Автор фото: Уляна Рудич
До Трудолюбівської школи, що на Полтавщині, на тиждень приїжджали фінські експерти. Разом з місцевими викладачами взялися доводити, що модну фінську модель можна адаптувати і в українському селі. Що з того вийшло нам розповіла Валентина Федоряка, вчителька математики та фізики цього навчального закладу, координатор мінi-EdCamp.
«Змінитися за сім днів»
Про сільські школи часто згадують лише в контексті поганої матеріальної бази, недостатньої комп’ютеризації, низького рівня знань випускників та загалом як про заклади, що пасуть задніх. Але гості з Фінляндії, що приїхали до школи в селі Трудолюб, переконані, що потенціал для створення «школи радості» тут чи не більший, ніж у великих містах.
Це голова відділу викладання та інновацій Lumo Education Кайсу Хельмінен та керівник відділу освіти Lumo Education Еса Сінівуорі. Вони прагнуть довести, що фінська освіта дає результат не лише в їхній країні чи в школах, нашпигованих гаджетами, а й у будь-якому куточку світу.
До того ж пояснили, що приїжджали не повчати, а допомогти по-іншому використовувати те цінне, що вже є у школі.
У Трудолюбській школі фінські вчителі працювали тиждень у рамках проекту EdCamp «Змінитися за сім днів». Саме цю школу з маленького села на 500 мешканців поблизу Миргорода обрали з 765 інших закладів. Конкурс був серйозним — подала заявку кожна 25-та школа в країні.
Незвичайні уроки
Уроки від фінських експертів тривали 75 хвилин. Діти з учителями то разом грали з картками, то командами шукали відповідь на проблемне запитання. Працювали і в парах — заповнювали цікаві зошити з друкованою основою. А також поодинці — ліпили звірів, які складуть «харчовий ланцюг».
Саме цю тему проходили вісім четвертокласників та вісім п’ятикласників.
Але не можна сказати, що в дітей було природознавство. Адже завдання з математики, географії, мистецтва, мови та спорту теж непомітно витікали одне з одного.
Діти виявилися дуже замотивованими. Кожен хотів отримати маленькі подарунки та спробувати себе в різноманітних вправах, яких немає поза школою. Скажімо, із закритими очима намацати в «чарівному мішечку» фігурку потрібної тварини (розвиток сенсорики за Марією Монтессорі), покрутити в руках логічні головоломки й розгадати їх, звикаючи не боятися помилок і робити достатньо спроб для перемоги.
Вчитель Еса за допомогою запитань допомагав самостійно прийти до розуміння нових термінів (приміром, «консументи», «редуценти», «продуценти»). Серед завдань — багато ігрових. Наприклад, уявити себе твариною чи їжею, щоб дійти висновку, як популяція залежить від обсягів ресурсів.
Вчителька Кайсу Хельмінен згодом розпитувала учнів, із чим же знайомив їх колега — і це було схоже для дітей на щиру цікавість, а не на холодне опитування засвоєного матеріалу.
Школа щастя
Перерви, за фінськими методиками, теж дуже важливі. Тим більше, що в Трудолюбі про умови для них потурбувалися задовго до конкурсу «Змінитися за сім днів».
Тут діти вибігають у коридор, де скрізь на стінах — їхні малюнки, вишивки, аплікації, ляльки-саморобки, листівки, вироби із соломи, намальовані від руки карти.
На стенді — «Загадка дня від директора школи», розділи «Учительське щастя» і «Дитяче щастя», куди можна написати про все, що тішить.
На сходах написана таблиця множення, щоб легше було запам’ятати. Є навіть куточок, де можна просто на стіні крейдою грати в «хрестики-нулики». Поряд — панно, на якому зображено літній день із квітами і будиночком, а прикрашають усе це папірці учнів з побажаннями щастя, любові, удачі.
Хоч відрядження фінських експертів до України промайнуло швидко, але попереду ще консультації через Skype, методичний онлайн-дарунок, а також зустріч улітку на конференції, де мають проаналізувати, що з фінського досвіду приживеться в Україні.
Чому наша сільська школа близька до фінської
Пані Валентина, що вже давно опановує фінські методики, називає 7 причин того, чому закордонні методики такі близькі до української сільської школи.
1. Камерна атмосфера
Домашній затишок фінських шкіл, крім іншого, можна пояснити маленькими класами по 15 учнів. Та й в усьому навчальному закладі — 300 школярів. Що майже втричі більше порівняно із Трудолюбівською школою, де наступного року прийдуть вчитися за новою програмою 12 першачків.
Отож кожному, за бажання, можна дати більше уваги, ніж у класі з 35 учнями. А таке бажання тут є. Навіть мають стенд з фотокартками всіх випускників — з 1991 року дотепер.
Та й нинішнім учням приємно бачити своє фото в класі — усередині квітки-рамки.
Тут заведено вивішувати самодослідження «Я в цифрах», смайликами позначати настрій, а до календаря іменинників намальовані величезні портрети.
Коли намагаються краще пізнати кожного, то й діти стають уважнішими один до одного.
2. Помітніше бажання змін
«Змінитися або померти» — такий девіз обрав педколектив. Школа заради паперів, конкурсів, рейтингів, перевірок їм більше не потрібна, тож шукали шляхи без усіляких дотацій створити школу заради дитини.
Валентина Федоряка спочатку виграла безкоштовну поїздку до Фінляндії, де на власні очі побачила цю освітянську модель. Додому привезла море ідей. Влаштувала вечірні чаювання з колегами, на яких ділилася побаченим. А коли об’єднала однодумців, почали разом креативити.
Ці нововведення якраз і оцінило журі, коли школа вирішила взяти участь у конкурсі. Переможців обирали за такими критеріями: рівень особистої мотивації, розуміння критичних точок, готовність до «божевільних» перетворень, сталість результатів.
3. Вчителів легше згуртувати
Якщо люди знають один одного з дитинства і штат невеликий (21 вчитель), певно, ступінь близькості вищий. Тож за певних умов і команду легше створити.
До речі, командний дух — це те, чим трудолюбівці привернули до себе увагу у фіналі конкурсу «Змінитися за сім днів». Ідеться про телефонне інтерв’ю. Якщо в інших школах-конкурсантах відповідав лише керівник або активіст, то трудолюбівці давали колективну відповідь.
Саме такій школі легше засвоїти співучителювання — те, чим славиться Фінляндія. Кілька вчителів працюють у класі разом, але не обов’язково одночасно.
Можуть ділити урок на відрізки, доповнюючи один одного. Можуть спеціалізуватися: скажімо, один — на донесенні знань, другий — на відпрацюванні навичок.
Або ж працювати з класом, мов ко-тренери з групою, адже різні стилі викладання та моделі поведінки зберігають свіжість сприйняття. Але такий «дует» або «тріо» — майже мистецтво, щоб не заважати, а підсилювати роботу колеги. А ще ж слід мати психологічну доповнюваність.
За словами пані Валентини, її колеги вже готові спробувати з наступного місяця, підібрали надійних партнерів по уроку.
4. Універсальність вчителів
Те, що в сільській школі вчитель математики може вести малювання, якщо не вистачає спеціалістів, чи підміняти не за профілем — не дуже добре, якщо матеріал дається по верхах.
А ось якщо є мотивація, вчителю з досвідом викладання інших предметів легше дається перехід до інтегрованих уроків.
Не мікс знань з різних предметів, а гармонійне ціле, подане мовою різних наук і мистецтв. У Трудолюбівській школі нині розробляють такі заняття — наприклад, поєднують історію та музику.
5. Екологічність
Якщо життя птахів і тварин — не екзотика, а частина оточуючої реальності, матеріал сприймається набагато глибше. Утім, у Фінляндії вважають, що спілкування з природою дає дитині розуміння не лише біології чи географії, а й багато іншого: цікавість до реального, а не віртуального життя, відчуття цілісності світу, усвідомлення циклічності й ритмічності, що добре для творчості, навіть налаштовує на математичне мислення.
Учням Трудолюбівської школи про єднання з природою не дають забути ані зроблені із шишок стакани під олівці, ані пеньки-стільці, ані численні зелені куточки, «живі», з дерев’яними руками та ніжками горщики з квітами, кактуси на підвіконні з прилаштованими очима то ротиками.
Тож і на уроках колеги з Фінляндії червоною стрічкою провели думку про те, що закони природи — не книжкова премудрість, а частина реального життя дітей.
6. Що менше, то краще
Вчителі, звісно, хочуть краще технічне оснащення, інтерактивні дошки, ноутбуки тощо. Але учням легше сприймати не як примус, а як свято творчі перерви без гаджетів: квестові, конструювальні, лицедійні та інші.
Якщо ж поглянути ширше, то мінімалізм в усьому — це так по-фінськи. Принцип простий: що менше, то краще. Менше інструментів і гаджетів — більше творчості й довіри.
7. Повільніший, ніж у місті, темп життя
Фінські уроки, перш за все, повільні. Вчителі витрачають більше часу на кожну тему, чекають, доки діти самі знайдуть відповідь, навіть якщо це здається надто довгим процесом.
Їм не шкода часу допомагати щось робити слабкій дитині або посидіти поруч 15 хвилин з учнем, який ніяк не включиться в роботу.
Вони отримують гарні результати, але вчать учнів думати не про них, а насолоджуватися процесом.
А як же гіперактивні діти за такого темпу? Для них — окремі завдання і вправи на концентрацію.
