Досвід мами першокласниці: як реально відбуваються дистанційні уроки

Як працює карантинна «школа в ноутбуці» та як насправді відбуваються дистанційні уроки, поділилася журналістка «Освіторії» та мама двох дітей Аліна Мірошнікова.

Нам пощастило: у нас справжні заняття онлайн, навіть для першачків. Щодня — 2–3 уроки. У всіх моїх приятельок замість цього — параграфи та вправи, які батьки мають зробити з учнями. Одна мама працює дистанційно в програмі, що фіксує витрати робочого часу, з 10:00 до 18:00. А паралельно вона має якимось дивом з 8-річною донечкою опановувати програму і надсилати фотографії виконаних робіт до 16:00. Тож порівняно з її стражданнями наша ситуація, дійсно, приємна та весела.

Але «школа в ноутбуці», як каже донечка, — це абсолютно новий досвід для 6–7-річних дітлахів. Годі й чекати, що діти згають нагоду покорчити мордочки в моніторі. Перші уроки потонули в галасі та намаганнях вчительки привчити говорити по черзі і по черзі вмикати мікрофони. Але тепер вже заняття та метушня довкола них стали частиною життя.

— Ховайся! — верещить донечка молодшому братику. — Зараз вчителька в ноутбуці з’явиться! Вже он блимає. Йди до іншої кімнати! Мамо, хоч до шафи його запихай.

8 несподіваних позитивів дистанційного навчання

Позитив № 1: донька почала пишатися тим, що вона школярка, а син хоче до школи. Адже тоді можна за ноутбук (бо він бачить її однокласників і вчителів), і взагалі це — круто.

Я шукаю «мишу», яка буквально за мить розчинилася в повітрі. Коли всі варіанти вичерпані, і я вже починаю вірити, що якийсь злодій поцупив її як найціннішу річ у квартирі, вона нарешті знаходиться в дитячій сумочці. До карантину мені б і в голову не прийшло там шукати.

Позитив № 2: діти значно більше зацікавилися технікою.

Вмикаємо сервіс для відеоконференцій Google Hangouts.

— Привіт! Привіт! — радісно гомонять однокласники в маленьких «віконечках». — Ой, який у тебе фікус. Покрути по кімнаті камерою, щоб ми все побачили, і ти теж. А в Оленки там що — аромалампа, а що воно таке? Денисе, а це твій светр чи татовий? А чого він не в шафі?

Хтось зойкає, рука дорослого з’являється на моніторі, і светр зникає.

Позитив № 3: не розслабляємося, як у шоу «За склом». Хоча б одна кімната в ідеальному порядку. Утім, частина дітей зі смартфонами гуляють по всій квартирі під час занять.

— Зроби моє зображення більше, — просить доня. — Хочу роздивитися — це в мене прищик на щоці? Правда, я красуня?

Раптом все гасне.

— Я хотіла спробувати, якщо на цей хрестик натиснути — що буде.

До слова, хтось з учнів щодня експериментує, що буде, якщо натиснути «ось тут». Запускаю програму знову. Вчителька вітається і починає перевіяти домашнє завдання. Екран знову гасне.

— Мені передягтися треба, — метушиться донька. — У Віки блузка така сама, як у мене, червона. Я краще помаранчеву одягну.

Розповідаю все, що думаю про шкільну дисципліну та зосередженість на уроці. Дитина поблажливо слухає. Вмикаємося.

— Як це, ти не знаєш домашнє завдання? Ти ж вчора математику робив! — чую чоловічий голос. — Почекайте, він вирішував, зараз маму покличемо — де ті приклади. Це її черга була займатися.

Позитив № 4: у багатьох родинах «домашка» перестала бути справою лише мами. Чи то мами збунтувалися, чи то тата стали уважнішими, але дистанційними заняттями займаються по черзі.

Доньчина черга відповідати, що й куди вона додавала. Від старання залазить з ногами на стілець та розхитується.

— Ми тебе не бачимо! — каже вчителька.

Повертаю любе «мавпенятко» у віртуальний клас.

Нове питання. Тепер уже відповіді вона не знає. І хитра першокласниця каже вчительці: «Повторіть ще раз! Я нічого не чую! Щось з мікрофоном».

Педагог задає задачу. Панує тиша — усі обраховують. Раптом усі починають сміятися. В одному з «віконечок» жінка пробирається до стола за якимись паперами, пригинаючись і ривками, ніби каскадер у бойовику. Звісно, вона думала, що її не видно.

— Це Дінина мама? Доброго дня, Дінина мама! — щебечуть до неї дитячі голоси.

Позитив № 5: за цей час батьки перезнайомилися значно ближче. Навіть з бабусями-дідусями, яких не зустрінеш на батьківських зборах.

Нарешті урок завершено. Настає найцікавіше: перерва. Вчителька вимикається, а учні й не збираються.

— Покажи свого кота. А в нас морська свинка! — принесені тваринки розгублено дивляться в монітор.

Діти щось обговорюють. «Яке-яке слово сказав ось той хлопчик? — перепитую я в дитини шоковано. — Ні, не треба повторювати. І він часто таке каже? То лайка. Швиденько забувай!»

Раптом першокласники домовляються і починають співати. «Ніжно, не ніжно, а ти любииии… Ніжно, не ніжно, перетерпииии». А я й не знала, що Тіна Кароль у першачків у фаворі.

Позитив № 6: батьки значно більше дізналися про те, чим цікавляться їхні діти насправді.

Англійська мова. Діти дивляться відео з діалогом, потім перекладають слова. «This is cat» — вдруге шепоче донечка під ніс.

— Ти що, не згадала? Чого мовчиш?

«Голосніше! До мікрофона», — підбадьорюю я.

Третій урок — екскурсія… до Британського музею. Звісно, віртуальна, панорамна. «А я туди поїхати хочу!» — каже один з учнів. «Та це далеко! Це Британія», — пояснює дуже розумна дівчинка. «І зараз не можна! Метро зачинено через карантин», — додає хлопчик. Потім діти обговорюють враження та прощаються.

Позитив № 7: дистанційне навчання принесло чимало яскравих вражень, на які не було часу до карантину.

Після обіду на нас чекає ще одна «шкільна пригода»: зробити домашнє завдання. Так, у 1-му класі його немає, але це — на час карантину, така собі друга частина уроків. У Google Classroom знаходжу та роздруковую вправи, прописи. Завдання на кшталт «подивитися анімацію про імунітет, зробити малюнок і розповісти, що зрозуміли». Донечка спочатку старанно виводить літери, потім, доки не бачать дорослі, грається в телефоні. Але легко повертається до роботи, щойно я нагадую про фотографування. Не те, щоб вона боялася показати незавершене завдання. Просто їй подобається власноруч фотографувати, після чого я надсилаю результат роботи.

— Я не розумію математику, — каже донька.

Я починаю пояснювати, як додавати у стовпчик, і нервуюся: «Нічого собі завданнячка в дітей». Ще вчора вчили, як додавати 3. Скоро з’ясовується, що дитина зовсім не розуміє цю тему. Я пояснюю, як можу. Нарешті не витримую — кличу чоловіка. «Що ж відбувається? Вона зовсім не в темі. Вже годину малюємо стовпчики. Як далі вчитися?» Тато спочатку теж пояснює. Потім цікавиться, де ми взяли це завдання. І коли донечка вже самостійно вирішує один вираз, з’ясовується: це завдання не для неї, а для 2-го класу. Таблиця трішки «поїхала», а я не подивилася, як слід. «Ну нічого, ці знання знадобляться донечці через рік», — зітхаю я.

Позитив № 8: вчителі та батьки значно гнучкіше підходять до навчання. Їх не злякає, що вимкнувся звук чи зависла картинка. А якщо ширше брати, педагоги, які дають власні вдалі онлайн-уроки, вийшли на сучасний рівень.

Залишити відповідь