Вже кілька тижнів ми живемо в атмосфері невизначеності і стресу: ми не знаємо, скільки ще триватиме карантин, не можемо вільно пересуватися містом, наша соціальна активність дуже знизилась. Що відбувається в нашому мозку, коли ми боїмося і стресуємо, чи здатні ми контролювати власну тривожність і чому страх захворіти значно небезпечніший, ніж сама хвороба, пояснює нейробіолог Віктор Комаренко.
Що ми зараз переживаємо?
Стан, у якому ми всі зараз перебуваємо — це типова стрес-реакція. Стрес — це реакція організму на будь-яку новизну. І наше завдання — адаптуватися до неї. Якщо новий об’єкт (стресор) є безпечним, ми продовжуємо звичне своє життя. Якщо ж виявиться, що цей об’єкт несе нам небезпеку або просто схожий на небезпечний, ми або намагаємось уникати його, або активно йому протидіємо, або ж робимо так, щоб він нас не помітив. Так-так, це всім відома поведінкова реакція «замри, бий або біжи».
Як наш мозок визначає, яку поведінку обрати?
Виявляється, мозок намагається розпізнати в новому об’єкті щось знайоме: якщо є відомі нам ознаки, то об’єкт прогнозований, і ми знаємо, як з ним співіснувати. Саме тому нам приємно і безпечно спілкуватися з друзями, працювати у звичному колективі, бути вдома, слухати музичні хіти, які добре знаємо. Словом, це та славнозвісна зона комфорту.
Але якщо об’єкт має багато невідомих ознак, це нас насторожує, і мозок, про всяк випадок, «вирішує», що все невідоме — небезпечне. Він запускає поведінку «замри, бий або біжи». Це означає, що підвищується наша тривожність, ми відчуваємо страх, у нас немає часу подумати, є лише час відреагувати. Швидка реакція — ледь не вирішальний фактор, щоб вижити, якщо ми справді стикнемося з реальною небезпекою. Але часто саме така реакція грає з нами неприємний жарт — ми починаємо поводитись неадекватно. Адже не всі нові об’єкти та події несуть загрозу для життя чи є шкідливими. Пригадайте, як усі ми переживали тривожне хвилювання, наприклад, перед іспитами чи коли вперше виступали публічно. Тож якщо хочете знизити рівень своєї стрес-реакції, вам необхідно віднайти в причині стресу щось знайоме, відоме, із чим вже колись мали справу.
Що робить мозок, коли новизни забагато?
Коли є купа питань без відповідей, як наприклад, з епідемією нового вірусу, а мозок не може впізнати щось «знайоме» в цій ситуації, ми починаємо перебільшувати небезпеку. Свою активність підвищує маленька ділянка мозку — мигдалина. Вона є частиною лімбічної системи мозку, що бере участь у виникненні емоцій, навчанні і формуванні пам’яті, здатності орієнтуватись у просторі тощо. Своєю активністю мигдалина активує ті частини структур мозку, що відповідають за увагу: ми стаємо пильними, фокусуємося винятково на загрозі і мало помічаємо інші об’єкти. Ось чому під впливом дії сильних стресорів ми не можемо розгледіти вихід зі скрутного становища, хоч він і зовсім поруч. Таке підвищення уваги потрібне, щоб мозок краще вивчив і дослідив новий об’єкт.
Водночас наднирники виділяють у кров так звані гормони стресу — кортизол та адреналін, а в мозку зростає вміст нейромедіаторів норадреналіну та дофаміну. У перші секунди і хвилини дії цих речовин накопичені організмом ресурси мобілізуються — запускається когнітивний процес і відбувається навчання. Якщо ви освічені та вмієте навчатись, то на цьому етапі розвитку стрес-реакції об’єкт, який її викликав, втрачає новизну. Лобна кора загальмовує надто активну мигдалину — рівень тривоги і відчуття небезпеки знижуються. Стрес-реакція зникає, і ви адаптуєтесь до дії об’єкта. Віднині здатні приймати раціональні та ефективні рішення. Ось чому любити вчитися так корисно!
А якщо мозок не може пристосуватися до присутності стресора?
Якщо нам не вдається достатньо вивчити новий об’єкт, мозок не зможе адаптуватися до присутності стресора: його не можна ні позбутися, ні прижитися з ним. Лобна кора втратить можливість контролювати активність мигдалини. Вона стане ще більш збудженою. Вогню додають спекулятивні, сенсаційні та надто емоційні і неправдиві новини, репортажі та плітки про небезпеку. Так формується відчуття страху: необхідно рятуватися, часу на роздуми немає, ми лише поглиблюємо афективну поведінку. Тривала дія кортизолу та адреналіну вже не матиме позитивного ефекту. Навіть більше, ці гормони провокуватимуть організм витрачати на марну боротьбу з небезпекою ті свої ресурси, які чіпати не можна: буде руйнуватися кісткова тканина, зменшуватиметься м’язова маса тіла, зникатимуть нервові зв’язки в ділянках мозку, що відповідають за когнітивні процеси, порушаться функції крові і може розвинутися гіпертонія, знизиться ефективність імунних реакцій. Іншими словами, організм виснажиться і стане легкою мішенню для збудників інфекційних захворювань. Саме тому тривале відчуття страху перед хворобою може бути більш небезпечним за саму хворобу.
Як зупинити таку імпульсивну поведінку?
Передусім знайте, що коли ви думаєте про всі ці процеси, що відбуваються у вашому мозку, коли ви шукаєте причинно-наслідкові зв’язки, ви повертаєте контроль над мигдалиною. По-друге, враховуйте, що різке вимушене зниження соціальної активності посилює згубну тривалу дію гормонів стресу. Тому ось список того, що може зробити кожен для власного здоров’я:
- Спілкуйтеся з близькими людьми — від цього в нас виробляється гормон окситоцин, який пригнічує руйнівні ефекти кортизолу.
- Очистіть своє медійне поле. Зараз як ніколи важливе чітке, спокійне, відкрите інформування населення.
- Робіть звичні хатні справи чи виконуйте знайомі вам професійні обов’язки. Тобто робіть те, що ви вмієте і здатні повністю контролювати.
- Добре спіть: повноцінний сон — дієвий антистресовий захід, під час сну мозок раціоналізує всю емоційну інформацію, яку ми спожили впродовж дня.
- Проводьте індивідуальні спортивні тренування і не забувайте вчитись.
