Історія 17-річної Наталії Бажан та її вчителя Ігоря Теличина.
Учні з України перемагають на олімпіадах з астрономії та астрофізики, хоча в багатьох школах навіть не викладають цей предмет. Не ідеальна і система мотивації — призерів Міжнародної олімпіади в Таїланді цього року Павла Кашка (бронза) і Наталію Бажан (срібло) навіть не внесли до списків на отримання президентської стипендії. Після скандалу, який розгорівся на цьому тижні, МОН ситуацію виправило — стипендію переможцям обіцяють дати, але тільки як виняток.
Ми поспілкувалися з Наталією Бажан та її вчителем із Львівського фізико-математичного ліцею Ігорем Теличиним про те, що не так з викладанням астрономії в наших школах.
Зірки не для гороскопів
Із 17-річною Наталією Бажан ми зустрічаємося в розпал її першої зимової сесії. У цьому році вона вступила до університету ім. Шевченка на спеціальність «Фізика та астрономія».
Хоча за плечима в дівчини перемоги в кількох олімпіадах з астрономії та астрофізики, своє майбутнє вона вирішила пов’язати із фізикою. На старших курсах буде вибирати між квантовою теорією поля і фізикою високих енергій.
— Про астрономію більшість людей навіть не мають уявлення. Тільки не плутайте астрономію з астрологією — гороскопи ми не складаємо, — сміється Наталія.
Просто за столиком у кафе, де ми зустрічаємося, вона починає пояснювати, як астрономи вивчають рух небесних тіл і випромінювання зірок. Найбільше їй подобаються завдання з астрофізики з «красивими», чіткими умовами.
— Є авторські задачі і стандартні класичні, — пояснює вона. — Класичні виглядають красиво, коли в них є чіткість, плавність. Авторські — коли вони піддаються логіці.
Правильні амбіції
Бажан згадує, як у середніх класах батьки підштовхували її перейти у фізико-математичний ліцей, а вона спочатку опиралася.
— Як це — дівчинка і фізика? Як я взагалі з цими заучками буду? Мені малювання подобалося, яка фізика? — згадує дівчина. — Але навчання в приватній школі з одними й тими самими людьми в одному класі набридає. Так що в якийсь момент я вирішила — усе, переходжу в іншу школу, і в 8-му класі вступила до фізико-математичного ліцею.
У Львівському фізико-математичному ліцеї, за словами студентки, учні сконцентровані на участі в олімпіадах. У Наталії батьки — фізики, двоюрідний брат їздив на олімпіаду з хімії, тому потрапити на олімпіаду для неї теж стало обов’язковим «пунктом». Бажан дуже хотіла взяти участь в олімпіаді з фізики або математики, але їй не вистачило півбала, щоб пройти на міський рівень змагань у Львові.
— Нашому вчителю з фізики Ігорю Михайловичу потрібні були тоді дівчата на астрономію, він коливався між мною і ще однією дівчинкою. Але я сказала, що в мене є дитячий телескоп, і він вибрав мене, — сміється Наталія.
Насправді, у Ігоря Теличина, який викладає фізику і астрономію в ліцеї вже 26 років, є свій спосіб відбору школярів на олімпіаду. І, за його словами, досі йому вдавалося вгадувати здібних дітей «практично в десятку».
— Передусім діти повинні тягнутися до чогось нового, до додаткових вражень. Добре, якщо в них є ще й підготовка, щоб не починати з нуля, але головне саме прагнення до нового. Також дитина має бути досить амбітною, з бажанням себе показати і проявити.
За словами вчителя, Наталія — унікальний випадок. Вона з 8-го класу чотири роки потрапляла в українську команду на астрономічні міжнародні олімпіади.
Бажан стверджує, що рівень українських олімпіад раніше був дуже слабкий. Наприклад, на першій своїй ліцейській олімпіаді вона взагалі здала порожній листок, але оскільки місця в команді ще були, її все одно відправили на обласні змагання. Тоді в ній уже заграли амбіції, і «на області» дівчина посіла перше місце.
Наталія каже, що просто опинилася «у вдалому місці у вдалий час». За її словами, чотири роки тому олімпіада з астрономії в Україні була «дуже молода», тому і завдання на той момент були простіші. Зараз восьмикласникам посісти перші місця вже набагато складніше.
— Головна складність у тому, що в нашій країні немає підручників. Немає єдиного джерела знань (як у математиці та фізиці), з якого ти можеш черпати. Якщо ти хочеш нормально виступати на олімпіадах з астрономії та астрофізики, тобі доведеться все самостійно шукати по крихтах. Мені пощастило, що мій викладач дав мені базу і вказав напрямок.
Зірки, що згасають
Ігор Теличин упевнений: на шкільному рівні в Україні астрономії як науки немає, вона не розвивається, програми недосконалі, немає фахівців.
— Новації МОН, яке робить астрономію частиною фізики… Мені здається, це взагалі крах для науки.
Він пояснює, що астрономія будується на спостереженнях. Але телескопів немає навіть у спеціалізованих школах, таких як його.
У Бажан був свій, хоч і примітивний, домашній телескоп. Його вони брали в поїздки в літні табори в Карпати і спостерігали Сатурн і Марс, згадує Теличин. Учитель радий, що участь Наталії в міжнародних олімпіадах дала їй можливість побачити сучасні телескопи.
— Маючи хороший телескоп, можна зацікавити дітей, — упевнений Теличин. — Наприклад, Мала академія наук пропонувала мені читати спецкурс з астрономії для дітей 7-8-х класів. І це можливо, якщо є обладнання. Але для цього потрібно хоча б 3-4 астрономічних біноклі, а для шкіл це колосальні гроші.
Хоча рівень українських олімпіад досить примітивний, на його думку, вони потрібні для самореалізації і учня, і вчителя. Зрештою, це ще й імідж країни. Наталя додає, що, наприклад, в азіатських країнах перемагати на учнівських олімпіадах — справа честі. У таких країнах сама підготовка до олімпіад триває роками.
— Це як велика сім’я, вони там варяться всередині — гуртки, планетарії, учасники, які закінчують свій цикл олімпіад і починають вчити інших, — розповідає дівчина. — В Україні з цим так собі. Між етапами всеукраїнської олімпіади в нас проходять відбори, які тривають, в основному, тиждень. От практично і весь час, що ми вчимося. Поки що більшість учнів, які проходять через астрономічні олімпіади, більш зацікавлені у фізиці і обирають для майбутнього саме її. Я знаю вже три відбори учасників міжнародної олімпіади в Україні, але з нас тільки одна людина обрала астрономію.
За словами Наталії, викладання астрономії у Львівській області тримається практично на Ігорі Теличині та ще одному педагогові-ентузіастові з Дрогобича — Андрії Бурому. Така ситуація — в усіх регіонах, і тільки-но педагоги з якоїсь причини йдуть, то відразу ж у цій області з астрономії все «згасає».
— Звання заслуженого вчителя я отримав тільки після того, як Наталія стала призером міжнародної олімпіади, хоча призові місця отримували багато моїх учнів, — каже Теличин. — Ніхто не каже навіть «дякую». Це просто нікого не цікавить.
Головний результат
Найцінніше, що дала Наталії участь в олімпіадах, це, за її словами, «сталеві нерви». Якщо у 8-9-му класах її буквально трусило перед оголошенням результатів, то зараз вона повністю абстрагується.
— Це психологічна захисна реакція, адже тебе постійно трясе, і ти розумієш, що так далі не можна, це треба припинити. Крім того, знання і олімпіади — це все-таки різні речі. Це як загальний стан здоров’я і спорт. Так що мій особистий висновок — не зациклюватися на оцінках і результатах.
На запитання, чи відійшла для неї астрономія на задній план після вступу до вишу, Наталія каже, що зрозуміла — займатися астрономією в нашій країні — це не її.
— Коли ти вивчаєш фізику, ти більше вивчаєш науку в цілому. А в астрономії практику потрібно проходити вночі, з телескопом, коли холодно. А якихось сентиментів до нічної романтики я за собою не спостерігаю, я спати люблю вночі, — підсумовує вона, усміхаючись.
