснаженням внаслідок тривалого впливу стресів. Ми повинні розуміти, що це діагноз із певними симптомами і послідовністю процесів. Синдром емоційного вигорання може чатувати на всіх людей «супровідних» професій — вчителів, психологів, юристів, лікарів, управлінців, батьків — усіх, хто несе постійну відповідальність і ухвалює рішення, а також усіх, хто перебуває в постійній емоційній близькості з іншими людьми.

Ваш мозок радісно відгукується на фразу «Хочу на безлюдний острів»? Імовірно, вам теж не вдалося уникнути цього синдрому. Це як у відомому анекдоті, коли мати двох дітей прийшла до психотерапевта. Той питає: «Що вас до мене привело?» Жінка відповідає: «Я втомилася. Просто хочу полежати».

Як визначити тяжкість?

У вигорання є три фази. Інкубаційний період починається оптимістично: піднесений настрій, ейфорія, повна віддача справі.

Якщо це робота з людьми, то виникає або почуття всемогутності, або навпаки — бажання максимально дистанціюватися від людей.

Далі настає стенічний синдром — зникає почуття гумору, людина може стати дратівливою і реагувати агресивно там, де б раніше пожартувала чи адаптувалася до змін. Також ви можете відчути, що починаєте економити сили. Але в умовах браку ресурсу до нас, як правило, приходять несподівані ідеї, які допомагають економити сили, час, матеріали, кошти.

Друга фаза — астенічний синдром. Сили на злість вже немає. Ви можете відчути апатію, безсилля, часто плакати.

Фаза дезорганізації — тут може знадобитися супровід лікарів.

Де шукати вихід?

У роботі я часто стикаюся з тим, що в клієнтів є певна подвійність: з одного боку, вони хочуть бути наповненими і здоровими, з другого — є якась частина, якій вигідно перебувати в стані «бідолашечки». У психології є такий термін, уведений ще Фрейдом, — «вторинна вигода» від стану, від хвороби.

І перш ніж замислитися над тим, як накопичити сили і де їх брати, важливо зробити внутрішній вибір: «Я вибираю життя. Я вибираю реалізацію. Достаток. Щастя». Цей наш внутрішній намір часто допомагає «вибрати шлях».

У будь-якій кризовій ситуації в людини може простежуватися 4 реакції:

  • міняти,
  • прийняти,
  • дратуватися (роздратування — це активно-агресивна реакція),
  • нити і вимагати допомоги (пасивно-агресивна реакція).

Ми змінюємо свою реальність чи приймаємо існуючі обмеження, коли відчуваємо себе дорослими і беремо відповідальність за себе і свої прояви. Нити і дратуватися — це реакція нашої внутрішньої дитини, яка продовжує чекати порятунку і турботи.

Дві хвилини тиші

Я вірю в притаманну людям дорослість і велич. Я вірю у велич вчителів. Зі стану внутрішньої малості ми чинимо малі справи і вибираємо «малі» реакції.


Я практично на кожній зустрічі з дорослими (вчителями, батьками, психологами) пропоную спробувати метафору: уявити себе величезним — розміром від землі до неба і широким, як океан. Відчути цю міць всередині. Можливо, проговорити: «Я дорослий. Я впораюсь».


Це той стан, у якому ми приходимо до дітей. Тоді вони можуть спертися на нашу силу, на нашу стійкість. Тоді вони впевнені в нашій авторитетності. Тоді нам не так страшно, якщо хтось кине краплю бруду — наш величезний океан здатен її розчинити.

Коли ми вигораємо — вимикаємо чутливість і перестаємо емпатувати.

Пропоную чудову думку від тренера Еви Рамболи, яка стала і моєю щоденною практикою: «Що я зроблю сьогодні для себе, щоб залишатися людиною, яка відчуває?»

Це можуть бути маленькі дії. А для того щоб ми могли засвоювати нову інформацію і перерозподіляти вже отриману, нам потрібно (точніше, це потрібно частині нашого мозку під назвою гіпокамп), як мінімум, дві хвилини тиші на день.

Як накопичити сили?

Коли ми починаємо вигорати, основне завдання — увімкнути «тумблер», що може дати нам емоційний ресурс. Для накопичення сил у нас є такі ресурси:

  • Тілесний — фізична активність і тілесні відчуття;
  • Аудіальний — музика або тиша;
  • Візуальний — споглядання живих пейзажів або картин, перегляд кіно;
  • Нюховий — приємні запахи;
  • Смаковий — смачна їжа, солодощі;
  • Відносини — теплі зустрічі зі світлими людьми, друзями;
  • Інтелект — отримання нових знань;
  • Інтуїція — медитації, духовні практики, молитви.

Зазвичай ми постійно використовуємо один-два канали. Є секрет: найбільше для нас енергії — у незадіяному каналі. Якщо під час семінару я використовую, в основному, канал мовлення, канал інтелекту, канал відносин, то відпочити можу в каналі тіла — прогулянки, танці, смак і… у мовчанні. Якщо ми задіємо невикористаний канал, то накопичуємо сили швидше.

Залишити відповідь