«Мамо, я боюсь!»: 6 способів подолати дитячі страхи

Здається, боротися зі страхом немає потреби, адже це природна реакція на загрозу, вона допомагає уникати небезпек, адаптуватися. А що робити, якщо дитина боїться… цукрової вати, букетів або скульптур з острова Пасхи? Та ще й так, що не може спати вночі або втікає зі свят? Про те, чим можуть допомогти батьки, та як відрізнити нормальні вікові страхи від патологічних, розповідає дитячий психолог Катерина Бурлаченко.

Геть шкільні букети та цукрову вату!

Семирічна Каріна може лежати в ліжку без сну аж до першої ночі. Вона не лякається, як інші діти, «монстрів» у шафі чи темряви. Після побаченого відео для мандрівників вона боїться, що у вікні, на висоті 8-го поверху побачить… моаї (величезні кам’яні обличчя з невеличким торсом, які прославили острів Пасхи). Звідки вони в Києві? За легендою, статуї вміли ходити, то чому б їм не дістатися її будинку, вважає дівчинка. Що ж вони зроблять їй? Не важливо. Адже вона, на її думку, помре чи втратить глузд, якщо їх побачить. Що, як вона придивиться до сутінок, а за вікном вже вони: кремезні, мовчазні, суворі.

Дитячі страхи бувають такими чудернацькими, що вганяють батьків у ступор: певно, чадо слід рятувати, щось негаразд із психікою. Інша восьмирічна дівчинка настільки боялася букетів, що відмовлялася дарувати їх на перше вересня улюбленій вчительці разом з усіма. А ось живі троянди чи мальви не викликали в неї жодних питань. Не легко було й батькам шестирічного Сашка, який настільки не переносив цукрову вату, що не міг відвідувати дитячі розважальні центри, де продавали ці солодощі. А ще міг втекти з дня народження друга, адже там помітив цей кондитерський виріб.

Чи нормально, що дитина боїться? На початку свого життя малюк остерігається майже всього нового. І це мудро. Про оточуючий світ він знає, без сумніву, небагато. Отже, здатен скоріше фантазувати, ніж формувати логічні зв’язки між явищами. Іншими словами, дитині важко відрізнити реальність від вигадки. Звісно, для дошкільнят побоювання — це норма. Якщо дитина здорова, більшість страхів минають із часом і майже непомітно.

Одна з ознак того, що страх переріс у фобію, став нездоровим, є його невідповідність віку дитини. Щоб орієнтуватися на цей пункт, варто знати, які побоювання вважаються нормою для певного віку.

До трьох років: лякають чужаки та пилососи

Найменші діти не виносять гучних звуків, адже не знають, чи несуть вони загрозу. Це майже інстинкт: є сенс у тому, щоб ховатися від блискавки та грому. Фен, блендер, пилосос — ми знаємо їх призначення, а ось малюк вважає, що зустріч з будь-яким великим об’єктом, що реве, не дуже бажана.

Якщо страху гучних звуків зовсім немає, це може свідчити про вади слуху. Дещо пізніше діти починають боятися чужих людей, особливо якщо ті беруть їх на руки, нахиляються та роблять гримаски. Малюків лякають, що всі ці «дивні» чужаки можуть забрати їх від батьків. Це — ознака стійкої прив’язаності, тож як би не хотілося, щоб дитина привітно усміхалася сусідам, слід радіти, що вона — у нормі. А от повна відсутність обережності з незнайомцями може означати відхилення у психіці: реактивний розлад прив’язаності.

У цьому віці не діагностують фобії, адже в малечі чимало страхів і важко визначити, чи впливають вони на якість життя. Але якщо природні для дворічної дитини страхи залишаться в 4-5 років, варто насторожитися. Скажімо, якщо дошкільник боїться гучних звуків, затуляє вуха, плаче, кричить, не може слухати музику чи дивитися мультик у кіно, це може бути ознакою розладів аутистичного спектра (розлад, що пов’язаний із вродженими особливостями функціонування головного мозку).

До 6 років: Чахлик страшніший за смерть

Типові страхи: лікарів, висоти, темряви, «монстрів» під ліжком, замкненого простору, собак та інших тварин. Щось із цього спричинено негативним досвідом: собака вкусив, застрягли у ліфті — тепер не хоче потрапити у «пастку». Щось навіяно бурхливою фантазією, тож не варто хвилюватися: ваша дитина достатньо творча, щоб намалювати в своїй уяві всіляких істот.

Утім, не на всі страхи слід закривати очі. Адже кожна тридцята дитина цього віку має ознаки фобії.

У початковій школі страхи схожі. Та до них додається усвідомлення смертності, загроза втрати батьків, побоювання припуститися помилки в класі. Те, що не усвідомлено лякало дитину, стає зрозумілішим, «відвертішим». Тож і побороти такі сумніви легше. Якщо школяра вдовольнять розповіді про технології, які можуть побороти смерть, то якийсь Чахлик Невмирущий може щоночі ввижатися п’ятирічній дитині, що б їй не пояснювали.

Як розпізнати фобію:

• страх пригнічує;

• додається постійна тривога, дратівливість, агресивність чи аутоагресивність (націлена на себе, коли дитина рве волосся, б’є рукою по очам, розчісує ранки тощо;

• помітна емоційна нестабільність;

• під час страху дитина втрачає контроль, може зашкодити собі (скажімо, від цуценяти втікати на проїзну дорогу);

• страхи знижують якість життя, заважають спілкуватися, гратися, навчатися, вести звичний спосіб життя.

Звідки беруться фобії:

1. Тривожна турбота

Якщо дорослий надто емоційно попереджає дитину про небезпеку, використовуючи формулювання: «Впадеш», «Буде боляче», «Постраждаєш» і т.д. Психологи стверджують, що саме реакція батьків лякає дитину більше, ніж сама ситуація, щодо якої виникла реакція. Адже малеча гарно розрізняє тривожні ноти, інтонацію і загальне хвилювання в голосі дорослого. Якщо вона чує страх у вашому голосі, то сама відчуватиме панічний жах.

2. Залякування

Типовим чинником дитячої фобії є свідоме залякування дорослими. Батьки використовують вигаданих персонажів, які мають, начебто, утихомирити їх чадо. Натомість, «Бабай у шафі» та «Баба Яга під ліжком» «переїжджають» із мультфільму в підсвідомість малюка, граючи з його уявою. Особливо коли настає пітьма і кожен силует важко розгледіти, але легко дофантазувати.

3. Гіперопіка

Надмірна батьківська турбота підкреслює слабкість та незахищеність маля. І в нього, у результаті, не виникає відчуття самостійності та здатності про себе подбати. Тож на звичайні предмети дитина реагує перебільшено, не вважає себе здатною протистояти «агресору».

4. «Білий шум»

Наприклад, дитина грає на килимку поряд із батьком, який дивиться новини. Він вважає: малюк нічого не зрозуміє. Проте постійні сюжети новин про вбивства, злочини й стихійні лиха відкладаються в пам`яті дитини. Їй не обов`язково розуміти сенс слів: аналізатори слуху та зору працюватимуть у будь-якому разі. Незміцніла дитяча психіка не може впоратися з таким масштабом даних. Тому всі неприємні звуки та образи спливуть уві сні, у вигляді нічних жахів.

Хто «замаскувався» під відьму

Усе це готує платформу для фобії. Але зазвичай за нею стоїть реальний життєвий конфлікт. Сімейні конфлікти, авторитарний стиль виховання, дефіцит уваги, фізичні покарання, занадто суворе виховання в дитсадку, відсутність соціалізації — усе це «зашифровано» у фобіях. Вихователька, яка постійно кричить, може перетворитися силою уяви на відьму в темному коридорі. Страх втрати одного з батьків напередодні їхнього розлучення уособлюється в «чорні діри», вир, ями без кінця.

Пам’ятаєте про дівчинку, яка боялася букетів? Ці квіти, що починають в’янути, нагадували їй про смерть бабусі: на похоронах було багато вінків та букетів. А що сталося з рідною людиною, дитині так ніхто і не пояснив.

Чому вітчим ввижається 20-метровим

Цукрова вата для Сашка була схожа на павутиння — його він так само панічно боявся. Він співчував метеликам, які борсаються та гинуть. Але не емпатія до комах стала фатальною. У дитсадку Сашка, який не хотів лежати в «тиху годину», замотували ковдрою та силоміць тримали няні, що завдало неабияких страждань.

А статуетки з острова Пасхи були гіперболою чоловіка, який мав стати вітчимом дівчинки. Якщо він був високим, то статуетки — 20 метрів. Якщо він міг ось-ось переїхати жити до Каріни з мамою, то й вони «йшли». Ревнощі (не хочеться ділити маму) та страх перед чужим дядьком взяли своє. Кремезний, мовчазний, суворий… Доки психолог не допомогла знайти чоловіку підхід до дитини, фобія виснажувала її.

Як допомогти, якщо в сина чи доньки — фобія? Звісно, звернутися до психотерапевта. Але варто мати таку собі «домашню аптечку» проти страхів — що робити, якщо дитина занепокоєна.

Способи подолати дитячі страхи:

1. Просто додайте емоцій.

Якщо будь-які почуття примішуються до страху, він не здатен витримати конкуренції. Цікавість, сміх, здивування — усе стане в пригоді. Розкажіть щось цікаве про об’єкт страху, подайте його в смішному вигляді.

2. Малюйте страх щодня.

За допомогою проективних методик дитина розкриває глибину фобії, її приховані деталі та фундамент. Малюнок обов’язково інтерпретують. Згодом разом з дитиною перетворюють «чудовисько» на доброго чи кумедного персонажа. Але одного разу найчастіше не досить. Введіть за правило щодня малювати страх — і ви отримаєте ефект.

3. Складіть разом казку.

Попросіть, щоб дитина описала свій страх у вигляді казкового сюжету. А потім допоможіть їй створити нову версію, в якій дитина перемагає чудовиськ або товаришує з ними. Хай малюк постане сильним і рішучим, а не слабким і боязким.

4. Влаштуйте ляльковий театр.

Це дозволить вилити назовні переживання, самостійно вирішити внутрішній конфлікт. Дитина примірятиме ролі: корисно побути і тим самим «страховиськом». Дитина поволі здобуде соціально схвалені моделі поведінки. Варто програти сюжет «Що станеться, якщо…»: спочатку хай дитина проговорить (візуалізувати не треба) найгірший варіант, який їй ввижається. А потім програйте оптимістичний варіант розвитку подій.

5. Десенсибілізація.

Із фобією можна поводитися, як з алергеном, — звикати до незначної кількості, щоб розвинувся імунітет. Скажімо, демонструвати фото, відео того, що лякає, дивитися з безпечного місця (на блискавку — з вікна, на змію — через скло в серпентарії тощо). Не можна поспішати та примушувати дитину робити те, до чого вона не готова.

6. Лікуйте кольором.

Він добре знімає загальну тривогу, особливо якщо підсилити аромотерапією (заспокійливі запахи). Обираєте приємний для дитини колір, що дає відчуття безпеки та комфорту, і облаштовуєте дитячу кімнату (особливо спальне місце) відповідно до її побажань.

Автор: Мілана Опанасенко