Вирішує школа: як підвищуватимуть кваліфікацію вчителів

Чимало педагогів чекають, коли ж нарешті зміни завершаться і згори прийде наказ: де, коли і за якими напрямками проходити підвищення кваліфікації. Але все навпаки: за місяць вчителі матимуть можливість вчитися на будь-якій потрібній і цікавій їм програмі, не звертаючи уваги на ліцензії організації і на те, чи акредитована програма.

Як вчителів намагалися уніфікувати

Сутність Нової української школи в тому, щоб брати відповідальність на себе, вибудовувати індивідуальну освітню траєкторію. Але можна зрозуміти тривогу людей: атестація в нас завжди була пов’язана з підвищенням чи зниженням зарплати і навіть ризиком втратити роботу. Чому різноманіття в покращенні майстерності ще досі видається частині педагогів дивним? Відповідь на це дає бекграунд — історія підвищення кваліфікації вчителів.

Майже сторіччя тому значна частина вчителів мала лише початкову освіту та кілька місяців педагогічних курсів. Тож атестацію ввели, щоб відокремити професіоналів з вищою освітою. За основу взяли документ аж 1819 року. Головна вимога до вчителя — благонадійність. Але якщо в 19 сторіччі йшлося про відвідування церкви та відданість царю, то в 20 — про знання ідеології та політичну грамотність. Вчителів розпитували щодо відвідуваності та успішності учнів, але ці цифри ніхто не перевіряв. А ось звання та грошові надбавки давали пожиттєво і позбавляли їх лише через суд. У 1940–60 роки через брак вчителів про підвищення кваліфікації майже забули. А ось у 1972 році виникла сучасна система педагогічних звань та кваліфікаційних категорій і чинна донедавна процедура обов’язкової атестації раз на 5 років.

У ті бюрократичні часи вважалося: у будь-якому виді діяльності підвищують ефективність розподіл за категоріями та «стимуляція рублем». Тоді ж ввели типові навчальні плани, за якими підвищували кваліфікацію всі вчителі, адже мета була — уніфікувати навчання і виховання «майбутніх будівників комунізму». Утім, ніхто не перевіряв тоді, як вони засвоєні. Зважали лише на стаж роботи та заохочення. Існували рознарядки: скільки, приміром, спеціалістів вищої категорії має бути.

Типове положення про атестацію педагогічних працівників України, затверджене МОН 20 серпня 1993 року, майже переписане з радянського 1974 року. До цієї сумної спадщини додалися лише спроби виміряти ефективність вчителя за успіхами учнів (кількість перемог в олімпіадах, медалістів) та активністю (участь у конкурсах, конференціях). Людський фактор, на жаль, був вирішальним: які стосунки у вчителя з керівництвом школи.

За кордоном: вчитися до… банку

Є чимало країн, де ідея підвищення кваліфікації вчителя йшла не згори, а від педагогів, бо від цього залежала конкурентоспроможність на ринку праці. А за кваліфікацію співробітників відповідають школи, тож саме вони дбають про сучасні знання та вміння для вчителів. Наприклад, у США заклади освіти запрошують до себе фахівців з різних методик, авторів підручників. Вони обирають з переліку тренінгів і програм, зважаючи на їхню вартість, немов на концерт запрошують «зірок» та менш відомих співаків. В Японії навпаки: школи визначають потреби вчителів і формують заявку. А громадські організації готують програми під конкретні запити. У Фінляндії за кваліфікацію вчителя відповідає директор школи. У країнах Балтії діє «принцип ярмарку»: у загальному реєстрі вчителів напроти кожного прізвища позначаються всі пройдені курси, тренінги, і саме від цього залежить зарплата, яку пропонують педагогу школи. А репутація закладу освіти залежить від того, наскільки кваліфікованих вчителів вони запросили.

Найпопулярніші теми для підвищення кваліфікації:

  • навчання носіїв інших мов — США,
  • навчання обдарованих учнів — Німеччина,
  • інклюзія — Швейцарія,
  • встановлення дисципліни — Нідерланди,
  • психологічний саморозвиток — Фінляндія.

Академічний підхід до організації професійного розвитку зберігається у Великій Британії, Данії, Норвегії, де такі послуги надають університети та академії. У більшості країн — наприклад, Фінляндії, Австрії, Іспанії, Італії, Швеції — цим займаються недержавні організації та об’єднання вчителів. Цікаво, що в Німеччині педагогів тренують також церкви, банки та видавництва. Там, де атестація означає перевірку знань, її проводять не чиновники, а колеги, громадські організації, а в Німеччині додають бали за вчителювання, виставлені батьками учнів.

Що має зробити педрада

Як відомо, тепер в Україні офіційно підвищувати кваліфікацію вчитель має щороку по 30 годин. Чи багато це? В Австрії вчителі приділяють удвічі менше часу професійному зростанню. А ось у Нідерландах — у 5,5 разів більше.

Хто має визначати, на що витратити ці години? За НУШ, це — право вчителя. Адже потреби педагога (який у нього є професійний дефіцит) не можна визначити згори. Потім свої запити педагоги мають узгодити між собою на педраді. Власне, її треба відродити як реальний орган, адже в багатьох школах педради не проводилися, існували лише на папері, а рішення оголошувала адміністрація.

Закон про освіту зараз пропонує більше свободи вчителю під час вибору способу підвищення кваліфікації, вважає ексміністр освіти Лілія Гриневич. Із 2020 року неурядові організації матимуть можливість надавати освітні послуги з підвищення кваліфікації вчителів. За її словами, є дуже багато організацій, які проводять цільові освітні програми й мають дуже хороші результати. За минулими стандартами можна було обирати лише організації, що мали ліцензії на надання таких послуг та акредитовані МОН програми (а це лише інститути післядипломної педагогічної освіти та окремі університети). Але нині є чимало джерел отримання спеціалізованих знань: з окремих методів, з найновіших знань та методик викладання окремих дисциплін, з інклюзивної освіти, протидії булінгу, вікової психології, нейропсихології тощо. Тренінги вже проводять досвідчені педагоги — наприклад, переможці Global Teacher Prize. Також є комплексні програми від організацій — помічників у професійному зростанні «Освіторія», EdEdera, EdCamp Ukraine, Prometheus та інших. Вчителі створюють професійні товариства, які теж надають такі послуги — наприклад, Асоціація керівників закладів освіти Одеси проводить семінари для вчителів.

Підтвердження навчання — проста процедура

Визнає освітні програми організацій педагогічна рада. «Вчитель сам повинен відчувати, чого йому хочеться, що йому більше потрібно. І тому закон пропонує, щоб гроші на підвищення кваліфікації йшли до школи за вчителем. Із 2020 року неурядові організації і ті, хто може надавати такі послуги з підвищення кваліфікації, братимуть участь у загальному підвищенні кваліфікації вчителів. Якщо ми говоримо про свободу і більшу відповідальність за цей вільний вибір і вчителя, і педагогічної ради, то ми надали можливість педагогічним радам визнавати підвищення кваліфікації».

«Якому викладачеві ми скоріше довіримо дитину: інноваційність якого оцінював чиновник? Чи інноваційність якого відзначила незалежна позадержавна організація, до якої входять представники експертного середовища?» — ставить риторичне запитання засновник мережі шкіл ThinkGlobal Богдан Олександрук. Запорукою успіху він вважає вільний ринок організацій, які дбають про свою репутацію в експертному середовищі.

Навчання для професійного зростання школи мають запланувати на початку навчального року. Директори шкіл після затвердження кошторису на рік оприлюднюють загальний обсяг коштів, передбачений у цьому році на підвищення кваліфікації. Протягом наступних 15 календарних днів кожен вчитель, який має право на підвищення кваліфікації за державні кошти, подає директору пропозицію. У ній має міститися тема програми, яка організація чи установа її проводить, форма, тривалість, вартість послуг чи те, що вони безкоштовні. Педагогічна рада затверджує програму на рік у рамках наявних коштів. Директор школи забезпечує укладання договорів між закладом освіти та суб’єктом (суб’єктами) підвищення кваліфікації.

Після проходження навчання вчитель має звітувати на педраді, чого саме він навчився. Якщо результати задовольняють колег, вони затверджують факт підвищення кваліфікації. Отже, процедура досить проста. Тож вчителю можна не обмежувати себе і отримати саме ті знання і навички, які необхідні.

«Освіторія» постійно пропонує курси та тренінги, які вчителі можуть обирати для свого розвитку та професійного зростання. Це 2-годинні лекції та практичні заняття та 4- або 8-годинні поглиблені воркшопи на різну тематику і смаки.

  • Також це унікальний курс «Разом», присвячений інклюзивній освіті, який можна слухати весь або обирати потрібні модулі.
  • Безкоштовний інноваційний онлайн-курс «Бери й роби» — це креативні ідеї та практичні інструменти, які допоможуть урізноманітнити уроки та змінити їх форму, а іноді й зміст.
  • Зростати за найвищими стандартами керівникам допоможе унікальна Школа освітніх управлінців. 
  • Курс підготовки вчителів початкової школи до НУШ дасть змогу опанувати методики інтегрованого навчання, стратегії розвитку критичного мислення, читацьких та математичних компетентностей, психологічні особливості розвитку дітей молодшого шкільного віку та багато іншого. 

    Розвивати професійні навички учителям разом з «Освіторією» допомагають найкращі експерти України та світу. Про події та курси тренінгового центру «Освіторії» можна дізнаватися на сторінці у Facebook та на сайті Хабу Освіторії — справжнього місця сили українських освітян.

    Із будь-яких питань щодо організації і тематики навчань сміливо звертайтеся до координаторки тренінгового центру Наталії Каташинської — пишіть на kny@osvitoria.org.

Залишити відповідь