9 порад батькам, як допомогти дитині позбутися небажаної поведінки

Нещодавно пройшов третій модуль проєкту підтримки інклюзії в Україні «Разом 3.0» від ГС «Освіторія» спільно з благодійним фондом «Бачити серцем». Ішлося про роботу з дітьми з особливими освітніми потребами. Але чимало методів та виховательських лайфхаків можуть зацікавити всіх тат і мам. Приміром, практичний психолог, АВА-терапіст Олександр Надьожин розповів, як допомогти дитині позбутися небажаної поведінки.

Чим популярний метод

АВА — абревіатура назви «прикладний аналіз поведінки» (англійською — Applied Behavior Analysis). Цей метод створили півсторіччя тому. Зазвичай його асоціюють з допомогою дітям з аутизмом, але чи не варто аналізувати поведінку кожної дитини? АВА насправді застосовують і для підсилення прихильності дорослих пацієнтів до лікування (наприклад, з туберкульозом та іншими соціально небезпечними хворобами), а також у програмах для тих, хто хоче схуднути та змінити харчові звички, для підтримання здорового способу життя, для розвитку спортсменів.

В АВА вважають, що чимало моментів поведінки та звичок базуються на реакціях на зовнішні стимули (підкріплення чи гасіння). Метод нині дуже поширений, але викликає бурхливі дискусії. Хтось вважає його чи не єдиним ефективним за аутизму чудодійним способом, який перетворює дитину, що протестує проти будь-якого навчання та б’ється, на старанну та стриману. Інші вважають, що АВА — це дресура, «зробив правильно — отримав цукерку, протестуєш — покарали». До того ж якщо дитина з аутизмом зовні стане повністю схожою на інших однолітків, її мозок усе одно працюватиме по-іншому, але люди не знатимуть, що їй потрібна специфічна допомога (наприклад, побути на самоті під час сенсорного перенавантаження). Утім, сучасні АВА-терапевти не вдаються до покарань і розділяють інклюзивну філософію: кожна людина має бути собою. Але прикладний аналіз поведінки якраз допоможе дитині з аутизмом зрозуміло для інших висловлювати свої потреби, дбати про свою безпеку, обслуговувати себе та розвиватися. Що ж до відпрацювання навичок, то в найкращих фахівців заняття виглядає як «чесний change», такий собі бізнес: дитину до роботи стимулюють різноманітні сюрпризи від терапевта (зазвичай не харчові) та улюблені справи. У професіонала лише на одну зустріч «припасено» 7–8 таких підкріплень, як їх називають. Якщо дитина має ще й вибір заохочень, це найкраще її мотивує. Це може бути відеогра, танці, мильні бульбашки чи навіть… потримати терапевта за бороду.

Олександр Надьожин на проєкті «Разом» розповів вчителям та психологам про класичні стратегії роботи з небажаною поведінкою в дiтей з особливими потребами, використовувані в ABA-підходi, демонструючи принципи роботи на відеоприкладах зі свого професійного досвіду.

1. Дії важливіші за слова

Навіщо малюк, який вимагає купити щось не передбачене батьківським гаманцем, істерить і падає в магазині на підлогу? Здавалося б, це типова небажана поведінка. Тато й мама одностайно проти такого. І навіть незрозуміло, звідки така невихованість у такій пристойній родині.

Але не поспішайте з висновками. Усе залежить від попередньої поведінки самих дорослих. Якщо батьки, яким незручно перед сторонніми, купують щось бажане в магазині після дитячої істерики, цим вони заохочують дитину так поводитися. І не важливо, як при цьому соромлять чи вмовляють, які правильні слова кажуть. З точки зору дитини така поведінка не лише бажана, а й єдина ефективна. Адже якщо ти не на підлозі, смаколика скоріш за все не буде. А якщо дати собі волю, здобудеш бажане. Дії батьків важливіші за слова. Бажаний результат переважає всі міркування.

2. Проаналізуйте, чому дитина так поводиться

Навіщо першокласник, який добре знає, як поводитися в класі, нявкає, ховається за шторами, каже щось писклявим голосом? Навіщо 4-річна дівчинка раптом починає смоктати пальці, перестає самостійно їсти та одягатися? Що тут може бути бажаного? Дітей же сварять за це? У кожної поведінки є своя функція, тож треба замислитися, що людина таким чином отримує, чого їй не вистачає.

Функції небажаної поведінки:

1. Самостимуляція (метою є сам процес, який чомусь приносить насолоду).
2. Ухилення від прохання.
3. Отримання чого-небудь.
4. Отримання уваги.

Першокласник стане «клоуном», якщо лише так він отримує увагу. Вдома чомусь «не до нього», у школі немає нічого, чим би він міг виділитися, а недосвідчений вчитель не знаходить можливості похвалити дитину чи дати їй слово. І тоді — хай сварять, сміються, аби побути в центрі уваги.

Дівчинка «впала в дитинство», бо в неї народився братик, і вона страшенно ревнує. Оскільки немовля перебирає на себе всю увагу, їй бракує батьківського тепла. Тож вона хоче бути такою ж безпомічною.

Функція поведінки обох дітей: отримання уваги. Достатньо цього аналізу, щоб стало зрозуміло, що робити саме в цих випадках. Перестати давати стільки негативної уваги, але при цьому дати «клоуну» відзначитися в чомусь, стати помітним, а дівчинці дати більше ласки та хвалити саме за її вміння — «наша помічниця, така доросла дівчинка».

Але нерідко, особливо якщо йдеться про дитину з особливими освітніми потребами, яка не може говорити, проаналізувати поведінку може лише фахівець. Батькам радять протягом місяця заповнювати спеціальний щоденник, де відзначати час доби, що передувало небажаній поведінці, як це відбувалося та якими були наслідки.

3. Тайм-аут може спонукати бешкетувати

Популярний нині спосіб покарання чи то допомоги дитині — тайм-аут, як не дивно, може бути бажаним, якщо йдеться про функцію «Ухилення від прохання». Якщо дитина боїться завдання чи вважає його важким для себе, то може прямо сказати: «Покарайте мене! Я просто побуду на стільці!» Але значно частіше вона домагатиметься цього поведінкою: заважатиме іншим, кидатиме речі і робитиме будь-що інше, завдяки чому минулого разу вдалося уникнути роботи. І тут кілька небезпек: для дитини стає бажаною поведінка, яка відокремлює її від інших та налаштовує проти неї оточення. А ще розвивається «вивчена безпорадність»: хлопчику чи дівчинці, які уникають роботи і не отримують досвіду маленьких перемог, здається, що вони ні на що не здатні, гірші за інших, нічого не можуть змінити.

4. Вчить давати собі раду

Із трьома функціями (отримати увагу, отримати бажане, уникнути прохання) усе зрозуміло. Та не все просто зі самостимуляцією (стимами). Хтось смокче пальці перед сном або гризе нігті, щоб заспокоїтися, діти в сиротинцях гойдаються туди-сюди, бо їх нікому заколисати. Звісно, найбільше стимів у людей з аутизмом, адже їм часто забагато чи замало сенсорних відчуттів, треба заспокоїтися. Чи вважати це небажаним? Раніше батьки прагнули позбутися «дивацтв», щоб діти виглядали «як усі». Нині ж фахівці АВА небажаними вважають не самі стими, а невміння людини ними керувати. Тобто коли учень, приміром, замість того, щоб спочатку попросити перерву, кружляє по класу або смокче брудні пальці, а не спеціальні жувальні підвіски.

Фахівець вчить дитину навичок спільного контролю за поведінкою. Приміром, перевіряє, чи дотримується інструкції, запам’ятовує інструкцію подвійну-потрійну. Адже себе людина буде слухати більше, ніж когось іншого.

5. Реагуйте однаково

Чому дівчинка, яка з мамою спокійно робить уроки, з татом «гальмує»? Чому каже, що нічого не розуміє, а бабусі ще й скаржиться на головний біль? Якщо тато дратується, коли донечка тягне час, а бабуся жаліє її, це різні почуття та ззовні дуже різні реакції. Але результат один: дівчинка ухиляється від домашнього завдання. Батько залишає її наодинці, а бабуся радить відпочити.

Небажана поведінка зникає (фахівці кажуть — гасне), якщо тривалий час немає звичного підкріплення. Уявіть: щоразу, як ви натискаєте кнопку, з’являються гроші. Аж раптом це зникло. Скільки б ви не натискали — ефекту нуль. Поки що просто: ви перестанете це робити. А що як купюри виникатимуть не щоразу, а через раз? Ви натискатимете довго (бо заінтриговані) та частіше, щоб більше отримати. Так і в родинах, де вимоги в батьків та реакції різні. Зусилля одного вихователя не просто будуть перекреслені іншими, а ще й посилиться небажана поведінка.

6. Спочатку — безпека та самостійність

Батьки дітей з аутизмом часто просять, щоб їх навчили говорити, розрізняти кольори та форми, але не звертають уваги на те, що дитина не розуміє і ніяк не реагує на звернення «Підійди». Та безпека має бути на першому місці: дитина, яка підходить, коли її покликали, не загубиться, не вибіжить на дорогу. Так само, щоб вчитися в школі, бути в колі однолітків, треба хоча б трохи давати собі раду з туалетом, харчуванням. Самообслуговування батьки теж схильні ігнорувати.

Чим ця порада корисна батькам дітей без аутизму? Нині типовою є ситуація, коли малюк вже розмовляє іноземною мовою, але не може застібнути одяг. Або ж школяр займається з репетитором, але не може розігріти собі обід і не пам’ятає власну адресу.

7. Будьте проактивними

Чимало можна досягти ще до того, як почалося щось небажане. Наприклад, під час навчання дітей з аутизмом терапевт, коли бачить протест, не має силувати дитину, але не може й скасовувати завдання (бо тоді закріплює ухиляння від виконання прохання). Він має всіма способами допомогти: допомагати (виконати «рука в руці»), давати візуальні підказки, заохочувати будь-які правильні спроби, виконати складне завдання разом (практично за дитину), а далі розбити його на настільки прості елементи, що дитина зможе досягти успіху. Успіх підкріплює подальші старання. Фахівець заздалегідь продумує послідовність: спочатку два завдання, які дитина точно виконає, а потім складніше. Якщо дитину дратує завдання, треба знайти «маленький крок», який буде нейтральним чи приємним. Наприклад, не мити руки, а лише відкрити кран.

8. Не підкуповуйте

Підкріплення — це частина радості від правильно виконаного завдання, а не єдиний спосіб мотивувати. Якщо батьки кажуть «Ти зроби, а я тобі за це…», син чи донька можуть почати торгуватися, особливо якщо поступаються. «Добре, за виконану вправу підеш погуляти з друзями, а за задачу дам тістечко». Тим паче не можна маніпулювати тими потребами, які й так мають задовольняти (скажімо, дитина має право погуляти на свіжому повітрі, навіть якщо не зробила уроки).

Якщо щоразу перед завданням показувати заохочення, виникає залежність. Краще підказати, допомогти, а за правильну дію буде заохочення, при цьому правила гри не змінюються (як у відеогрі). Якщо ініціатива йде від дитини, вона відчуває подвійний азарт, щоб зробити все правильно. Це набагато ефективніше, ніж якщо вона зосереджена на тих, хто нагороджує і хоче вплинути.

9. Не виховуйте під час істерики

Коли дитина починає істерити, відчуває сплеск агресії, вона не почує самого сенсу сказаного. Тож варто бути уважними на попередніх стадіях. Якщо хлопчик чи дівчинка (особливо це типово при аутизмі) під час заняття, тренування навички замикається в собі, скрипить зубами, непокоїться, ховається, фахівці радять частіше заохочувати хоч за маленькі успіхи, ігнорувати негативну поведінку, але не дитину, непомітно зменшити вимоги, зробити заняття комфортнішим, зацікавити чимось. Тоді вдасться погасити істерику «ще на підступах».

Коли ж уже дитина ридає, волає, б’ється, ламає речі, не треба вимагати взяти себе в руки (це нереально), вдаватися до виховних монологів, зчиняти галас. Небажану поведінку ігноруйте, щоб не закріплювати її негативною увагою, а ось найменші прояви деескалації (перестав кидати речі, плаче замість бійки, затихає) — заохочуйте. Батьки часто дивуються: син чи донька щойно розбили посуд в істериці, а я маю радіти тому, що вони зупинилися? Але ж людина в істериці, навіть доросла, не володіє собою (звісно, якщо це не маніпуляція, коли хтось нібито кричить і при цьому спостерігає за реакцією). Тож зусилля повернутися до нормального життя — важкі та потребують підтримки.

Залишити відповідь