Зоя Литвин — про висновки Education World Forum
Чому по всьому світу третина грошей на освіту «йде в трубу»? Чого бракує сучасному вчителю, аби зацікавити дітей? Як «міксувати» досвід інших країн? Голова громадської спілки «Освіторія», ініціаторка Global Teacher Prize Ukraine Зоя Литвин поділилася найцікавішим з Education World Forum, що пройшов у Лондоні 20–23 січня. Це одна з найвпливовіших світових подій для освітян.
Що дає форум
На World Education Forum не ухвалюють міжнародних рішень, не укладають угод, не зобов’язані виробити спільне бачення майбутнього. Це — дискусії, обмін досвідом. На форумі збираються ті, хто задає і втілює освітню політику в різних країнах (представляють приблизно дві третини населення світу): міністри освіти, прем’єр-міністри, величезні освітні донори, представники бізнесу, який вкладає кошти в освіту.
Приємно, що останнім часом представників IT-бізнесу на форумі побільшало. Щороку його представляють Microsoft, Apple та інші. Торік був венчурний фонд, який інвестує в освітні стартапи. У 2019-му додалися платформа онлайн-освіти зі 100 тисячами курсів Udemy, Facebook, Фонд Білла та Мелінди Ґейтс.
Експерти діляться аналітикою, яку можна використати під час розробки освітньої політики, представники країн — успішними кейсами та больовими точками.
Тренд: інтегрувати найкраще
Наскільки важливо враховувати досвід інших країн — довела доповідь нещодавно призначеного міністра освіти Великої Британії Деміана Гайндса. Як посадовець він не говорив про слабкі сторони, він ділився позитивними змінами. Зазвичай Велика Британія складно приймає те, що вони не є освітніми лідерами, не в ТОП-5 PISA. Але останнім часом країні вдалося досягти значних результатів у цій галузі.
Реформуючи свою систему освіти, вони орієнтуються: якщо йдеться про викладання математики — на досвід вчителів із Шанхая, якщо про навчальний план, інтегрований, по-справжньому цікавий дітям — на Сінгапур, якщо про розвиток навичок — на чартерні школи в США, якщо про професійну освіту — на Німеччину.
Попри традиційні звинувачення в консерватизмі, Великобританія демонструє ефективність такого «міксу» досвідів інших країн. Реформи почали з перепідготовки вчителів. Вдалося вивести на гідний рівень школи Лондона. Раніше вони мали один з найнижчих рейтингів, а найкращими вважалися елітні школи-пансіони. На думку Деміана Гайндса, інвестиція в освіту завжди дає більше прибутків. Освіта — це шлях надати силу новим поколінням та надихнути їх.
Що корисніше за підвищення кваліфікації
Традиційно в день відкриття форуму виступав організатор PISA (Міжнародна програма з оцінювання освітніх досягнень учнів), керівник освітнього напрямку Організації економічного співробітництва та розвитку Андреас Шляйхер.
Цього року він мав дві доповіді: презентував дослідження PISA та говорив про включеність усього суспільства в освіту. Також ішлося про поширені міфи — частину цієї аналітики опубліковано в його книзі «Найкращий клас у світі».
Наприклад, які речі роблять хорошого вчителя? Легко здогадатися, що це гарна освіта у своїй дисципліні та професійна свобода (викладати тими методами, які сам обрав). А ось третій пункт — це не підвищення кваліфікації, як можна подумати, а спілкування з колегами.
Час обміну досвідом ефективніший, ніж той самий час, витрачений на підвищення кваліфікації.
Якщо довго вчитися — кращі результати? Це ще один міф. Насправді немає кореляції між тривалістю навчального дня та навчальними успіхами. Фінські, естонські учні постійно демонструють кращі результати, ніж учні з Об’єднаних Арабських Еміратів. Хоча перші йдуть до школи в 7 років і проводять там щодня не більш ніж 6 годин, а другі починають навчатися в 3,5 роки і мають по 8 уроків на день.
А ось освіченість і тривалість життя взаємопов’язані. Естонія, Корея — завжди в ТОП-5 за результатами досліджень PISA. Вони ж мають і найдовшу тривалість життя серед досліджуваних країн.
Андреас Шляйхер — про другосортних роботів
Присутні на панелі Шляйхера зійшлися на тому, що серед навичок 21 століття головні — креативність і критичне мислення.
Експерт сказав: «Наше завдання — виростити першокласних людей, а не другосортних роботів».
У школах не варто наздоганяти те, що вже автоматизовано або що здатен створити штучний інтелект.
Роль школи має бути такою: це місце, куди діти найперше приходять, якщо хочуть щось змінити. Приміром, у Нідерландах нещодавно учні самостійно, без дорослих, зібралися і вийшли висловити протест проти жорстокого ставлення до тварин. В Україні ще складно уявити такі дитячі акції, ніким не скеровані. Але — лише тому, що в пересічних школах не показують, що думка школярів важлива, що і в 7 років можна змінювати світ маленькими кроками.
До речі, тема соціальної адаптації, розвитку емоційного інтелекту та іншого впливу на дитину, окрім навчання, розглядалася на іншій панелі «Емоційна та соціальна адаптація дітей через школу», де побували представники України. Міністр освіти і науки Лілія Гриневич у своєму виступі підкреслила, що в Україні нині, у концепції Нової української школи, відроджують ідеї всесвітньо відомого українського педагога Василя Сухомлинського — про те, що процес навчання є чимось більшим, ніж просто передання знань. Школа — це соціальне та емоційне навчання. Кожен школяр має навчитися вирішувати конфлікти, будувати стосунки, ефективно спілкуватися.
Що заважає розробити успішну освітню політику
Освіта стає дедалі пріоритетнішою у великих міжнародних доларових донорів, у держав, тому постає питання правильності вкладів. Світовий банк продемонстрував повчальне дослідження, яке довело, що 20–30 % бюджетів країн на освіту використовуються «в трубу». Оскільки він дає багато безвідсоткових позик урядам на освіту, в його інтересах проаналізувати витрати.
Були наведені приклади різних країн. Причина в тому, що скрізь вкладають кошти «методом спроб та помилок»: спочатку чекають, доки з’являться результати, дивляться, чи задовольняють вони, лише потім роблять висновки, як розумніше вкладати. І це якщо не зміниться уряд, а трапляється — все починають заново.
Звісно, є ще проблема фінансування. Криві вкладання коштів в освіту приблизно однакові в країнах з високим і низьким доходом. Але якщо перевести ці дані в один грошовий еквівалент, у країнах з низьким доходом фінансування виросло на значно менші суми, ніж у країнах з високим доходом. Але навдивовижу, незалежно від рівня доходів країни, 30% грошей витрачаються неефективно.
Ера big data в освіті
Big data (IT-термін) — аналіз величезних обсягів даних. Для країни не так вже складно налагодити систему збору даних та аналітики. Тому треба заздалегідь системно продумати та прорахувати ефективність. Аналітика допомагає зрозуміти місце порівняно з іншими країнами, які блоки знань сильніші, які є світові тренди, чи треба до них готуватися.
Яка перспективна галузь в Україні? Якщо це IT, треба зростати від аутсорсингу до рівня високоприбуткових продуктів.
Якщо хочемо не тільки «Made in Ukraine», а «Designed in Ukraine», слід обрати інший план розвитку. І в цьому має допомогти сильна аналітика.
Представник Світового банку містер Сааведра закликав побудувати систему аналізу освітніх даних і тільки на її основі планувати витрати. Ввести підхід, заснований на результатах. Також він повідомив про цікаву ініціативу Світового банку: Global Education Policy Dashboard. Пілот, до якого приєдналися 13 країн, яким Банк допоможе налагодити системи збору та аналітики освітніх даних, а на базі цього проконсультують, куди краще конкретним країнам витрачати кошти.
Вчителі-дослідники та безкоштовні онлайн-курси
Доповідь міністра освіти Болгарії Красіміра Валчева — наочна ілюстрація того, що держави починають звертати увагу на школи. Мислять не «перевибори невдовзі, тож я всім підвищу пенсії та соціальну допомогу», а інвестують у довготривалий процес — освіту.
У Болгарії додаткове вливання в освіту на цей рік — 1 млн доларів. І в міністра вже є детальний план, куди їх використати. Також 50 млн вони вкладають у диджиталізацію вищої освіти, щоб найкращі національні виші Болгарії створили зручні для студентів онлайн-програми та курси. Або для тих, хто не є студентом, але хоче мати доступ до матеріалів. Якщо в українців вибір лише: Coursera, Udemy, EdX, то в Болгарії широкому загалу безкоштовно пропонують найкращі курси.
Ще одна модна тема, яка піднімалася не лише у виступі представника Болгарії, а й міністрів інших країн — fast track (швидкий шлях): фахівці з інших професій переходять у вчителі. Тим паче, вперше середня зарплата вчителя більша за середню зарплату по країні.
Дедалі ширше пропонують річну програму підготовки для науковців, які згодні викладати в школах, допомагають опанувати основи педагогіки та отримати офіційний державний диплом. Недарма експерти вважають, що майбутнє — за вчителем-дослідником, який, крім педагогічної освіти, має досвід у певній професії, а головне — демонструє на власному прикладі наукове мислення. Завдання вчителя — не навчити історії, а навчити мислити, як історик.
Масова персоналізація та масове виробництво
Експерти з Кореї зазначали, що у 2030 році половина молоді (825 млн) досягне працездатного віку без навичок, потрібних для роботи. Адже чимало шкіл не переорієнтувалися, хоча тенденції вже зрозумілі. На думку цих дослідників, зараз в освіті ми наслідуємо модель масового виробництва, як після першої індустріальної революції, а нам слід перейти до моделі масової персоналізації, яка поєднує інноваційні методи педагогіки та освітні технології.
Масове виробництво:
- Вчимося, щоб складати тести
- Поверхневі знання, на запам’ятовуванні
- Вертикальне навчання (лекції)
Масова персоналізація:
- Вчимося, щоб вміти вчитися
- Глибокі знання, на креативності та аналізі
- Горизонтальне навчання (проектна діяльність)
Тому грантодавців, освітні організації та держави закликають працювати над прототипами, кейсами невеличких шкіл масової персоналізації. Оцінювати їх, покращувати та масштабувати.
Якщо ми хочемо зростати, маємо змінити показники, якими міряємо. Тести виявляють, скільки людина запам’ятала інформації. А краще перевіряти, наскільки людина може зорієнтуватися у величезних масивах доступної нині інформації, проаналізувати та висунути свої гіпотези.
Сьогодні важливо не запам’ятовувати, а критично ставитися, відділяти зерна від полови, щоб створювати нове. Тож на форумі звучав заклик «пустити Google на іспити», тобто дозволити користування гаджетами, довідниками тощо, замість того, щоб слідкувати за вступниками; давати такі креативні завдання, під час вирішення яких не допоможуть жодні «шпори».
Тобто, якщо відповіді на ваші тестові запитання є в Google — це поганий тест.
Цікавою була також панель про штучний інтелект, де постало питання про шкільні дисципліни майбутнього. Чи всі діти мають вчити кодування? Ази чи глибоко, як факультатив чи основний предмет? Учні нині не просто мають навчатися програмування, а мають програмувати, щоб успішно навчатися. У багатьох дисциплінах навичка кодувати допомагає засвоїти матеріал.
На що здатні діти
Шкільні предмети майбутнього поки що не названі. І дехто з експертів закликав питати про це… самих дітей. «Ми часто думаємо, що знаємо краще, що мають вчити наші діти. Але давайте змінюватися, якщо хочемо ростити лідерів майбутнього. Треба надихати і більше питати їх, що б їм хотілося вчити, — каже принцеса Нідерландська Лорентін. — Якщо ж дитина демотивована навчанням, щось не так із системою». Принцеса — експерт з інклюзії, авторка дитячих книг про зміни клімату, займається проблемою освіченості.
Якщо в нашій країні 99% дітей відвідують навчальні заклади, для Індії, держав Африки та багатьох азійських країн це питання актуальне. А в Нідерландах чимало емігрантів — вихідців із цих країн. Тож принцеса опікується численними проектами, які допомагають дітям адаптуватися — соціальна та культурна інклюзія.
Вона презентувала дослідження уряду Нідерландів про те, що ми недооцінюємо початкову школу. А вік до 6 років — найважливіший, щоб розвивати мозок дитини та закласти гарні підвалини для успішного навчання. Також принцеса Лорентін заснувала серію ініціатив, які допомагають вести діалог між дітьми та законодавцями. У Нідерландах є близько 100 компаній, де діє дитяча рада, навіть у муніципалітеті.
Не можна виховати лідерів, креативних особистостей з дітей, які нічого не вирішують і думка яких нічого не варта.
Тож дорослі всього світу усвідомлюють: учні — це не об’єкт розміщення знань, а повноправні суб’єкти освіти.
