«Дитину не били ніколи, просто легенько ляскали по дупі», — виправдовуються батьки. Гарвардські вчені рішуче проти навіть легких фізичних покарань. Вони з’ясували: мозок дитини реагує на легкі ляскання так само, як на жорстоке поводження.
Мозок переналаштований на загрозу
Найновіше дослідження під керівництвом професора кафедри психології Гарвардського університету Кеті Маклафлін — не перше, яке доводить, що легкі тілесні покарання шкідливі для інтелектуального розвитку, формування самооцінки та комунікативних здібностей дитини. Але вперше отримані наукові докази того, що «прості» (як вважають деякі батьки) ляскання збільшують у дитини в майбутньому ймовірність проблем із психічним здоров’ям. Про це йдеться в опублікованому дослідженні «Тілесне покарання та підвищена нервова реакція на загрозу у дітей».
Експерти обстежили 147 дітей із двох груп: в одну потрапили ті, до кого в дошкільному віці батьки застосовували тілесні покарання, а в контрольній групі були діти, яких батьки ніколи не били. Дітям демонстрували зображення незнайомих облич з різноманітною мімікою. За допомогою сучасного функціонального МРТ дослідники спостерігали, як реакції на побачене відбиваються в мозку. Якщо діти бачили вираз гніву, усі вони видавали емоційну реакцію. Проте ті, кого колись ляскали по дупі, реагували значно гостріше. Мозок фіксував таку міміку як серйозну загрозу. До того ж мозок таких дітей так само реагував навіть на нейтральну міміку, яку більшість однолітків вважали безпечною. Тобто їхня нервова система переналаштована на постійне очікування агресії, небезпеки, змінені нейронні реакції на ймовірність загрози навколишнього середовища.
Дослідники самі були вражені: сила реакції цих дітей була такою самою, як і в дітей, що пережили жорстоке поводження, сильні побої чи сексуальне насильство. Вчені встановили, що навіть легкі тілесні покарання довготерміново впливають на роботу ділянок мозку, які займаються емоційною регуляцією та виявленням загроз у навколишньому середовищі.
Від батьківського штурхана — до поганих оцінок
Будь-яке регулярне побиття, навіть те, що здається батькам суто символічним, призводить до стійких наслідків: змінює реакції мозку дітей і цим збільшує вразливість до стресу. Це підтверджує і статистика. У шкільному та дорослому віці такі люди частіше страждають від тривожних розладів та депресії. Їм також важче бути проактивними, ініціативними, відкрито комунікувати, адже такі діти підсвідомо не хочуть привертати уваги до своїх дій та слів. Утім, без усіх цих умінь значно важче досягти успіху в навчанні. Отже, батьки, які вважають, що дисциплінувати дитину можна силоміць, зменшують її шанси проявити свої здібності повною мірою та мати високі оцінки у школі.
Водночас це дослідження доводить, що здорові стосунки між батьками та дітьми псуються через легкі тілесні покарання. Малюк починає бачити в рідній дорослій людині загрозу, а не захисника. А це має чимало наслідків: зникає відвертість, дитина починає говорити неправду, щоб уникнути засудження та ймовірного покарання. При цьому є велика загроза, що дитина навіть у небезпеці намагатиметься приховати все від батьків. Такі хлопчики та дівчатка, якщо потерпають від сексуального насильства, булінгу чи відчувають ознаки нової для них хвороби, мовчатимуть, адже можуть помилково вважати, що дорослі будуть незадоволені саме їхньою поведінкою.
Хоча ляскання вважають чимось з минулого, насправді батьки часто вдаються до нього і нині. У світі офіційно заборонено тілесні покарання лише у 63 країнах. Але і це не стримує всіх батьків. Наприклад, у США третина батьків під час анонімного опитування зізнаються, що в середньому раз на тиждень били дітей, часом з помітними навіть їм негативними наслідками.
Позитивна дисципліна допоможе батькам
Вчені пропонують три кроки, щоб викоренити будь-які тілесні покарання:
1️⃣
Поширення інформації серед батьків про те, що ляскання по дупі не є ефективним інструментом дисципліни. Тати й мами вдаються до цього, бо бачать, що дитина припиняє робити те, що їм не подобається. Однак це не рішення малюка, а лише прояв страху. Це не гарантує дотримання правил, не вчить дітей регулювати свої емоції, не спонукає переглянути неправильну поведінку. Існують більш ефективні та сучасні методи, такі як позитивна дисципліна, яка виключає покарання. Якщо батьки опанують їх, не почуватимуться безпорадними.
Головний нюанс позитивної дисципліни: бачити позитивний намір дитини, а не акцентувати на порушенні. Наприклад, замість того, щоб сказати: «Погано, що ти вдарив брата, коли він грався в машинки», треба говорити: «Ти хотів пограти машинкою, але не знав, як попросити». Після того як батьки виявили проблему, мають розповісти про здорові способи розв’язання конфлікту. «Треба попросити. Коли він пограє, дасть тобі. Так, тобі ще й важко чекати. Але це необхідно. Давай разом подивимося, як брат грається, та почекаємо, коли він дасть машинку».
Також цей метод потребує, щоб дорослі акцентували на почуттях дитини та вчили її розмежовувати їх з діями. Наприклад: «Ти сердишся через те, що не отримав іграшку брата. Сердитися — нормально, але ти не повинен битися». Дитина має працювати над наслідками негативної поведінки (наприклад, прибрати, якщо розкидала речі), а якщо це не так просто зробити, замислитися, як усе можна виправити. Якщо це питання батьки доносять до сина чи доньки як проблемне завдання, навіть малюки, хоча й не вміють ще знаходити рішення, отримують користь через осмислення того, що сталося. Наприклад: «Ти поламав машинку брата. Що робити, щоб він не був таким засмученим? Як купити йому нову іграшку? Де ти можеш взяти на це гроші?»
2️⃣
Виступати за те, щоб тілесні покарання визнали незаконними в якомога більшій кількості країн.
3️⃣
Надавати психологічну та соціальну підтримку сім’ям. Дослідження показують, що частина батьків, які вдаються до штурханів, не вважають це правильним. Вони звинувачують себе, але перебувають у стресових ситуаціях та не знають способів адаптуватися до них, страждають від отриманих у дитинстві психологічних травм, від перевтоми та емоційного вигорання. У всіх країнах мають бути служби, телефони довіри, де можуть отримати безкоштовні консультації ті батьки, які хочуть змінити свій стиль виховання, навчитися обходитися без тілесних покарань.
