Роберт Зоннтаґ: Припиніть зловживати смартфонами

Автор фото: Володимир Шуваєв

У 2035 році люди живуть без друкованих книг чи журналів. Уся інформація відсканована і зберігається у світовій цифровій бібліотеці. Таким світ майбутнього змальовує Роберт Зоннтаґ в антиутопії «Сканери». Німецький письменник провів воркшоп «Як написати повість про майбутнє» під час фестивалю «Арсенал ідей» у Києві. Автор розповів «Освіторії» про свою антиутопію і про те, чому підліткам важливо вміти написати власну історію про майбутнє.

Роберт Зоннтаґ (справжнє ім’я Мартін Шойбле) — німецький письменник, автор біографій двох джихадистів — одного з Палестини, другого з Німеччини, автор збірки репортажів «Історія ізраїльтян та палестинців» та інших соціокультурних і політичних досліджень. Його антиутопія для підлітків «Сканери» цього року вийшла українською у видавництві Discursus. Зоннтаґ також написав продовження історії про сканери: у ній герої мають вживлені в мозок дата-чіпи.

«Цей роман також про дружбу в часи глобального впливу цифрових технологій» — ідеться в анотації до книжки «Сканери».  Головний герой Роб працює сканером у величезному концерні. Зі своїм другом вони відшуковують і сканують останні примірники друкованих видань. Аж доки одного дня Роб не натрапляє на Книжкову гільдію. Учасниками цієї підпільної організації є колишні письменники, перекладачі, видавці та бібліотекарі. Після великого е-вибуху концерн визнає Роба ворогом номер один, продовжуючи боротьбу за абсолютну владу, контроль і монополію.

Про «цифрове середовище» сьогодні

Я написав книжку про майбутнє, бо мене турбує те, що я бачу навколо: смартфони, смартфони, смартфони. Це історія про те, як не лише смартфони, а загалом цифрові технології визначають наше життя.

Приміром, у мене немає смартфона. Я користуюсь півкілограмовою мобілкою з кнопками і можу цілий тиждень її не заряджати. Можу обирати — купити смартфон чи ні. Але діти, яким зараз 10 років, не матимуть цієї свободи вибору. Вони не матимуть права на альтернативне життя, а муситимуть жити «цифровим життям», інакше втратять зв’язок зі світом і контекстом навколо.

У мене троє синів, тож мені хотілося уявити майбутнє очима хлопця, який народився у 2010 році. Перші 30 сторінок книжки головний герой дуже тішиться «цифровим життям», але потім я пишу про страшні наслідки такого світу. У Німеччині я бачу молодих хлопців, яких захоплюють усі ці речі, і вони зовсім не сприймають дві третини книжки, де йдеться про згубні наслідки «цифрового середовища».

Тож зазвичай після презентацій ми говоримо з підлітками, і я дивуюся, як вони не помічають негативних наслідків засилля смартфонів. Через антиутопічну історію можна почати розмову про диктатуру, про проблеми, які існують у світі й політиці зараз. Наприклад, на презентаціях «Сканерів» я показую фото кібератак у Facebook або як Трамп пише твіти, щоб натякнути: деякі речі із фантастичної книжки насправді відбуваються сьогодні.

Про письменницькі навички

Уміти написати історію — це можливість висловити себе. Звісно, у підлітків є Instagram, соцмережі, YouTube, але писання — це шанс поринути глибше — у себе і в сюжет свого твору. В Instagram можна викласти фото, а щоб написати історію, треба створити всі декорації, продумати деталі, треба мати в голові власний фільм і бачити кожну його сцену.

Пишучи твір, перебуваєш у власному світі, але одночасно робиш величезні кроки в зовнішній світ. Адже добра половина роботи над текстом — це дослідження: вийти у місто і дізнатися про нього більше, поговорити з людьми, відвідати місця, про які хочеш написати. Щоб скласти діалог, треба чути, як люди говорять, щоб описати людину, треба бути уважним до людських облич.

У Німеччині ми маємо такі воркшопи з письменницької майстерності для школярів, що тривають весь навчальний рік. Пізніше ті самі прийоми і навички можна застосувати для інших шкільних предметів і загалом у вирішенні різних життєвих завдань.

Про гармонійні стосунки з гаджетом

У стосунках із гаджетом працює тільки обмеження часу. Тобто, потрібно вирішити, що є час і місце без гаджета — smartphone free. Такі дискусії точаться в багатьох німецьких сім’ях: родини домовляються не користуватися смартфонами під час обіду чи вечері. Потім хтось порушує правило, і дискусія починається знову. На мене такі розмови також чекають, бо мої сини ще діти.

Думаю, найважливіше — це зрозуміти, чи смартфон додає щось у моє життя — спілкування, друзів, інформацію, чи, навпаки, він щось замінює — тих самих друзів.


Діти йшли з табличками: «Не дивись у смартфон, подивись на мене»


Гаджет не повинен замінювати людей: живе спілкування, гру на спортивному майданчику, реальність за вікном. Зовсім нещодавно у Німеччині відбулася демонстрація підлітків: вони ішли вулицями із табличками «Не дивись у смартфон, подивись на мене».

Дорослі першими мають припинити зловживати смартфонами.

4 поради Роберта Зоннтаґа, як написати цікаву історію

1. Описувати, а не пояснювати.

Наприклад: вона була шокована — пояснення. Краще описати ознаки шоку: обличчя героїні зблідло/почервоніло; вона схопилася за голову/її руки почали тремтіти тощо.

2. Змальовувати дію.

Уникати зайвих і часто вживаних дієслів на кшталт «подивився, підійшов, відповів». Їх можна замінити більш точним описом дії: визирнув з вікна/поглянув через плече; зробив крок уперед; прошепотів/ледь чутно вимовив/прохрипів/вигукнув тощо.

3. Створити дерево синонімів.

Корисний прийом для вибору влучних слів: схематично намалювати дерево, на стовбурі написати нейтральне слово (наприклад, «іти»), на гілках дерева написати всі можливі синоніми.

4. Знімати кіно в голові.

Уявляти епізоди історії як окремі сцени на екрані: є декорації, є герої, що говорять і рухаються. Читач має «побачити» картинку, яку ви намалювали словами.

Залишити відповідь