Pianoбой (Дмитро Шуров) випустив пісню та кліп, покликані привернути увагу до проблеми цькування у школі. На прохання «Освіторії» артист поділився думками про те, як дитині не стати жертвою агресора, що робити, якщо ти вже став жертвою булінгу, і до кого в першу чергу звертатися.
Чому нормально бути не як усі
Цивілізований світ тим і відрізняється від дикого: там визнають індивідуальність кожної людини.
У розмаїтті — сила.
Найпродвинутіші міста на кшталт Нью-Йорка або Лондона всьому світу дають приклад, як люди з різних куточків земної кулі, кожен із своєю культурою, можуть рухати прогрес разом. Усі одягнені в абсолютно різний за стилем одяг, нікого не дивують татуювання, пірсинг, різнокольорове волосся, ретро-стиль або свег.
Бути собою — це нормально. Бути не таким як усі набагато цікавіше, ніж бути як усі. Одинаки завжди набагато внутрішньо сильніші за юрбу. Важливо поважати людину, навіть якщо вона відрізняється від тебе.
Чи насміхалися наді мною в дитинстві та юності
Коли мені було 10 років, ми з родиною переїхали в іншу квартиру. У 4-й клас я пішов до нової школи. Класи були переповнені, і мені не залишилося місця за партою. Класний керівник вирішила посадити мене вчитися за підвіконня, де я і сидів усю першу чверть.
Це була класика жанру: школа в спальному районі, культ фізичної сили. Діти ставилися до мене, як до прокаженого, ніхто зі мною не дружив, усі ржали, тому що я сидів «боком» і мої речі постійно падали на підлогу. Я був ідеальним персонажем для тролінгу: дрищ в окулярах, танцює бальні танці, грає на піаніно.
Почалася зима, з вікна дуло, я захворів і пропустив два тижні школи. Коли я повернувся, за підвіконням вже сидів інший новий учень, і мене вирішили добити: посадили за вчительський стіл поруч із вчителькою (!!!). Там я намагався вчитися, але відчував такий тиск, що мої до того чудові оцінки впали нижче плінтуса.
Батьки перевели мене в наступну школу, де був трошки інший контингент. Усе те, над чим насміхались у попередній школі, тут зненацька стало перевагами: коли я став «Містером Школа», мені допомогли і бальні танці, і гра на піаніно, і спів.
Згодом я виграв кілька олімпіад, поїхав як один з найкращих учнів в Артек, а вже в останніх класах вчився за обміном у Франції та Америці. У цій школі я знайшов друзів та однодумців.
Чи зіштовхнувся із цією проблемою мій син
Можливо. Але він каже, що ні. Сподіваюся, йому більше пощастило. Я хочу постійно знаходитись у контакті зі своїм сином, увесь наш вільний час. Намагаюся розмовляти, хоча він зараз у підлітковому віці, а підлітки не дуже люблять контактувати.
Ми багато чого робимо разом: «джемуємо», слухаємо музику, граємо в баскетбол, навіть їздимо на гастролі — цієї весни він відіграв зі мною три акустичні концерти! Він займається тим, що його захоплює, — у цьому теж одне зі спасінь від низької самооцінки.
Як дитині пережити цькування
Мій рецепт: займатись улюбленою справою та спілкуватися більше з тими, хто тебе по-справжньому любить і цінує.
Набагато легше переноситься булінг, якщо в дитини любляча та розуміюча родина, є дружній контакт із батьками. Тоді в дитини спрацювує цей внутрішній захист: вона відчуває і знає, що за нею велика сила її родини. А цькування минає набагато швидше та легше — ті, що цькують, відчувають, що це даремно, що їх жертву це не чіпляє. Ну й рятує в таких випадках свій внутрішній світ та улюблена справа. Багато хто йде в неї з головою. І досягає висот.
Цькування однозначно не можна замовчувати. Про те, що цей негатив тебе емоційно виснажує, треба розмовляти, бажано з батьками або близькими людьми. Обов’язково треба повідомити про це вчителям та психологу, якщо він є у школі. Ми живемо у світі інтернету. Можна й потрібно там теж шукати порад та справедливості.
Пам’ятаєте історію, як американський підліток виклав відео, у якому поскаржився на цькування в школі?
Відео за кілька днів набрало чимало переглядів: хлопця підтримали багато звичайних людей та навіть голлівудських зірок!
І чого робити в цій ситуації точно не варто? Не варто замовчувати, якщо тебе цькують. Не варто самому перетворюватися на того, хто травить інших.
Як діяти дорослим, щоб не нашкодити жертві переслідувачів
Вирішення питання «силовими методами» не додасть впевненості учневі, за якого заступилися. Залежить від ситуації, як саме допомогти. Іноді краще перевестися в іншу школу. Це багато кого врятувало — інший контингент, інша ситуація. Але все одно головне — любити дитину, займатись її розвитком, стояти за неї горою.
Нам, дорослим, доречно цікавитися тим, що люблять наші діти. Дивитися з ними «відосіки», слідкувати в соцмережах — не контролювати, не коментити, а слідкувати! Дитина має відчувати, що для вас цінно те, що вона робить, що вона відчуває — як позитивне, так і негативне.
Ну і круто навчити дитину чогось крутого. Наприклад, грати на гітарі, збирати Кубик Рубіка, робити кульбіт, не знаю, навчити робити смішні меми з картинок або знімати та монтувати класні відео.
У кожної людини є талант до чогось, його просто треба розкрити та показати світу — тоді обов’язково знайдуться однодумці та шанувальники. І цькування втратить потроху свою силу.
