Батьки і вчителі часто сперечаються, чи потрібно виставляти дітям оцінки, як це робити і який у них взагалі сенс? Ми зібрали приклади кількох країн, де система оцінювання учнів значно відрізняється від нашої.
Фінляндія
У фінських школах учні не отримують оцінок до 12 років. Вчителі слідкують за тим, щоб кожен учень прогресував у своєму особистому темпі. Вони вважають будь-яку оцінку перешкодою на шляху до освітніх досягнень учнів. При цьому двічі на рік батьки отримують звіт про навчання своїх дітей. У ньому описані досягнення дитини за семестр.
Ще в початковій школі вчителі починають вчити дитину самостійно себе оцінювати, розуміти свої сильні і слабкі сторони, вміти використовувати власні навички та ресурси для досягнення конкретних результатів.
Перші оцінки з’являються лише в шостому класі — від 4 до 10 балів. Найменший бал отримують за повне незнання предмета, тоді учню необхідно заново пройти курс. До речі, чотири — невипадково найнижчий бал, адже фіни вважають, що не можна принижувати дитину цифрою 0. Решта оцінок розподілені так: 7 балів — середній, 8 балів — хороший, 10 балів — прекрасний результат.
У старших класах оцінки ставлять у таких самих балах, але змінюється періодичність оцінювання. Тепер воно проходить кожні шість тижнів, коли в учнів починається заліковий тиждень. Вони пишуть тести протягом кількох днів.
Після закінчення школи учні складають іспити за змістом ⅔ навчального матеріалу. Тоді в них інша система оцінювання — від 0 до 7. Якщо учень отримав найнижчий бал — у нього є можливість перескласти іспит.
Японія
Тут немає традиційної системи оцінювання учнів. Вчителі не ставлять оцінок за наявність або брак домашнього завдання чи за те, наскільки учень готовий до уроку.
Якщо дитина готова, вчитель обводить завдання червоним кружком. Якщо ні — просто залишає його на майбутнє як борг.
Така система діє, щоб не порівнювати учнів один з одним. Натомість вчитель просто описує вміння дитини, її активність і творчі здібності.
Хоча навіть в японській школі іноді перевіряють рівень знань за допомогою оцінок. Для цього періодично проводять тести з усіх предметів. Оцінки виставляють за 100-бальною шкалою.
Норвегія
До восьмого класу в норвезьких школах немає жодних оцінок. Замість цього вони роблять акцент на інших речах: «робота в команді», «обговорення», «прийняття рішень». Дітям пояснюють, що особистість кожної людини розвивається у взаємодії з іншими людьми.
Навчання організовано таким чином, щоб діти вміли разом оцінювати наслідки різних рішень. Наприклад, у першому класі весь рік вчать алфавіт і складають склади в ігровій формі. Також для дітей проводять багато різноманітних майстер-класів з виготовлення корисних для життя речей.
Вчителі не говорять про здібності учнів, свою думку про їх поведінку й успішність вони тримають при собі. Тільки раз на рік є спеціальний день, коли вони розповідають батькам про успіхи їхньої дитини.
Якщо є якісь проблеми, вчителі повинні тонко натякнути, що деякі моменти потрібно доопрацювати. Якщо батьки погоджуються з цією думкою, то на кількох наступних уроках присутні фахівці з різних сфер, які намагаються зрозуміти, з чим пов’язані труднощі дитини. Потім з нею працюють окремо, намагаючись підтягнути її знання.
Франція
У Франції діє 20-бальна система оцінювання. Це допомагає вчителю бути більш неупередженим і поставити більш точну оцінку учневі. Рідко хто отримує більше ніж 17 балів: для цього потрібно видати цікаву оригінальну думку або рішення. Отримати найвищий бал, на думку учнів, може лише Господь Бог, а 19 — учитель.
Батькам на пошту кожен семестр приходить табель успішності дитини з її оцінками з усіх предметів. Навіть більше, у документі є колонка, де показані оцінки за попередні семестри. Це дозволяє побачити всю картину в динаміці. Також для кожного предмета вказано найнижчий бал і найвищий. Це допомагає зрозуміти результати дитини порівняно із середніми показниками класу. У кінці табеля вчитель пише свою думку про учня, де зазначає його мотивацію, навички, поведінку тощо.
Канада
Тут немає звичних для України щоденних оцінок за відповіді біля дошки чи домашні завдання. Учитель лише перевіряє виконання і розбирає їх разом з дитиною. Вважається, що так учень не перебуватиме в постійному стресі з думкою про те, яку оцінку отримає, а розуміє, що все це робиться для покращення його знань.
Оцінки ставлять тільки за контрольні та самостійні роботи, а також за виконані проекти. Тести в Канаді з різних дисциплін проводять регулярно.
Оцінюють дітей буквами: А, В, С, D, F. Ставлять їх залежно від відсотка правильних відповідей. A+ можна отримати за результат у 95-100%.
Двічі на рік учні отримують в заклеєному конверті звіт про свою успішність, який вони повинні показати батькам. Ніхто не забороняє дітям порівнювати свої результати з результатами однокласників, але рекомендується цього не робити.
У цьому документі не просто виставлені оцінки. У його першій частині описані характеристики дитини: організованість, здатність до самостійної і командної роботи, ініціативність, старанність і навіть самоосвіта.
У другій частині стоять оцінки за предмети. При цьому з кожної дисципліни може стояти кілька оцінок (за конкретну тему). Наприклад, на «мовних» уроках окремо оцінюють читання, письмо, розмовне спілкування, грамотність. Також вчитель пише про переваги та проблеми учня, про те, наскільки впевнено він показує свої знання, і рекомендує, що робити далі.
