Сучасне покоління батьків та вчителів серйозно непокоїться: діти майже не читають книжок. Згідно зі свіжим соціологічним дослідженням, проблема з читанням справді існує, але не тільки серед дітей, а й серед дорослих. За результатами опитування компанії Research & Branding Group, близько 57 % дорослих жителів України не читають книжок. Щоб популяризувати українську книгу Український інститут книги запустив проєкт #Живі Письменники. Він покликаний змінити шкільний стереотип дітей про письменників як про «давно почилих людей». Перше відео проєкту — із письменницею і викладачкою Галиною Ткачук уже на YouTube. «Освіторія» розпитала в авторки про 7 секретів читання з дітьми.
Насамперед хочу зазначити, що ці поради сформовані на основі мого вчительського досвіду в альтернативній школі, а також досвіду викладання в літературному гуртку. Також я, звісно ж, багато спілкуюся з великими групами дітей на різних книжкових подіях та письменницьких зустрічах із класами. Але саме в цих моїх тезах найбільше вчительського та викладацького досвіду.
Читати з насолодою
Багато сказано про те, що читацькі звички діти переймають від батьків. Але, очевидно, також від інших важливих для дитини дорослих. Тому найкраще, що ми можемо зробити — це, мабуть, показати приклад читацької насолоди. Це, звісно ж, дуже особисті речі: кожен по-своєму (і найчастіше — несвідомо) проживає та демонструє насолоду читання і теплі почуття до книжки. Однак, на моє переконання, ці почуття неможливо підробити. Тому я завжди приношу дітям для спільного читання тільки ті книжки, які мені самій дуже подобаються. І, звісно ж, такі, щоб сподобалися і юним книгодрузякам.
Відповідальний вибір
Підбирати книжку варто дуже зважено, із різних аспектів обмірковуючи свій вибір. Адже дитяча книжка має насамперед бути якісною: гарно надрукованою, з доброю редактурою та перекладом (якщо йдеться про іноземні книжки), створеною з дотриманням усіх вікових норм. Дуже важливо: книжка має підходити аудиторії за віком, як з погляду мови, літературних прийомів, так і за тематикою та проблематикою.
Вікування дитячої літератури — це окрема величезна тема, але вже сам досвід спілкування та спільного навчання з книгодрузяками, для яких ви обираєте книжку, звісно ж, дасть вам розуміння, на якому вони рівні читацької майстерності та які їхні зацікавлення. Важливо, що в різних видавництвах різні підходи до вікування дитячих книжок, тому остаточне рішення лишається за батьками чи вчителями. Саме для вибору відповідної книжки вам може згодитися сайт barabooka.com.ua, зокрема його розділ «Про книги», у якому є можливість фільтрувати книги за віком.
Важливо також звернути увагу на те, щоб історія, яку ви читатимете, була актуальною та близькою для саме ваших книгодрузяк. Також варто звернути увагу на головного героя чи героїню: чи співпереживатиме їхній долі саме ваш гурт читак. Тож обираючи книжку, я завжди спершу читаю її сама, намагаючись уявити, як вони її сприйматимуть.
Секрет читця
Ця порада і для батьків, і для вчителів, які читають дітям вголос: підлаштовувати книжку під аудиторію. Я ніколи не читаю один текст однаково для двох різних аудиторій. Адже завжди вставляю якісь нові слова, словосполучення, жарти на основі того, що спостерегла і що я вже знаю про дітей. Набагато легше вставляти такі персоналізовані моменти для групи дітей чи класу, де ви викладаєте протягом якогось тривалого періоду і вже знаєте внутрішні жартики цього гурту, якісь знакові для них ситуації та проблеми. Однак важливо з цим не перебрати, щоб це не затьмарило саму історію. І найкраще це робити, наприклад, коли ми читаємо маленьке оповідання або смішну історію. Під час читання сумної або й драматичної історії персоналізовані моменти варто вставляти дуже обережно і ніжно.
Активне коментування
Тут я маю на увазі не тільки коментування словами, а й мімікою, жестами, емоційно. Сміятися, коли смішно. Робити короткий коментар, коли вас щось захоплює. Раптом вам самій чи самому якесь місце незрозуміле, можна прочитати ще раз, прокоментувавши, мовляв, щось я там не збагнув чи не збагнула з першого разу. Словом, демонструвати своє читання як спілкування, діалог із текстом. Можна, скажімо, вставити маленький коментар щодо того, як розвивається сюжет, як діють персонажі. Тут теж важливо не переборщити із цим, не вставити власну велику історію. Але для мене таке читання, особливо в групі, — це завжди читання із коментарями, з обговоренням, зі сміхом. Сам текст книжки — це лише точка відліку, так би мовити.
Увага, ілюстрації!
Цей пункт дещо перегукується з другим пунктом. Але він дуже важливий, особливо для читання дітям молодшого шкільного віку. І особливо якщо це велика група дітей і вам треба тримати увагу на спільному читанні. Ілюстрації прекрасно для цього пасують. Однак ілюстрації — не просто «привабливі картинки» чи «тримачі уваги», вони допомагають по-іншому побачити історію, дають їй додатковий вимір, додаткову мову — візуальну. Тому, наприклад, якщо ви задумали читати казку, яка існує в десяти різних виданнях — це чудова можливість обрати видання з тими ілюстраціями, що видаються вам найглибшими.
Обговорити книжку
Якщо всі попередні пункти виконано, то в дітей може з’явиться нездоланне бажання обговорити книжку. Я особливо люблю ці моменти. Дуже часто діти бачать у книжках якісь цікаві речі, що їх дорослі можуть і не помітити чи не оцінити як істотні. Найактивніше обговорення відбувається після прочитання історій, які перегукуються з важливими проблемами в щоденні самих читачів. Це можуть бути стосунки з братами та сестрами; правила, що їх встановлюють батьки. А також улюблені справи та хобі (у моєму випадку це були рослини, гербарії, садівництво, відеоігри, велосипеди). Іще — шкільні справи та проблеми.
У кожній гарній книжці можна знайти гачок для спільного обговорення. Наприклад, коли юні читачі починають обговорювати способи боротьби зі сміттям після читання моєї пізнавальної «Книжки про сміття», їх буває досить важко спинити.
Творче завдання
Я викладаю в літературному гуртку, тому творчі завдання за книжками люблю найбільше. Загалом завдання за книжками — це не лише чудова ідея для школи, а й гарний розважальний хід. Яким може бути творче завдання? Та хоч і дуже маленьким! Наприклад, у моїй книжці «Білка Квасоля та Опівнічний Пожирака» головна героїня на початку історії вирушає на пошуки складників чарівного зілля. Наприкінці читання я можу нагадати про це і кожному з учасників читань запропонувати вигадати свій складник чарівного зілля (у різних аудиторіях ми робили це і усно, і письмово). Потім ми це зілля «варимо», а я коментую всі вигадані складники, намагаючись їх погрупувати за певною ознакою.
Інший приклад: наприкінці моєї книжки «Тринадцять історій у темряві» є окрема сторінка — «Напиши свою історію». Однак можна, навіть не маючи цієї сторінки, виконати таке творче завдання. Адже якщо разом прочитати тринадцять історій певного типу, то дитина, найімовірніше, збагне, як вони створені. І, можливо, надихнеться написати таку історію. Тут є важливий освітній момент — ми можемо вказати на певний художній прийом, на певну особливість тексту, перш ніж давати творче завдання. І тоді поєднаємо творчість і елемент аналізу тексту. Наприклад, в Олесі Мамчич є книжка «Тиранозавр Оленка», збірка дитячих віршів. У ній є такий вірш «Кому що». Він починається так:
Усе що для Жорки —
Чіпляю на шворки,
А те, що для Юльки —
Кладу до каструльки…
Колись ми з третім класом проаналізували, як створено цей вірш: спершу подано ім’я, потім сказано: усе, що для цієї людини, приховано в певному місці. І коли ми розкрили цей секрет побудови вірша, то написали власний вірш, вживши імена всіх дітей цієї групи. Дуже часто в основі дитячих віршів, коротких історій, оповідань є такий прийом, що його за допомогою дорослих діти легко помітять і зможуть відтворити у власній творчості.
