Що потрібно для мирного і творчого спілкування в сім’ї та на роботі? Як говорити з людьми, щоб вони вас не просто слухали, а й чули? Як спілкуватися з дітьми, щоб вони ділилися своїми думками та переживаннями? Відповіді має міжнародний медіатор Годфрі Спенсер — близький друг Маршала Розенберга, який створив метод ненасильницької комунікації.
Ненасильницька комунікація, розроблена Розенбергом, допомагає по-новому проявляти себе, чути інших і вирішувати конфліктні ситуації, фіксуючи свідомість на тому, що ми бачимо, відчуваємо, чого потребуємо і про що просимо.
Метод ненасильницької комунікації використовують для досягнення порозуміння в міжнародних компаніях, школах, у сімейних стосунках і навіть на лінії фронту. Він допомагає зберегти енергію, яку ми витрачаємо на агресію, викорінює звичку навішувати осудливі ярлики на людей, формує бажання мирно й вдумливо працювати над спільними цілями, щоб приймати людей такими, якими вони є.
Ваші діти — не ваші діти
Один із синів Маршала Розенберга у 14-річному віці сказав татові: «Не бачу сенсу ходити до школи. Не розумію, навіщо ми все це вчимо: немає спільного між реальним життям та знаннями, якими нас натрамбовують». Маршал запропонував сину звернутися до судді й запитати, адже в Америці нелегально не водити дитину до школи, окрім випадків, коли є офіційний дозвіл від суду. Суддя вислухав підлітка й звернувся до Розенберга: «Як батько ви згодні, щоб ваша дитина не ходила до школи?» Маршал відповів: «Так».
Юнак більше ніколи не відвідував заняття. Але він сумлінно вчився жити в самого життя. І коли йому було 40, вирішив довчитися й склав іспити старшої школи на відмінно. А потім вступив до університету, де йому настільки сподобалося, що він залишився там, написав докторську дисертацію і став професором.
То чи можемо ми відпустити наших дітей, довіритись їхньому погляду на життя, їхнім прагненням? Можемо. Якщо ви будете змушувати дітей щось робити — результат буде непоганим, але це не приноситиме користі. Ще гірше, коли батьки самі пробують робити за дитину її роботу, як-от домашні завдання. Це призводить до того, що ментальні м’язи дитини атрофуються.
Тримайте в думках важливу істину: жодна людина не є власністю іншої. Ваші діти — не ваші діти. Так само й ваші працівники — не ваші працівники. Ці люди в цьому проміжку часу разом з вами, щоб розвивати свій потенціал. А ваше завдання — їм допомогти.
Відділяйте оцінки від фактів
Щоб налагодити в сім’ї, у школі чи на роботі безконфліктне, мирне і творче спілкування, треба вилаштувати систему спостереження за співрозмовниками. Таке «підглядання» допоможе навчитися правильно розуміти їхні почуття. Для прикладу: хтось із домашніх чи колег на емоціях підвищує голос під час розмови. Спробуйте абстрагуватися від негативних посилів та оком стороннього спостерігача подивитися на цю ситуацію.
І ось тут важливо відділяти ФАКТ від ОЦІНКИ. Факт: голос підвищили. Оцінка: кричать, бо я не так щось роблю чи мій співрозмовник не в гуморі/неврівноважений. Після цього визначте власну реакцію, але максимально об’єктивно. Що ви відчуваєте? Гнів, сум, роздратування?
А тепер сформулюйте потребу — чого б вам хотілось? І не соромтеся це попросити, при цьому самі говоріть тихіше. Голос та його вібрації мають величезне значення.
«Не кричи!» — помилкове формулювання. Набагато краще сказати дитині, члену родини чи колезі «Говори тихіше». У проханні про допомогу чи в претензії має звучати суть справи, конкретика, але не наказ.
Будьте з дитиною на рівні, спілкуйтесь «очі в очі»
Якщо хочете побудованих на довірі стосунків із дитиною, почніть із твердження про те, що ви обоє — людські істоти, які перебувають у рівних відносинах одне з одним. Треба поважати цю людську істоту і вважати її рівнею собі, навіть якщо маленькій людині 5, 7, 12 років. Якщо дивитеся звисока на дитину — автоматично навішуєте на свого маленького співрозмовника ярлик лузера. Хоча хто в цей момент і буде лузером, то це ви самі.
Тільки позиція «очі в очі» з дитиною дарує можливість спілкуватись на рівних і вирішувати всі ваші проблеми разом.
Кожен має робити тільки те, у чому відчуває потребу.
«Не роби нічого для мене. Ні для кого нічого не роби. Роби тільки для себе!»
Маршал Розенберг розповідав мені пов’язану із цим твердженням історію про виховання сина. Це сталось ще до того, як він розробив метод ненасильницького спілкування. Отож, він попросив свою дитину винести з дому сміття. Син запитав у батька: «А ще якісь раби в тебе є?»
Дорослий відповів різко: «Неси негайно, інакше виб’ю з тебе всю чортівню». Зрештою син виніс те сміття, але сказав суворому татусю: «Я діяв через страх».
А ви пам’ятаєте щось, що робили тільки тому, що боялись? Коли діти маленькі — роблять те, що їм кажуть. А коли стають вищі за батьків, припиняють погоджуватись з усіма вимогами та проханнями. Тому нехай діти змалечку роблять те, з чим погоджуються самі. Це буде справедливо.
Якщо ваша дитина ненавидить виносити сміття, хай чітко вам скаже: «Ні, я не буду цього робити. У мене виникає враження, що я твій раб, а я хочу, щоб у нас із тобою збереглися хороші стосунки». А батько, зі свого боку, має знайти мотивацію, яка зробить винесення сміття легким завданням. Кожен має робити те, що хоче. Те, у чому відчуває потребу. Немає нічого згірш того, що ви робите, бо відчуваєте це своїм зобов’язанням. Ви скажете, що це шлях до нічогонероблення, але ні — я пропоную вам внутрішню роботу, яку ви проведете до того, як щось зробити.
Не соромтеся сліз
Сльози — не прояв слабкості. Сльози вимивають слабкість, а ваша уразливість — ваша фортеця. Сльози кажуть людині, яка перебуває поряд з вами: немає нічого більшого, що ти можеш від мене зараз взяти. Ви б змогли звикнути до ідеї, що, висловлюючи нашу вразливість, ми створюємо міцніші зв’язки? Якщо так, то відчуєте: люди навколо тягнутимуться до вас. Тож важливо про це пам’ятати, коли вибудовуєте стосунки з дітьми чи вашими співробітниками.
7 важливих тез від Годфрі Спенсера
Покоління міленіалів, яке приходить на роботу, ошелешує босів заявками на кшталт «Мені не потрібні гроші. Мені потрібен час на життя! Почуйте нас». І керівникам доводиться шукати цьому раду й розвивати в собі необхідні навички медіації.
Слово «але» — підступний вбивця. Воно обезцінює все, що було сказано до нього. Ваше «але» неодмінно призведе до більш глобального конфлікту в спілкуванні.
Ви можете критикувати. Але знайте: критика робить вас частиною конфлікту.
Люди відрізняються. І відрізняються вони тільки досвідом, який отримують за життя.
Інвестуйте час у налагодження взаємин. Цим ви інвестуєте в стійке осмислене взаємне рішення, яке будете ухвалювати разом з близькими.
Усі хочуть, щоб їхні потреби задовольнялись. Але пам’ятайте нюанс: не всі ваші потреби потрібно задовольняти одразу.
Усі ми так хочемо бути праві. Але чи хочемо ми бути щасливими?
