Які навички стануть найважливішими в майбутньому?

Діти, які сьогодні ходять до школи, творитимуть майбутнє країни і світу за 20 років. Чи правильно ми їх навчаємо і чи допомагаємо розкрити свій потенціал? Учасники журі Global Teacher Prize Ukraine розмірковують про те, які навички і особисті якості будуть найактуальнішими для людини майбутнього.

Розраховувати на себе

Коли я була на конкурсі в США, познайомилася з дівчиною зі школи при Massachusetts Institute of Technology. Вона сказала, що в них немає такого явища, як списування. Я спитала — чому? Її відповідь мене вразила — «Тому що списування шкодить державі». Найголовніший скіл для школярів — розраховувати лише на свої сили. Треба вчитися не використовувати ресурси інших. Треба усвідомити: моє некомпетентне навчання в школі сьогодні — це моя некомпетентна праця в майбутньому, тому я так робити не можу. Якщо в нас працюватимуть кваліфіковані відповідальні люди, наша країна буде відбудована заново. Кожен школяр має усвідомлювати, що він важливий, але лише знайшовши себе і свою справу ми всі разом можемо бути корисні світові.

Бути цілісною зрілою особистістю

У сучасному світі є запит на цілісність і зрілість. Ми часто сьогодні стикаємося з дорослими людьми, які зовсім не є дорослими за внутрішнім станом. І часто бачимо, що сучасні діти значно зріліші, ніж ті люди, які їх супроводжують. Цей дисбаланс нам треба вирівняти. Коли в нашому просторі ще не було терміна «емоційний інтелект», його часто некоректно перекладали як «емоційна інтелігентність». Але для мене саме таке словосполучення звучить більш влучно — це те, чого можемо досягти за рахунок зрілості: це контакт із собою, своїми почуттями і потребами. У всіх нас є потреба формувати прив’язаність і близькі стосунки. Коли дитина приходить до школи чи дорослий — на роботу, перше, що ми робимо, формуємо близькі контакти, і лише після цього починаємо вчитися і працювати. Якщо дитина не почувається в безпеці, вона не буде вчитися, якщо дорослий не почувається в безпеці, він не думає про світле майбутнє, а намагається забезпечити цей початковий рівень безпеки.

Після фізичної безпеки наступний рівень — безпека емоційна — право проживати власні емоції. Мені дуже сумно, коли бачу на стінах школи написи «Усміхайся». Із цього потім виростають «усміхнені депресії». Замість цього мали би бути фрази «Будь собою», «Сумувати — це нормально».

Відповідальне користування інформаційними технологіями

Людина майбутнього повинна вміти відповідально працювати з інформаційними технологіями. Мене дуже засмучує, коли бачу, що гаджет дають дитині тоді, коли хочуть, щоб вона помовчала. Вчителі також цим користуються — дозволяють дітям телефон на перерві, щоб у класі була тиша, і учні не побігли робити збитки по школі. Ми самі винні в тому, що дитина вчиться спілкуватися з екраном, а не з людиною. Результат цього бачу в школі: діти бояться вийти до дошки, не вміють висловити свою думку. Майже всі сучасні діти хочуть бути блогерами, бо саме їх вони чують частіше, ніж своїх батьків, і саме в блогерів вони вчаться і їх копіюють. Вчителю і батькам треба також стати трішки блогерами, але не в цифровому форматі, а в реальному: підглянути їхню манеру спілкування — швидке закидання короткої інформації і жарти. Усе це можна і треба переймати дорослим, щоб конкурувати з блогерами за увагу дітей. Якщо припинимо використовувати гаджети як зручну іграшку для заспокоєння дітей, тоді діти мріятимуть не лише про блогерство.

Мислити креативно і творити нове

Я дуже поважаю думку Андреаса Шляйхера, розробника і куратора тесту Pisa. Він сказав: «Раніше ми мали виховувати дітей так, щоб вони могли знайти роботу, зараз — щоб вони могли створити собі роботу». І тут ідеться зовсім не про знання — будь-яку інформацію можна знайти в смартфоні. Тут важлива креативність і впевненість у своїх силах. Ці навички були недооцінені довгий час на пострадянському просторі. Але якщо ти маєш ідею і впевненість у собі, то будеш готовий до 60 відмов, до довгого шляху вдосконалення свого задуму, перш ніж отримаєш фінансування для його втілення. Роль вчителя при цьому кардинально змінюється. Він має не лише викладати свій предмет, але через нього — математику, фізику чи іноземну мову — навчати креативності, співпраці і створювати позитивну атмосферу, щоб учень зростав і вірив у свої сили. Вчитель має поставити таке запитання або запропонувати такий проєкт, який запалить інтерес дітей. А далі віддати всю ініціативу в їхні руки: вони самостійно мають знайти інформацію, проаналізувати її, відсіяти зайве, домовитись і поділити роботу, згенерувати ідеї і зрештою створити щось нове і своє.

Залишатися собою

Людина повинна залишатися собою і бути чесною до себе. Я хочу, щоб мої учні вміли не погоджуватися з думкою іншого, але не переходили на крик і образу. Якби можна було поєднати ці дві риси в одне слово, це була би найважливіша річ для людини майбутнього: залишатися вірним собі і при цьому вміти працювати з іншими. Упродовж моєї вчительської кар’єри мені багато разів казали, що я роблю це неправильно. Це нагадує мені історію про Елізабет Коттон — музикантку, яка самотужки навчилася грати на гітарі, коли їй було 10 років. Вона була шульгою і виявилося, що грала на гітарі догори дригом і задом наперед. Але вона про це не знала. Вона неймовірна музикантка і тепер її гітари — у музеях США. Якби вона слухала людей і змінила себе, вона не стала би тим, ким стала — видатною музиканткою. Якщо хтось зазирне в мій клас, то побачить повний безлад: але мені байдуже, як розкидані сумки учнів, подивіться, що ми з ними робимо!

Грати в команді і цінувати малі перемоги

У сучасному світі відкриття, наукові прориви і успіхи більше не є досягненням однієї людини, це завжди досягнення команди. Тому найважливіша навичка людини майбутнього — працювати в команді і розуміти колег. Для ефективної співпраці в колективі нам потрібна довіра до інших і усвідомлення цінності кожного члена команди. Тут складова щастя дуже важлива: треба навчити дітей, що щастя — не щось недосяжне, як зірка в небі, а це маленькі радості і успіхи щодня. Ми як суспільство, на жаль, розуміємо тільки свої крайні стани: усвідомлюємо, де ми є, і якого рівня життя хочемо досягти. Але ми погано уявляємо і описуємо ті проміжні стани, через які маємо пройти для досягнення мети. Ми бачимо протилежний берег, але боїмося переплисти цю річку і завертаємо назад. Маємо виховувати дітей, які не будуть боятися труднощів і радітимуть малим перемогам. Дуже часто в самих батьків ці поняття і навички не дуже сформовані. Тому виховувати треба не лише дітей, а й себе — дорослих.

Навчатися, шукаючи

Я була вражена, коли в Об’єднаних Арабських Еміратах побачити школу, де вчитель за урок сказав кілька речень. Решту часу діти навчалися з лептопом, шукали інформацію, опрацьовували її. Завдання вчителя — не навантажити учня мішком зазубрених знань, які потім складно пристосувати до життя. А наділити дітей впевненістю, що ця людина виживе в умовах скорочення робочих місць, зникнення професій, переорієнтації. Треба вміти забувати те, чого тебе навчили, і вчитися наново та із задоволенням. Я націлюю свого сина на пошук, на розвиток самого себе. Спершу я була дуже незадоволена, коли побачила список літератури на літо, який отримав мій син після 1-го класу. Це були твори про вчених Нікола Теслу і Алессандро Вольту. Я тоді подумала, що це надто складно для дитини, але прийняла задум вчителя, і ми почали читати ці твори разом. Тепер переконую мам на майданчиках, що історії про зайчиків і лисичок — це вчорашній день для сучасних дітей. Їм потрібні книжки про лідерство та ініціативність.

Розкритися і реалізувати себе

Людина майбутнього — це особистість, розвинена на трьох рівнях: особистому, рівні малих соціальних груп (родина, клас, друзі) і системному рівні — відчуття себе громадянином держави і світу.

Для такої людини найважливішими є три цінності: самоусвідомленість — цього нам дуже бракує, бо нас не навчили усвідомлювати свої потреби та емоції.

Друга цінність — співчуття: важливо проявляти його не лише до слабших чи до своїх рідних, а й до тих, хто дуже відрізняється від нас і наших поглядів. Уміння мати співчуття і прийняття умовного ворога в будь-якій іпостасі дуже важливе — це поняття глибше, ніж толерантність.

Третя цінність — залученість: справжні результати, досягнення і зміни творяться лише тоді, коли ми діємо спільно. Минув той час, коли одинак міг чогось досягти.

На перетині цих трьох базових цінностей і постають ключові м’які навички майбутнього — 4К: креативність, командна робота, вміння вирішувати конфлікти і комунікація. Але вони є наслідком тих цінностей.

Завдання дорослого — байдуже це батьки, опікуни чи педагоги, — вірити в презумпцію талановитості дитини. Дорослий потрібен дитині, щоб допомогти їй розкритися і розвинутися на всіх тих трьох рівнях. Єдине спільне, що мають усі люди, це право розвиватися просто за фактом народження — ми приходимо в цей світ разом із цим правом. Головний батьківський екзамен — як ми скористаємося правом дитини на розвиток і реалізацію своїх талантів.