Дедалі більше шкіл з нового навчального року переходять в офлайн. Як повернути учням максимально можливе нині відчуття безпеки в школі? Як знизити тривожність? Чи є в самого вчителя ресурси для такої допомоги? Поради та відповіді дає ізраїльська освітянка з 20-річним досвідом, тренерка для вчителів по роботі з дітьми під час кризи Мая Візель.
Як учителю підготуватися до бурі
Своїми ідеями пані Мая, яка жартома називає себе освітнім хакером, поділилася під час міжнародної конференції «Раннє дитинство під час війни» у квітні 2024 року. Її доповідь недарма мала назву «У центрі бурі: практика роботи з педагогами у часи кризи», адже буря — досить конструктивний образ кризи, війни. З ним можна працювати, а не лише переживати з цього приводу.
Якщо ти вдома, діти не пішли до школи, за непогодою можна комфортно спостерігати та не боятися її. Але це великий ризик, якщо буря зненацька застала тебе і беззахисних дітей на вулиці. І навіть після стихійного лиха людина думає: «Я загубилася», «Я не впевнена ні в чому», «Я не почуваюся в безпеці». Так нині почувається чимало людей в Ізраїлі та в Україні.
Але, якщо ви попереджені про наближення стихійного лиха, якщо це вже не вперше, є сенс заздалегідь підготуватися. Наприклад, мати засоби безпеки, теплий одяг, захищене місце. Бо вже під час бурі, ви не встигнете все це зробити.
Так само у часи війни важливо заздалегідь знайти ефективні практичні інструменти на випадок того, що діти потребуватимуть психологічної підтримки. Цей образ натякає: школи мають бути готові до різних несподіванок під час воєнного стану. І не всі, а хоча б група вчителів у кожному закладі освіти повинна бути відповідно підготовленою, аби задовольнити потреби учнів, якщо до них потраплять психологічно травмовані діти.
Експертка мала досвід створення дитсадків та дитячих центрів з нуля після теракту 7 жовтня 2023 року. У той день від рук ХАМАСу загинули сотні людей, десятки дорослих та дітей стали заручниками. Два дні потому пані Мая приїхала допомогти подрузі, чия сім’я пережила напад в Беері. Чимало родин з дітьми були евакуйовані, переселені по країні. Під час таких жахливих подій зазвичай думають про найнеобхідніше. Тож у готелях біля Мертвого моря, куди розселили родини, ніхто не займався дітьми. Вона разом із колегами з освітнього центру «Дрор» заснувала «польові дитсадки», які спочатку розташували просто в наметах.
Чи є у вас «парасолька»?
Кажуть, що ланцюг міцний настільки, наскільки міцна його найслабша ланка. Саме так освіта сильна настільки, наскільки сильним є кожен учитель на місці, нагадує Мая Візель. Яка характеристика необхідна вчителям, щоб працювати з дітьми, які пережили психологічну травму чи перебувають у хронічному стресі? Ця діяльність відрізняється від довоєнної педагогіки. Звісно, немає однієї універсальної відповіді. Але ось на яких людей треба зробити ставку, на думку експертки, яка раніше працювала ще й HR-фахівцем, спеціалістом з добору кадрів.
- Люди, які націлені на емоційну близькість, вміють будувати стосунки з учнями, не виявляють (навіть ненавмисно) байдужості до дітей. Цей параметр не завжди залежить від досвіду вчителя, навіть від його установки на допомогу, бажання допомогти. Часто професійне вигорання знижує чутливість до контактів, спонукає до формалізації діяльності. Але з травмованими дітьми завдання не стільки в тому, щоб навчати їх, скільки в поверненні здорового світовідчуття. Вони чутливі до деталей, тож і педагог має стати таким. Наприклад, якщо ви не звертаєтеся до учня на ім’я, не пам’ятаєте те, чим він поділився (це може здаватися дрібницею — наприклад, улюблений мультгерой чи мрія займатися певною професією в дорослому віці), це вже ознаки формалізації стосунків. Буря змушує почуватися предметом, який кудись несе, об’єктом. Тож ліками проти цього є неформальне, особисте ставлення.
- Вмотивованість допомагати саме таким дітям. Такий фахівець легше й навіть не завжди усвідомлено приєднається до дитини під час індивідуального спілкування. Наприклад, може згадати свій аналогічний досвід, скопіювати (невимушено, не дуже помітно віддзеркалити) позу, рухи учня. Тривожним дітям допомагає, коли дорослий ось так налаштовується на одну хвилю, а потім починає вести за собою: сповільнює рухи, дихання, демонструє спокій та впевненість, які поступово переймає дитина.
- Гнучкість, здатність до адаптації, вміння працювати в умовах невизначеності. Ситуація може змінюватися дуже швидко.
- Самоефективність дає змогу впевненіше діяти, вимикає переживання у фахівця, які ускладнюють процес. Ця повага до себе як успішного професіонала дає змогу без зайвих зусиль з повагою і терпінням ставитися до учнів.
- Бажання та вміння навчатися нового. Це не ті навички, які можна опанувати раз і назавжди, адже бурю не можна передбачити і доводиться подекуди імпровізувати. Підтримкою педагогам мають стати супервізори, дитячі психологи, але їхні поради доведеться впроваджувати.
Ось ці парасольки під час бурі або теплі ковдри після бурі здатні задовольнити потреби дітей. Звідси висновки й стосовно такого собі рецепта для підтримки: індивідуальна увага, відсутність проявів байдужості, повага до особистих кордонів дитини та пережитого досвіду, приєднання та ведення за собою.
Три магічні запитання про ресурси
У свій час Мая Візель використовувала всього три запитання, які дають змогу зрозуміти, чи підходить людина на роль педагога, що готовий надавати психологічну підтримку. Адже коли вона шукала кадри для дитячих центрів, не було можливості проводити повноцінні інтерв’ю та зустрічі. Зазвичай усе обмежувалося швидкою розмовою телефоном. Так вона поспілкувалася з понад сотнею педагогів. Утім, ці запитання можна використати для самоперевірки: чи достатньо у вас ресурсів? А також керівники шкіл можуть їх використати, аби виявити кістяк тих, на кого можна спиратися за потреби працювати з травмованими дітьми.
Запитання умовно по минуле, майбутнє і теперішнє.
1. «Розкажіть про минулий досвід». Це безпечний початок розмови, під час якого фахівець може презентувати свої досягнення. Далі уточнення: «Які моменти найбільш емоційно забарвлені та значущі для вас? Що було дійсно змістовним та важливим?»
Людина в ресурсі згадає приклади, коли вона впоралася з непевністю, викликами, а не лише рядки резюме чи досвід, що показує її у вигідному світлі.
2. «Що плануєте у професійній сфері у найближчому майбутньому? Які подальші кроки? Чи нормально бути освітянином під час війни? Що ви хочете покращити у своїй роботі, у школі?»
Наявність конструктивних планів демонструє готовність діяти, зменшує ризик вигорання чи розгубленості.
3. «Як ви почуваєтеся нині? Як сьогодні долаєте обставини? Що вам потрібно, щоб досягти успіху?»
Тобто ми говоримо про не про очікування від фахівця, а пропонуємо додаткові ресурси. «Додаткові знання», «Працювати в сильній команді», «Навчитися спеціальних вправ для посилення стресостійкості» — ці та інші відповіді цілком прийнятні. Що конкретніші потреби, такі, які реально задовольнити, залучають активність самої людини (на противагу розпливчастому й пасивному «Щоб у школі була гарна матеріальна база»), то краще.
Про те, як влаштована система психологічної підтримки в школах Ізраїлю і що можна запозичити Україні, читайте в матеріалі.
