Олександр Жук: Українські чоловіки бояться ставати вчителями

Автор фото: Анна Федик

Зараз викладач інформатики в Запорізькій школі-інтернаті «Джерело» може заспівати будь-яку сучасну пісню разом з дітьми жестовою мовою. А був час, коли підопічні писали Олександру завдання в щоденник і строго перевіряли нові жести наступного дня! Учні називають молодого педагога «класний тато» і разом з ним рятують планету від екологічного лиха, майструють сонячні батареї та перемагають у змаганнях з усного математичного рахунку.

За перемогу в Global Teacher Prize Ukraine 29-річний Олександр Жук отримав 250 тисяч гривень, з яких 150 тисяч витратить на відкриття гуртка робототехніки. А ще закупить для підопічних крутих роботів LEGO та інвестує в самоосвіту.

Довелося стати учнем своїх учнів

Олександре, хто перший Вас привітав? Шквал дзвінків від учнів та друзів триває?

Чесно? Телефон планую увімкнути після того, як сяду на потяг в Запоріжжя, лише з мамою та сестрою встиг поспілкуватися. Мої дівчата розплакались і мене самого цим розчулили. Кажуть, що досі не можуть повірити: «Ось привези додому нагороду, тоді заспокоїмось!»

Ви хотіли бути економістом й працювати в податковій службі. А зрештою закінчили факультет психології Запорізького університету й стали інклюзивним педагогом. Як таке можливо?

Вчительство — одна з найнеочікуваніших речей, які зі мною стались у житті. Коли я був на 4-му курсі економічного факультету, сказав рідним: «Хочу стати вчителем!» Мама хіба що за голову не схопилася: «Саша, з якого дива? Що трапилось? У нас у сім’ї ніколи не було вчителів».

Але я завжди слухав свій внутрішній голос. Тож відніс документи до Запорізького університету на психологічний факультет. Поштовхом став похід до школи-інтернату, куди мене привела подруга. До мене там підійшов 14-річний хлопець і щось намагався запитати, а я нічого не розумів. Я побачив розчарування в його очах, а сам наче впав у ступор. Саме тоді зародився інтерес — як такі дітки здобувають освіту, хто їхні куратори, які труднощі і як вони долають. Але окрім бажання допомогти дітям, хотілося розібратися в собі, позбутися комплексів — страшенно боявся публічних виступів і великої аудиторії.

Коли відчули необхідність вчити жестову мову?

Закінчивши факультет психології, я пішов працювати в Запорізьку школу-інтернат «Джерело» — там чимало учнів з вадами слуху. І так вийшло, що хлопці й дівчата, яких мав адаптувати я, спершу адаптували мене. Довелося стати учнем своїх учнів. Звісно, жестову мову мені треба було знати на високому рівні, тому подав документи до університету Драгоманова в Києві. Здобув там кваліфікацію, що дає змогу працювати з моїми чудовими дітками, і тішусь, коли вони називають мене «класний тато».

Українські чоловіки бояться ставати вчителями

Зараз Ви педагог-суперзірка, на якого із захопленням дивляться колеги. Із чого розпочати зміни та особистісний розвиток тому вчителеві, який живе в невеликому містечку чи селі або не має доступу до нових технологій?

Із корисних знайомств. У кожному місті й області є педагоги-двигуни, справжнісінькі агенти змін. Варто лише таких відшукати й обмінятись контактами, і вони вам підкажуть, яку конференцію краще відвідати найближчим часом, де проходять безкоштовні тренінги та які семінари дійсно принесуть користь.

Ви другий чоловік — переможець Global Teacher Prize Ukraine, але представників сильної статі в українській системі освіти катастрофічно мало. Чому?

Відповідь лежить на поверхні — зарплата українських педагогів не сягає того рівня, який дасть змогу утримувати сім’ю, купити власне житло на відкладені із зарплати кошти. Навіть якщо вчитель дуже успішний та прогресивний, це не дає йому жодних гарантій успішності в матеріальному плані. Чоловіки бояться йти у вчительську професію.

Навички інноваторів

Переможець минулорічної премії Паул Пшенічка певний, що педагог перестав бути для учня джерелом знань. А Вас просимо озвучити навички та компетенції, якими має володіти вчитель тут і зараз.

На перше місце ставлю командну роботу. Вчитель має навчити цього передусім. Без уміння поводитися в команді дитина не зможе досягати цілей у старшому віці. Учні мусять навчитися тонкощів ненасильницької комунікації, основ співпраці у спільній справі та вміння радіти гарним результатам іншої людини.

Також треба навчати дітей самостійності й давати повну свободу для розвитку, заохочувати прояви індивідуальності — у тій же проектній роботі.

Сучасний педагог мусить звертати увагу на розвиток критичного мислення в дітей. Учні мають вийти зі школи підготовленими до ситуацій, які їм треба буде вирішувати, аналізуючи та зіставляючи факти.

Обов’язково слід розвивати креативність та заохочувати дитячу творчість. Виходьте за рамки разом з дітьми! Важлива деталь — прийоми мають бути не заїжджені, а педагог і сам має нести в собі креативну жилку.

Вчитель ХХІ сторіччя — психолог та актор в одному флаконі, має вміти подати себе, зацікавити своєю особистістю. Діти не сприймають бездушну статичність. Тому вчителю треба бути готовим відкритись як зсередини, так і зовні, не соромлячись цього.

Який досвід іноземних педагогів Вам імпонує?

Багато чому в колег з інших європейських країн я навчився під час освітньої подорожі до Грузії. Мені дуже імпонує свободолюбний підхід до виховання дітей у Нідерландах — учні вільно спілкуються з вчителями на теми саморозвитку, гендерного розвитку, сексуальної освіти. Нашій освітній системі цього бракує. В Італії та Греції в навчанні використовують дуже багато інтерактивних вправ під час уроків — такий підхід у колег я теж перейняв.

Мислити алгоритмічно

Ви розробили в школі триступеневу модель по роботі з учнями: базова команда, шкільна команда та команда підтримки школи. Що це, навіщо і як працює?

Як викладач інформатики я звик мислити алгоритмічно. Тому й створив таку модель для полегшення та чіткої координації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами.

Базова команда — педагоги, які займаються інклюзивною освітою та підтримують її розвиток у нашій школі. Сюди ж входить адміністративна частина школи. Шкільна команда — учні й батьки. Команда підтримки — реабілітаційна команда, соціально-психологічна служба та класні керівники.

Нюансами цієї методології готовий ділитися з усіма зацікавленими — звертайтесь! Адже так ми спільними зусиллями допоможемо дітям з напрямку інклюзії швидко адаптуватись у суспільстві.

Які нюанси роботи з дітьми, які погано чують?

Найважчим був етап, коли в спілкуванні з учнями допомагали сурдоперекладачі. Та й навіть зараз, через 9 років, я не вивчив жестову мову досконало — вона постійно поповнюється новими словами, а деяких складних слів на кшталт «інклюзія» взагалі в ній немає.

Перші два роки я викладав, заручившись підтримкою перекладачів. Але щойно діти навчили мене базових знань, я став прогресувати. Дякую своїм любим учням — навчали мене методом ведення щоденника. Писали, які слова жестовою мовою я маю вивчити, і строго перевіряли завдання наступного дня. Казали, що учень я здібний і маю хорошу пам’ять.

Коли працюєш з дітьми, які погано чують, треба вміти правильно привертати увагу в класі. Адже якщо одна дитина відвернеться на хвильку до друга за поясненням, то одразу втрачається увага всього класу. Тому я використовую метод вібрації — можу голосно поплескати в долоні, тупнути ногою, похльоскати долонею по столу. У мене високий голос, тому і його використовую — достатньо дуже голосно назвати ім’я учня.

Дітей дуже важливо мотивувати. Якщо вони не бачать, для чого потрібне певне завдання, то не захочуть дороблювати справу до кінця.

І які прийоми Ви тоді використовуєте, щоб оживити процес навчання?

Роблю свою участь в їхніх проектах мінімальною. Діти часто чекають, що саме ти зробиш за них усю справу й покажеш той самий правильний результат. Чекають його від тебе, а не від себе. Мої незмінні помічники — інтерактивна панель, 3D-ручки. Діти з вадами слуху більшу частину матеріалу сприймають візуально, тому слово «об’єкт» чи «молекула» я маю показати їм наочно — жест часто не відображає певне поняття. Постійно експериментую з презентаціями, готую відеоролики й слайди з цікавинками.

Без калькулятора

Ваші учні, як і Ви, часто перемагають у змаганнях з усного математичного рахунку. Навіщо сучасній людині, яка не випускає гаджети з рук, вміти досконало рахувати без калькулятора?

Тут річ не в тому, щоб навчитися швидко й правильно рахувати. Усний математичний рахунок прекрасно розвиває логіку та математичні здібності в цілому. А ще — критичне мислення: діти думають, як вирішити завдання за менший проміжок часу, та продумують тактику його виконання.

Ви не тільки викладаєте дітям інформатику, а й реалізуєте з ними екологічні проекти. Як вчите учнів берегти планету?

Екологічні акції проводимо дуже часто — мої підопічні залюбки підтримують екофлешмоби та екофести. У формі гри подаю інформацію про те, як повільно відбувається процес регенерації ресурсів Землі. Вчимося, як згенерувати енергію сонця за допомогою вітряної станції. Є в нас і сонячна панель, і «розумний будинок», який створювали разом з учнями.

Вдома вихованці сортують сміття і привчають до цього близьких, хоч у Європі це вже давно стиль життя. Деякі знають правила компостування й роблять це в себе біля будинків. У школі теж збираємось компостувати відходи з їдальні — це один з маленьких проектів, над яким діти вже працюють.

Поділитися цією статтею