Як навчаються майбутні вчителі у Польщі

Протягом трьох тижнів квітня страйкували польські вчителі. Вимагали від уряду збільшення заробітних плат та загальних видатків на сферу шкільної освіти. Українська студентка Вікторія Вєжбіцька навчається на педагогічній спеціальності Варшавського Університету. Освіторія розпитала у неї, як вчать майбутніх польських вчителів і чому польські освітяни страйкують.

Вікторія Вєжбіцька, студентка 3-го курсу Варшавського університету, Center for foreign language teacher training and European Education

Навчаюся на англійсько-німецькій філології, після закінчення зможу працювати вчителем англійської і німецької мови. Перший курс у Варшавському університеті був дуже складним для мене — рівень підготовки звичайної української школи виявився слабким. Спершу був шок — усе навчання на моєму факультеті відбувається англійською, один день на тиждень присвячено суто німецькій мові. Мусила все наздоганяти, бо мої одногрупники переважно значно старші за мене, вони дуже добре знали англійську. Другий шок — немає ні заліковок, ні журналів, усе в електронному вигляді, і там завжди дедлайни, реєстрації. Я не знала навіть багатьох термінів, тож усього довелося вчитися. Спершу соромилась показати, що чогось не розумію, але мені сказали: запитувати — це нормально. Найбільше здивувало те, що тут усі допомагають — до кого не зверталась, завжди приділяли час, пояснювали, перевіряли, чи правильно заповнила якісь форми.

Навчання дуже практичне: спершу було багато граматики англійською і німецькою, історія і література Великобританії і США. На курсі з педагогіки розбирали різні ситуації, які можуть виникнути на уроці: що робити, якщо у класі є дитина із дислексією, або якщо це підліток із анорексією, у депресії або із неблагополучної сім’ї. У нас була чудова викладачка педагогіки — вчителька з досвідом, яка на життєвих прикладах пояснювала, що робити можна, а що ні.

Найперше вчитель має усвідомити, що дитина — це людина із повними правами, і ми жодними діями чи словами не повинні її образити. Вчитель не має права крикнути чи принизити — це неприпустимо. Якщо вчитель підвищує голос на учнів, його можуть звільнити з роботи і позбавити ліцензії.

Друге правило: дитина має вибігатись і викричатись на перерві. Вчителі мають чергувати і дбати про безпеку дітей на перерві, але не можна перешкоджати у їхніх галасливих і рухливих іграх.

Третє правило — активне слухання: вчителів учать запитувати у дітей і слухати їх. Якщо дитина сидить і малює на уроці, треба найперше запитати, чому вона це робить. Можливо, у вас у класі сидить майбутній художник. Треба дати можливість цій дитині пояснити, а потім домовитись із дитиною. І найважливіше: вчитель не навчає предмету, а навчає життю.


І найважливіше: вчитель не навчає предмету, а навчає життю.


Студенти-педагоги обов’язково проходять практику у школах, починаючи із першого року навчання.

На свою першу практику я пішла у «зерувку» — нульовий клас, підготовчий. Там діти вчать алфавіт, малюють, багато граються. Та практика мені дуже сподобалась, бо я побачила, які діти креативні: що не дай їм до рук, вони одразу зроблять щось цікаве. Завдання вчителя у «нулівці» — показати дітям усе: вчитель з ними бігає, скаче, танцює. У «нулівці» і перших класах польської школи дітям не дають багато сидіти. Вони весь час рухаються на уроках: якщо вчимо із малими дітьми частини тіла, то вчитель танцює і показує це на собі, а діти повторюють. Якщо вчимо букву Z, то звісно вчителька показує дітям велику кольорову Z, тоді діти мають намалювати її, тоді вони бігають по ігровій залі і шукають предмети на букву Z.

У класах «нулівки» є столики, але за ними іноді розмальовують або їдять, а декотрі навіть їдять, бігаючи. Решту часу на заняттях діти вільно рухаються, можуть робити завдання лежачи. Казати дитині: сядь і нічого не роби, безглуздо. Пам’ятаю, як нас змушували так поводитися у школі — це неправильно.

Друга практика була у молодшій школі. Там діти уже сиділи за партами, але все одно навчання повністю відбувається через гру. Там я зі здивуванням дізналась, що такі малі діти можуть бути такими розумними. Нас вчать поставити дитині мету: ми не просто вчимо англійську, щоб скласти екзамен, а вчимо її для спілкування і життя. Це не предмет, а інструмент — нею можна говорити, дивитись фільми. Є правило, що вчитель на уроці англійської розмовляє тільки англійською. Звісно, вчитель має показувати руками і тілом усе, що промовляє. Власне, так усі люди вчать рідну мову — не з книжок чи за правилами, а з розмови з близькими людьми.

На перших уроках, які я проводила, дуже хвилювалася. Був момент, коли я запанікувала, бо вже вичерпала арсенал ігор, а час до кінця уроку ще лишався. Тоді одна дівчинка сказала мені: скільки вже можна одне і те саме. Довелося імпровізувати.

Зараз проходжу практику у 4–8 класах, це підлітки 9–14 років. Вони вже більш серйозні, але менш мотивовані, мають багато предметів. Наприклад, одна дівчинка цілий урок замість завдань робила собі мейкап. Вчитель робить зауваження, але це діє на кілька хвилин. Паперових журналів у школі нема, натомість є електронна система, де вчитель відмічає присутність, ставить оцінки і пише «Уваги» — зауваження про погано поведінку. До цієї системи мають доступ батьки, і бачать, скільки зауважень має дитина. Оцінки у школі починаються з 3-го класу. У Польщі діє 5-бальна система, але іноді ставлять 6 — за ідеально виконану роботу. Оцінці «2» діти радіють, бо це означає, що роботу зараховано, «1» — незараховано, і маєш перескладати.

Шкільні щоденники є тільки у маленьких дітей, бо вони амбітні і люблять, щоб їм ставили плюсики, печатки. Старші діти записують домашнє завдання у робочих зошитах. Телефони в школах заборонені, мені самій кілька разів робили зауваження, бо я виглядаю, як учениця.

Після захисту диплому у липні матиму право працювати у початковій школі. Якщо закінчу магістратуру, зможу працювати у ліцеумах і гімназіях — тобто, старшій школі.

Польські вчителі нещодавно масово страйкували. Я їх розумію: вчителям дуже складно — дітям усе дозволено, а зарплати у польських вчителів дуже маленькі. Якщо після навчання ідеш працювати у школу, то будеш кілька років «стажером» і отримуватимеш дуже мало — 1500–1800 злотих (10.3 — 12,4 тисяч гривень).

Після стажера стаєш звичайним вчителем, але мусиш безперервно працювати протягом 15 років, щоб нарешті отримувати гідну зарплату. Під час страйку у школах висіли оголошення, де вчителі просили батьків поставитися із розумінням до їхнього рішення. Уряд пообіцяв переглянути свою політику, але вчителі планують знову повернутися до страйків у жовтні.

Залишити відповідь