4 способи зменшити тривожність дитини та яких нових навичок слід навчити на карантині

Експерти вважають, що британські учні потребують невідкладної підтримки психологів. Учні початкової школи  бо їм бракує спілкування під час карантину. Діти з неблагополучних родин  бо занурилися в деструктивні стосунки батьків і бачать щодня негативні взірці поведінки. Та й решті дітей потрібні додаткові навички для сприятливішого життя за часів пандемії.

У кризових родинах дітям важко, як ніколи

Найвагоміша проблема: у сім’ях, де є домашнє насильство (хай навіть у психологічній формі), діти зазвичай мають ковток нормального життя у школі та у спілкуванні з однолітками. На карантині ж вони перебувають постійно з батьками, а соціальні служби не мають достатньо механізмів для їхньої підтримки. Лише як виняток  забрати до реабілітаційного центру. Але зараз такі рішення ухвалюють нечасто, адже ці заклади мають більший ризик поширення вірусу, ніж якщо дитина перебуває вдома. Хлопці та дівчата з незабезпечених родин за часів карантину ще й не мають доступу до шкільних психологів.

Навіть якщо не відбувається нічого загрозливого для дитини, зазвичай батьки з кризових родин просто не дають відчуття стабільності та спокою, вважають фахівці Університетського коледжу Лондона. Для багатьох дітей школа є одним із центрів у житті, надаючи їм самоцінність, повагу, єдиний досвід безпечних стосунків та надійної прихильності. Шкільні психологи Британії вимагають, аби Міністерство освіти країни профінансувало додаткову професійну допомогу таким дітям. Якщо не зробити цього зараз, довгострокові витрати будуть набагато більшими для країни, вважає професорка Кеті Кресвелл з Оксфордського університету.

Підліткам заняття вдома подобаються

Інша проблема — брак спілкування для дітей 6-10 років. Професорка Кеті Кресвелл з Оксфордського університету заявила, що під час онлайн-опитування 10 тисяч родин у Великій Британії виявили, що дітей 6-10 років набагато більше турбує локдаун, ніж учнів 10-17 років. Батьки повідомили про значне зростання поведінкових та емоційних проблем (істерик та неслухняності), тоді як старші хлопчики й дівчата за часів пандемії мають навіть менше проблем, ніж раніше. Дослідники вважають: річ у тім, що підлітки спілкуються онлайн, телефонують одне одному. Загалом заняття вдома здаються їм цілком прийнятними, а частині тінейджерів подобаються більше, ніж галасливі класи.

Інша річ — учні початкової школи. Навіть якщо їм дають змогу поспілкуватися за допомогою гаджету з друзями, це не природний для такого віку спосіб взаємодії.

Вже з’явився стереотип, що про дітей думають в останню чергу в контексті COVID-19, адже він вражає переважно дорослих, найчастіше – людей похилого віку. Але в психологічному плані діти  найвразливіші. На них впливає ще й ріст загальної тривожності в дорослих, спричинений пандемією, переконаний професор Дам Тіл Вікс з Королівського коледжу Лондона. Він посилається на дослідження, яке провели в Китаї. Результати були оприлюднені у JAMA Pediatrics: обстеження понад 2300 школярів, котрі місяць перебували на карантині, виявило, що майже кожен п’ятий мав ознаки тривожного розладу.

Чотири кроки для зменшення тривожності

Доктор Леонард Берковіц, психолог з Мічиганського університету, вважає, що з наслідками цього слід боротися, інакше вони даватимуться взнаки і після повного завершення карантину. Батькам здається, що діти зараз частіше вередують або навіть маніпулюють ними, але насправді — це підвищення тривожності.

Щоб впоратися з цим, він пропонує формулу: «Проявити — дати час — знайти місце — видалити».

  1. Проявити. Треба поговорити з дітьми про те, чого їм бракує через обмеження за часів пандемії. Не казати щось на кшталт «Думай позитивно», «Що ми можемо з цим зробити?! Такі обставини» або «Тримай себе в руках». Замість цього поговоріть, що відчуває дитина щодо цього дефіциту.
  2. Дати час посумувати. Не уникайте дитячого смутку, бо саме це почуття, коли воно розділене з батьками, підтверджує цінність втраченого. Так само поводьтеся з роздратуванням чи злістю. Хай як важко буде батькам, треба дати час повністю проявити почуття.
  3. Знайти місце. Допоможіть дитині зрозуміти, де ці відчуття розташовані в її тілі. Наприклад, від цих емоцій стискається горло або щемить за грудиною.
  4. Видалити. Вчіть не абстрактно «контролювати емоції», а знімати цей конкретний фізичний дискомфорт. Хай дитина сама шукає під вашим керівництвом, що цьому сприяє: фізичні вправи, малювання, глибоке дихання, способи розрядки (наприклад, побити боксерську грушу чи пожмакати, порвати папір).

Дітей вчать, як… бути вдома

У багатьох країнах нині переконані, що цього слід додатково навчати. Так, у школах Британії з вересня для дітей вводять додаткові уроки психології в рамках охорони здоров’я. У них ітиметься якраз про зняття стресу та зберігання психологічної стабільності.

У США вводять різноманітні онлайн-програми, які пропонують опанувати ті додаткові навички, яких бракує на карантині. Наприклад, допоможуть дитині залишатися зосередженою та ігнорувати відволікання, яких так багато під час навчання вдома. Програми самовпевненості запобігатимуть відчуттю тривоги та ізоляції. Також пропонують погоджені психологами музичні треки зі звуками природи для зменшення стресу. Комунікації спеціально для дітей 6-10 років передбачають дистанційні ігри з улюбленими кіногероями (аніматорами) та допомагають налагоди цікаве спілкування онлайн з однолітками.

Як не парадоксально, а дітей нині варто навчати бути вдома. Тож програми самодисципліни вчать дотримуватися правил та меж, перебуваючи вдома (скажімо, усвідомити, коли не можна турбувати батьків). Є навіть курс «Повага», який пропонує дітям поставити себе на місце батьків, зрозуміти їх та поважати.

Залишити відповідь