Автор: президент Київської Школи Економіки, професор Піттсбурзького університету, співзасновник VoxUkraine Тимофій Милованов

В Україні кілька сотень вишів. Припустімо, 50 з них навчають добре, ще 100 вчать пошуку інформації. Що робить решта?

Я не зовсім розумію, чому в країні з демографічною кризою, де немає чим платити пенсії, ми виймаємо з ринку праці 60% людей, вони сплять в аудиторіях і нічому не вчаться. Або вчать те, що могли б вивчити і вдома.

Ми 26 років намагаємося робити все правильно, брати приклад з закордону, але в нас не виходить. Ми загубили щось суттєве. Я не дуже знаю, що саме, але побачив цю прірву, коли почав спілкуватися зі студентами.

Проблема в тому, що вони не розуміють, нащо їм вчитися. На освіту немає попиту ні в студентів, ні на ринку праці. Якщо людина інвестує в освіту, її кар’єрні можливості від цього не поліпшуються. Тобто можна стати олігархом і без освіти.

В економічному світі є дві теорії з приводу того, що дає освіта. Перша — теорія зв’язків. Я йду в Гарвард і буду вчитися з людьми, які змінюватимуть світ. Якщо поступив у Вісконсин, то матиму зв’язки на нижчому рівні. З цієї точки зору наша система освіти працює дуже добре. Є ВНЗ з кращими зв’язками, є — з гіршими.

Другу теорію розробив Майкл Спенс і отримав за неї Нобелівську премію. Модель полягає в тому, що вчитися важко. Але якщо людина трохи розумніша, їй легше в більш вимогливому університеті, легше отримати вищий ступінь. Модель Спенса показує, що мета вишів − відділити розумних людей від нерозумних і дати знати про це ринку.

Натомість у нас замість того, щоб відібрати найкращих в університети, їх відбирають під час роботи. Отже, процес затримується на п’ять років. Ви приходите на першу роботу і доводите, що не дурень. А мали довести це ще у виші. Тому й іспити складали, але виявляється, вони нічого не означають.

У США дуже жорстка ієрархія університетів, і всі мої студенти переймаються, щоб у них були гарні оцінки. Бо це їх точка входу на ринок праці. Якщо ви закінчите Гарвард, то вам не потрібно більше турбуватися про життя. Вас куплять на ринку праці просто тому що ви — «Гарвард».

Якби в нас була правильна модель, то випускник найкращого університету міг би отримати забезпечене життя. Чи думають студенти, обираючи ВНЗ: «Якщо піду сюди — матиму кращу роботу?». Ні, вони обирають той, де більше держзамовлення, менші ціни, легші іспити. А в США дивляться, де влаштовані випускники, чи є лауреати Нобелівської премії, чи викладачі мають міжнародну репутацію.

У США система монетизована через випускників. Усі змагаються за те, щоб мати найкращих студентів, і зацікавлені в тому, щоб вони будували кар’єри якомога швидше і краще. Гарний університет — той, у якого щонайбільше випускників влаштуються на хорошу роботу. Чим більше буде партнерів у консультаційних компаніях чи банках, тим більше внесків для вишу. У них є пряма мотивація просувати своїх випускників якнайвище.

Натомість в українських ВНЗ немає мотивації відбирати найкращих і перейматися тим, щоб їх життя було забезпеченим. Вона може з’явитися тільки через зміну фінансування освіти. У вишів має бути стрес, ринковий тиск, що вони завтра не виживуть. Тоді вони думатимуть про кожного донора. Тоді всі ці проблеми з плагіатом і корупцією відпадуть, бо ректор вимагатиме відбирати найкращих. А людей, які набиратимуть кумів-сватів, звільнять, бо інакше не прийдуть донори.

Коли виші будуть битися за найкращих студентів, тоді можна буде говорити, що система запрацювала.

Чого очікувати? Ми бачимо, що в цілому у світі підтримка держави у сфері освіти спадає. Ціни ростуть — бюджет не доганяє, тому уряд України буде змушений закрити частину ВНЗ. Думаю, через 10-20 років половини з них не існуватиме. Бо чому люди повинні платити за них податки? Коли партії зрозуміють, що молодь не так активно ходить голосувати за гречку, як пенсіонери, то до Мінфіну прийде політичний тиск знижувати не пенсії, а держзамовлення на освіту.

Залишити відповідь