Цьогоріч близько тисячі вчителів спробують сили, пройшовши сертифікацію. Це зовнішнє незалежне оцінювання професійних компетентностей педагога та його практичних умінь. Наразі сертифікація абсолютно добровільна і дасть змогу отримати 20 % надбавки до зарплати. «Освіторія» розшукала двох відважних першопрохідців випробувань і розпитала про враження після візиту експертів до їхніх шкіл. Ці історії геть різні, але допоможуть вчителям зорієнтуватись у підводному камінні процедури. А ще — вирішити для себе, чи варто подавати заявку на проходження сертифікації в майбутньому.
Галина Сищук
Харківська спеціалізована школа № 11
Вчителька початкових класів
Стаж роботи: 15 років
Сертифікація: очікування і реальність
Ідея сертифікації одразу мене зацікавила. Сподобалося, що в МОН наголосили: «Це не перевірка, а пошук агентів змін — вчителів, які зможуть ділитися своїм досвідом з іншими, можливість виявити нестандартні підходи до викладання». До цього вчителі були знайомі лише з одним форматом: перевірка. Питання «Невже може бути інакше?» спонукало ризикнути і спробувати. Процедура сертифікації має три етапи (проходження експертної комісії, завантаження електронного портфоліо та «ЗНО для вчителів») і досить непроста. Результат вчитель отримає в кінці грудня.
Крок 1. Реєстрація
Реєструватися треба було на сайті Українського центру оцінювання якості освіти. Реєстрація швидка, інтуїтивно зрозуміла. Заповнила анкету, відправила її разом зі своїми документами. Надалі всі листи з розкладом проведення сертифікації приходили мені рекомендованими листами.
Крок 2. Вивчення практичного досвіду педагога
Експертки завітали до мене в школу понад місяць тому, а про свій візит комісія попередила за тиждень. У документах, які отримувала на пошту, не було певних чітких пунктів про те, чого саме чекають від вчителів, тому я не готувалася до чогось конкретного. Гарні фрази на кшталт «Ми хочемо змін, шукаємо нові підходи, прагнемо змінити стиль викладання» після відвідин експертної комісії зникли і стало зрозуміло: вони самі поки що до цього не готові.
Методистки побували на чотирьох моїх уроках, а після занять провели зі мною співбесіду-спілкування. Що обурило? Ставлення до процесу з боку людей, які приїхали оцінити мою роботу.
Питання «не до вчителя», або чи має педагог «звітувати» про умови в школі
Пані експертки приїхали до школи о 8 ранку. Зустріла їх я — директорка була на курсах зранку. Оскільки першого уроку в мене не було, я запросила експерток до кабінету та весь перший урок ми спілкувалися.
Несподівано почали лунати запитання, які не мали безпосереднього стосунку до мене як вчителя: «За який кошт закуплені парти в школі?», «Які кошти школа отримала з місцевого бюджету?» Почувши мої відповіді, одна з панянок дуже здивовано й трохи обурено сказала: «А ось у нас геть не так! Чому ж це у вас таке відбувається, якщо ці кошти має виділяти влада? А вікна за які кошти встановлені?»
Я відповіла, що вчитель працює в умовах, які йому створили, і є речі, на які ми, педагоги, особисто не можемо впливати. Наприклад, будівля нашої школи стара й не призначена для такої кількості дітей, яка навчається зараз. У нас маленькі кабінети, які ми переробляємо як тільки можемо.
Були й інші побутові запитання, пов’язані з інфраструктурою школи, які ставили мене в глухий кут: «Де ваші діти перевдягаються на фізкультуру? У кабінеті? Чому?» Єдиною відповіддю могло бути «Вибачте, але ми навчилися існувати в умовах, які в нас склалися».
«Сядьте, не треба нам нічого показувати»
Коли я почала з ентузіазмом розповідати про вчительську діяльність і проекти, які ми втілюємо, мені почали «закривати рота»: «Не треба нам це пояснювати, досить». Або коли я апелювала до думки експертки, вона демонстративно повертала голову в бік колеги та казала: «Не вижу смысла продолжать, меня не слушают». А для мене навпаки було дуже важливо розповісти, чому саме я обрала ці методики, адже працюю з дітьми за нетиповою програмою. Коли хотіла дещо показати, мене ошелешила відповідь: «Сядьте, не надо нам ничего показывать».
Дивувало й те, що пані спілкувалася російською. Годі й казати, що я почувалася, наче на лаві підсудних. У той момент я не розуміла лише, чим саме заслужила таке ставлення. Під кінець розмови я зрозуміла, що всі мої намагання перевести розмову на позитивний лад лише погіршують ситуацію. Хотілося, щоб усе припинилося і ці люди просто поїхали зі школи. Після цього ще кілька днів мені було морально важко.
Теорія та практика: що хочуть почути на співбесіді
Були теоретичні запитання: «У якому році підписали програму з основ здоров’я, за якою ви зараз працюєте?»
Коли запитали «Які компетенції в дітей ви розвиваєте?» я почала розповідати про те, як навчаю учнів критично сприймати інформацію та вміли її не просто знаходити, а й відфільтровувати та працювати з різними джерелами. Мене й тут перебили: «А мы хотели услышать о здоровьезберегающей компетенции». Але ж вибачте, ви запитали, що я розвиваю і над чим я працюю. А виявляється, було те, що від мене «хотіли почути».
Одне із запитань — «Як ви облаштовуєте освітнє середовище?» Я розповідала, як ми з дітьми разом обирали колір, в який перефарбують класні стіни. Це проєкт, у який була залучена математика: завдяки вимірюванню стін дізналися, що таке площа. Пані слухали, кивали головами: «Але ж тематичних куточків немає?»
Ще одне запитання, яке спантеличило: «А чому не було фізкультхвилинки на уроці?» Я пояснила, що такий вид роботи як «ротація за станціями» не потребує перерв на фізкультхвилинку, адже учні постійно переходять з класу в клас, рухаючись чи не весь час. На це мені сказали: «Але ж у традиційному плані не було!»
Післясмак та пожива для роздумів
Якщо підсумувати мої відчуття після візиту пані експерток — це було схоже на «тикання носом» у проблемні точки. «Тут не так, тут теж і тут». Але ж я добровільно запросила людей до себе в клас і явно не для того, щоб вислухати, що саме «не так».
Після співбесіди одна з експерток сказала: «Дякую, вітаю вас із проходженням сертифікації». Сказали, що я набрала пороговий бал, хоча я дуже ретельно вивчала документи й точно знаю, що пороговий бал як такий ще ніде не прописаний.
Наразі на мене чекає третій етап: треба відправити опис уроку та за можливості зняти коротке відео. А вже після цього восени слід чекати виклику на так зване «вчительське ЗНО».
Після мого посту у Facebook про враження від зустрічі з експертками, я зрозуміла, що чимало колег мали схожі проблеми, але вирішили мовчати. Я закликаю вчителів відкрито ділитися своїми враженнями, але чую: «Боюся повторної перевірки», «Не хочу виставляти себе напоказ, критика може торкнутись і мене». На жаль, вчителі як соціальна ланка мають надто низьку самооцінку. Вчительство звикло, що його будуть ганяти, перевіряти та завжди знайдуть недоліки.
Мене лякає те, що якщо всі казатимуть в унісон «усе добре!», адже «скільки перевірок пережили, і цю переживемо», то матимемо згодом обов’язкову сертифікацію кожні три роки. Можливо, саме зараз час почати себе любити та поважати, любі колеги? До того ж навіть суперексперти не зможуть об’єктивно оцінити роботу педагога всього за один день.
Від себе додам, що на оцінку вчителеві під час сертифікації не мають впливати умови, у яких він працює. А ще було б цікаво, якби вчителю давали зовсім незнайомий клас і пропонували спробувати налаштувати співпрацю з дітьми.
Ганна Петрушко
Школа № 5 Печерського району Києва
Вчителька початкових класів
Стаж роботи: 4 роки
Сертифікація: де шукати натхнення?
Пам’ятаю перший день старту реєстрації на сертифікацію: заявок було настільки мало, що виникло бажання спробувати. Я подумала: «Цікаво, чого конкретно мої колеги так бояться? Умови адекватні, відчуваю сили з цим впоратися». Матеріальна зацікавленість у 20 % надбавки до зарплати була не на першому плані: ці 700 чи 1000 грн не зроблять особливої погоди моєму бюджету.
Основна мотивація для мене — поділитися досвідом, показати свої напрацювання. Цікаво було й почути враження від побаченого незалежними експертами, які приїдуть оцінити практичний досвід педагога. Перед тим, як відправити заявку, домовилась із собою: «Розчаровуватися чи засмучуватися не буду».
Крок 1. Реєстрація
Відправити заявку було просто. Прийшло підтвердження, що я зареєстрована. Але близько місяця я не отримувала зворотного зв’язку й не була певна, що беру участь у програмі. Зрештою отримала лист, який підтвердив участь. У ньому йшлося, що вивчення педагогічного досвіду чекає мене або навесні або восени, а електронне портфоліо треба завантажити до 1 липня.
Про візит експертів мене повідомили за три робочі дні. Особливої підготовки не було. Я просто подивилася, які уроки в мене будуть за планом того дня, і подумала, що можу показати разом з учнями відповідно до критеріїв, вказаних у нормативних документах.
Крок 2. Вивчення практичного досвіду педагога
Мої експертки — методистки з Васильківського та Обухівського районів — провели в нашій школі цілий день.
На жаль, експертки не побачили, як я спілкуюся з дітьми до початку уроків — «Ранкове привітання», але цей момент я переповіла усно.
Експертки завітали на всі мої три уроки — математика, українська мова, літературне читання. У класі вони дуже мало зі мною спілкувалися, хіба що запитали про матеріал, який був на стіні.
Обіймашки з учителем і «секретне» спілкування з дітьми
Протягом дня експертки поводилися настільки люб’язно, що часом мені навіть здавалося, що вони трішечки переграють. Одна з експерток навіть попросила… по-дружньому обійнятись! З одного боку, це приємно, але з другого — я такі прояви симпатії більше сприймаю від близьких.
На перервах методистки спілкувалися з дітьми. Запитували, чи люблять вони ходити до школи, які предмети улюблені.
У деяких учнів акуратно запитували, коли саме були створені тематичні куточки і стенди. «Тьотя мене запитала, коли ми робили це. Я сказав, що давно» — розповів мені один з учнів. Запитували, що за плакати з цікаво поданою табличкою множення в класі, чи часто учні звертаються до написаного там і «чи взагалі потрібно»?
«Складно закручені» запитання та критерії оцінювання
Питання від експерток трохи здивували заважкою конструкцією речень, адже за цими складнопідрядними закрученими конструкціями треба було ще й вловити основну суть. Не зовсім розумієш одразу, що саме від тебе хочуть почути, коли озвучують супероб’ємне запитання.
Практичну діяльність педагога оцінювали за п’ятьма критеріями:
- Здатність планувати і реалізовувати освітній процес на основі особистісно орієнтованого і компетентнісного підходів.
- Здатність здійснювати процес навчання, виховання і розвитку учнів, основою якого є повага до прав людини, патріотизм, демократичні та інші загальнолюдські цінності.
- Здатність створювати безпечне та психологічно комфортне освітнє середовище, орієнтоване на розвиток дітей та мотивацію їх до навчання.
- Здатність налагоджувати і підтримувати партнерські стосунки з родинами учнів задля розвитку здібностей та можливостей кожної дитини.
- Здатність до постійного професійного розвитку, самооцінювання та рефлексії.
Оцінки:
3 бали — показник простежується постійно та системно,
2 — часто чи в більшості випадків,
1— епізодично або ж не простежуються.
Судячи з високих оцінок, експерткам сподобалось, як я спілкуюся з дітьми (вербальне та невербальне спілкування), приємна дружня атмосфера в класі. Високі бали отримали відповіді, які стосувались оцінювання учнів.
Також були запитання, які методи та прийоми я використовую для виховання патріотизму та загальнолюдських цінностей. Або «Чи корисний, на вашу думку, метод портфоліо?»
Інколи я ловила себе на відчутті, що мої відповіді — це не зовсім те, що від мене хочуть почути. Наприклад, за відповідь на запитання, у якій формі я повідомляю про успішність учнів, отримала низький бал — «1». Я розповіла, що не проводжу класичні батьківські збори — лише індивідуальні консультації для батьків, під час яких ми спілкуємося про успішність школярів. Додала, що не обговорюю учнів ні з ким, окрім їхніх власних батьків та не повідомляю оцінки на загал. У кінці року пишу рекомендації батькам, на що слід звернути увагу. Деякі пункти експертки взагалі не змогли оцінити — наприклад, у мене немає в класі інклюзивних дітей.
На одному з уроків була завуч школи (за моєю згодою).
Лист з оцінками, філософська порада та побажання
Після співбесіди-інтерв’ю експертки видали мені аркуш з оцінками. Одна з експерток сказала: «Цінуйте себе, бо ви того варті».
Я проаналізувала наше спілкування і зробила висновок, що пані експерткам неначе заборонили будь-яку критику. Щось на зразок «якщо скажете щось погане, погано буде вам».
Не думаю, що «вчительське ЗНО» буде надважким. Найскладнішим вважаю етап, коли експерти вивчають практичний досвід педагога.
Можу порадити колегам подавати заявку на проходження сертифікації, якщо вони працюють творчо і не практикують роботу у формі «відкрили зошит, читайте книжку».
Є побажання до організації. Експертки приїздили до мене за три тижні до закінчення навчального року, і це мені незрозуміло. У цей час багато контрольних, підсумок навчального року, і вчителю доволі важко себе проявити, адже він вже не може подати новий матеріал. Ідеальний час для такої зустрічі — весна чи осінь. Також особисто мені хотілося б, щоб експерти двічі приїздили до вчителя — восени та весною на день. Тоді можна побачити ефект від роботи з дітьми в динаміці. Експерти не боятимуться, що «чогось не побачать», а вчителі не турбуватимуться, що «щось не покажуть».
