Як викладати хімію в сільській школі без інтернету

200 тисяч гривень отримали учитель хімії Олександр Лисич та його школа на церемонії нагородження Global Teacher Prize Ukraine 2019. Педагога з сільської школи на Чернігівщині відзначили в номінації від Zagoriy Foundation. Минулого року Лисич потрапив у ТОП-10 премії, а до 28-ої річниці Дня Незалежності України йому вручили державну нагороду як одному з найкращих вчителів країни. Яку давню вчительську мрію планує втілити пан Олександр, ми розпитали в нього відразу після церемонії.

Маю давню мрію — зібрати найкращих вчителів хімії і студентів-хіміків на крутій канікулярній школі десь у Карпатах. Мені прикро, що хімію не люблять, вважають її складною. Цей приз — повна несподіванка, я зовсім не чекав такого. Життя до мене дуже прихильне — маю свято в душі від того, що зустрів людей, які розвивають освіту України.

У моїй школі 100 учнів і немає інтернету. Коли мені потрібен доступ до мережі, їду в район і там готуюся до уроків на тиждень-два наперед. Саме брак інтернету змусив мене інакше подивитися на хімію і об’єднати предмети — хімію, фізику і математику в один цикл. Те, що за шкільною програмою викладають рік, даю дітям за 5–7 уроків. За допомогою методик критичного мислення швидше і ефективніше можна подати матеріал. Тоді діти вчаться аналізувати складну ситуацію і знаходити розв’язання.

Пригадую, в університеті було багато класних професорів, але читали свій предмет зовсім незрозумілою мовою — мене це бісило. Тоді вирішив, що буду викладати інакше. Щоб пояснити предмет просто, потрібно все показувати візуально. У 7-му класі, коли тільки починається хімія, маю крутий вступний курс: там усе на малюнках. Візуалізація сприяє глибокому розумінню. Раніше в класах було багато таблиць, карт, але вони були нелогічні, діти не розуміли, для чого вони і як ними користуватися. Тому вчителям треба перезавантажитися — відійти від стандартів, змінити навіть слова, якими пояснюють і звертаються до учня. У деяких це займає рік роботи над собою. Дехто вважає, що це надто складно, і ніколи до цього не приходить.

Ми з дітьми малюємо хімічні реакції, будову атома. Через малюнок діти показують, що алюміній — це несправжній метал — він двоїстий, одночасно несе і металічні властивості, і неметалічні. То я кажу дітям, що це чорт і бог в одному обличчі: з одного боку німб, а з іншого — роги чортячі. Ось таке пояснення сприймається дуже легко. Або атоми — вони пилками пиляють валентні електрони — це і є реакція. Дуже просто пояснюю, що таке валентність: український відповідник слова «валентність» — це сила. От ми і малюємо восьминога: 8 щупалець — це його сила, і це максимальна валентність. Або алюміній: він підіймає гирю, на якій написано 3, бо його валентність 3, а водень підіймає гирю 1 кілограм. А ще є такий віршик: «Алюміній, ферум, хром — їх валентність рівна трьом. Калій, натрій, срібло — їх валентність заодно». Ці малюнки западають у душу, і діти запам’ятовують це назавжди. Таких ілюстрацій маю близько 300.

У мене завжди одна думка: як зробити так, щоб усім було легко вчити хімію. На моїх уроках дуже просто. Працювати треба в логіко-смисловій моделі: у всьому показати логіку і сенс. Часто програма з хімії нагадує хаотичний набір слів, де перший урок не поєднаний із другим. Я пояснюю дітям координаційно-вузлові моделі — ця система дає змогу осягнути, що відбувається в різних суміжних сферах науки, і вони бачать цілісну картину. Дуже вдало в цій схемі пояснюю окисно-відновні реакції, яких взагалі немає в шкільній програмі, бо вважають, що вони надто складні. А для мене це свято, і діти теж дуже люблять ці теми.

Нагороду від Zagoriy Foundation Олександр Лисич отримав на День учителя під час урочистої церемонії Global Teacher Prize Ukraine в Національній опері України

Щоб діти могли вирішувати складні комплексні задачі, їм треба на щось спиратися. У 8–9-му класі даю їм чотири опори: періодична система, таблиця розчинності, генетичний ряд, логіко-смислова модель. Тоді ставлю складне питання, а дитина вже знає, де може знайти відповідь. Стараюся, щоб мене на уроці не було: щоб я не говорив, не пояснював, не заповнював собою простір і увагу. Якщо дати дітям цікаве і комплексне завдання, вони захоплено працюють без мого втручання. Так буває і на літніх школах: діти працюють годину-півтори, приходиш до них: може досить вчитися, підіть скупайтеся в річці. Ні, поки не вирішимо, не підемо, кажуть. У них очі горять до науки, і мене це найбільше тішить.

А в 11-му класі мені здається, що я вже їм не потрібен — вони розумніші за мене.

Методику викладання в школі треба змінювати: діти не можуть засвоїти одночасно 20 предметів, тому треба інтегрувати. Система STEM дуже цікавить мене зараз, але водночас є проблемою: science і mathematics я поєднав дуже круто, а от technology треба ще опанувати.

Я дивуюся і радію, коли діти обирають хімію як свій фах і йдуть вчитися у фармацевтичні, медичні виші. Мій учень Дмитро Карпенко — переможець всеукраїнської студентської олімпіади, зараз навчається в медичному університеті в Києві. Він сумнівався, куди вступати. Прийшов до мене, питає: ви мене добре знаєте, куди порадите іти — на хімфак із кращим другом чи в медичний? Я нагадав йому, як він у дитинстві колись мріяв стати лікарем. І він вирішив не зраджувати мрії. Я ніколи не кажу дітям: ви повинні бути хіміками. Вони самі мають обрати своє життя. Я лише даю шанс розкрити власні інтереси і таланти.

Ми живемо і працюємо в зоні зараження чорнобильською радіацією — це 7 районів. Зазвичай люди звідти тікають, але натхненні вчителі там залишаються. Разом ми організували канікулярну школу «МОКРО». Так назвали, бо більшість реакцій відбуваються у вологому середовищі. А ще це розшифровується як «Міжнародне об’єднання креативного розвитку і обдарованості». Ми запрошували на наші школи білорусів, казахів. Ці школи дають дивовижні результати: учні цих вчителів перемагають на всеукраїнських олімпіадах, на конкурсі робіт МАН. А коли викладаю сам для своїх дітей, то працюю в режимі «СУХО»: сільський університет хімічної освіти.

Євгенія Мазуренко, директорка Zagoriy Foundation

Коли ми переглядали анкети вчителів і побачили історію Олександра Лисича, зрозуміли, що для нього бути вчителем — це не робота, а покликання. І ми, як Родинний Фонд Великих Історій, мали за честь відзначити цю історію. Ми хочемо, щоб таких прикладів було більше, саме тому зовсім скоро стартує наш проєкт з розвитку хімії в школах. Ми будемо працювати з вчителями та школярами, щоб надихати їх на нові звершення. Ми віримо, що потрібно інвестувати в талант та ініціативність.

Залишити відповідь