Як одна з найкращих вчителів світу провела урок у Києві

На запрошення «Освіторії» до України завітала Марджорі Браун (Marjorie Brown). Вона входить до ТОП-10 найкращих учителів світу Global Teacher Prize 2018 року і викладає історію в приватній школі в Південно-Африканській Республіці. Мардж — громадська активістка за права людей із 40-річним стажем та засновниця однієї з перших шкіл у ПАР, де навчаються діти різних рас. Її методика викладання полягає в заохоченні критичного мислення та вихованні громадян світу. Пані Браун не втомлюється повторювати: усі діти — представники різних культур, національностей, рас і статі — мають право та можуть жити і навчатися разом.

Бути інакшим — нормально

Щоб навчити українських учнів і вчителів толерантності, Марджорі Браун завітала до київської гімназії №167. Її урок-експеримент розпочався з частування корисними солодощами: учні охоче ласували «антидискримінаційними» цукерками від Мардж.

«Регулярний прийом допоможе розвинути толерантність та позбутись упереджень стосовно людей» — обіцяла інструкція.

На підлозі в актовій залі намалювали крейдою великі квадрати. Марджорі попрохала учнів зайняти місце в цих квадратах на свій вибір. Простір перед сценою залишився вільним.

— У когось є вдома кіт? Прошу, проходьте вперед! — звернулась до київських гімназистів вчителька з ПАР.

Юрба заворушилась, «котовласники» поспішали зайняти місця попереду.

— А в кого вдома собаки? Крок уперед!
Діти знову почали перестановку перед сценою.

— А тепер прошу переміститись до лівого квадрата тих, кому уві сні здавалось, що вони падають у безодню, — усміхалась Марджорі, спостерігаючи за сумлінним виконанням її команд.

— Якщо серед вас є ті, хто мріяв коли-небудь жити в Африці, — займіть праву клітинку, — продовжувала «міксувати» учнівське море вчителька.

— Цікаво, хтось із вас коли-небудь закохувався? Прошу перейти ось сюди, — підморгнула Мардж.

Чим далі, тим гострішими ставали питання:

— Станьте наперед, якщо ви відчували себе абсолютно самотніми. А тепер ті, хто знають, що значить бути інакшим ніж інші.

Діти переходили від клітинки до клітинки, але залишались у залі й ті, хто ні разу не ступив кроку.

І нарешті пролунало ключове:


— Станьте наперед, якщо вважаєте, що це нормально: БУТИ ІНШИМ, відрізнятись від інших.


Цього разу крок вперед зробили всі присутні в залі учні, а Марджорі сказала чудову фразу:

«Деякі схожості нас тримають разом, деякі вирізняють з юрби. Але є дещо, у чому ми однодумці: бути інакшим — нормально!»

У ПАР зростає нова генерація молоді, не чутлива до кольору шкіри

Ділимося найцікавішими тезами про освітянський досвід Марджорі в ПАР, про який вчителька розповіла під час лекцій у гімназії та Новопечерській школі.

— У ПАР — 11 офіційних мов. Я розмовляю трьома, але чимало жителів республіки знають удвічі більше мов, ніж я, педагог. Знати мови — дуже важливо. Ви маєте пам’ятати: ваша мова — найперший засіб самоідентифікації нації.

У 1980-х роках режим апартеїду в ПАР намагався відгородити корінне населення від «кольорового» за допомогою расових законів. Наприклад, «чорні» могли проживати тільки в певних зонах, навчались тільки в школах «для чорних». Лише в першій половині 1990-х ПАР перестала бути країною, побудованою за расовим принципом.

«Чорні» люди там уперше здобули право голосувати на виборах і повертати відібрану в них землю. Доступ до освіти в ПАР був надто нерівним. У мене та моїх колег десятиліття пішли на те, щоб зрівняти можливості темношкірих у доступі до якісної шкільної освіти. Ви, напевно, дуже дивуєтеся, чому я використовую таке слово, як «чорний», — але в ПАР нікуди не подітись від цієї характеристики, цю термінологію вживають навіть найтолерантніші.

Своїм учням я повторюю: «Ви всі — однаково розумні». Навіть не уявляєте, яке душевне піднесення відчуваю зараз: на моїх очах в ПАР зростає нова генерація молоді, не чутлива до кольору шкіри! Під час проведення Світового освітнього форуму було озвучено слушну думку: треба навчати дітей, що вони — громадяни світу. Це величезний виклик для вчителів усіх країн, не лише африканських.

Різні ступені складності іспитів для державних і приватних шкіл

Південна Африка — країна, в якій заховані цілих два світи. Маємо гарні приватні школи із сучасним обладнанням і державні заклади освіти, витрати на які частково виплачуються з державного бюджету. Тільки уявіть: 70% шкіл не мають власних бібліотек! Розрив між прошарками суспільства — величезний.

Освіта для темношкірих дітей була недоступною до 1994 року, коли країна нарешті позбулась правління апартеїду. Рівень освіти діти отримують різний. Особливо яскраво це ілюструє проведення випускних іспитів для школярів: для учнів приватних шкіл — одні завдання, а для вихованців державних — іспити набагато простішого рівня.

Статистика по Африці мене лякає: 78% учнів молодшої школи не можуть розповісти, що вони прочитали в тексті. Саме тому я вирішила почати покращення рівня освіти африканських дітей з читання.

Співпрацюю зараз із 150 школами, де взагалі немає бібліотек — купую книжки, влаштовую відкриті уроки. Щороку проводжу вікторину з англійської мови Phendulani Literacy Quiz. Результати надихнули: у дітей з понад 100 шкіл на 40% поліпшилось знання мови та грамотність.

Дебати, Дерево миру, учні—педагоги: як Мардж зрощує громадян світу

У приватній школі в ПАР, де я навчаю дітлахів, спираюсь на такі основи освітнього процесу, які допомагають виховувати справжніх громадян світу з глобальним мисленням:

  • розвиток критичного мислення;
  • емпатія;
  • робота над грамотністю;
  • співпраця між учнями всіх рас.

Одна з обов’язкових та улюблена дітьми форма роботи — дебати. Діти об’єднуються в три групи. Вчитель озвучує важливе соціальне питання, і кожна має висловити та відстояти свою точку зору. Це розвиває глобальне та критичне мислення. Як вчитель історії я не просто даю дітям суху інформацію — ми разом аналізуємо факти, робимо висновки. Знання історії дає змогу робити правильний вибір у майбутньому, на глобальному рівні. До речі, історію України ми теж вивчаємо!

У дітей має бути рівний доступ до якісно освіти. Тож учні з моєї елітної школи кожні два тижні приїздять до державних шкіл, щоб допомогти навчити молодших школярів усвідомлено читати й грамотно писати. Вони регулярно спілкуються через Skype з однолітками з різних країн світу. А ще за допомогою Skype допомагають навчатись одноліткам з Танзанії — проводять для них онлайн-уроки за темами, спільними для всіх шкіл Африки. Також мої вихованці — учасники молодіжних проектів ООН.

Якщо в класі виникає конфлікт, учні разом з учителем збираються під Деревом Миру. Саме там усе й вирішується — шляхом дискусій у колі під деревцем. Кожна дитина має право голосу, а вчитель виконує роль фасилітатора.

Залишити відповідь