Чи варто віддавати дитину в професійний спорт: поради олімпійців

У південнокорейському Пхенчхані 25 лютого офіційно закривають зимові Олімпійські ігри. Від дітей, які дивилися захопливі змагання, батьки могли почути: «Хочу бути, як вони! Виросту — стану чемпіоном». Однак наскільки реально досягти цієї мети? Про плюси та мінуси професійного спорту поговорили з призерами літньої Олімпіади — Жаном Беленюком та Ганною Різатдіновою.

Автор тексту: Олена Юрченко

Жан Беленюк

Чемпіон Європи та світу з греко-римської боротьби, срібний призер Олімпіади-2016

ПЛЮСИ

1

Якщо ваша дитина горить тренуваннями і мріє про подальшу кар’єру в спорті, вона отримає реальний шанс випробувати своє тіло і дух на міцність. Адже втілити мрію стати спортсменом, який захищає честь і гордість країни на міжнародних аренах, зможе тільки той, хто вірить у себе.


Отже, спорт формує і загартовує характер.

Ваша дитина виросте цілеспрямованою, дисциплінованою і наполегливою.

2

Завдяки професійному спорту здобуваєш широченне коло спілкування. Ваша дитина отримає досвід комунікації з людьми з будь-яких сфер — не лише спортивної, а й політичної, культурної, шоу-бізнесової.

Неодмінно з’явиться багато людей, у тому числі впливових, харизматичних і різнобічно-цікавих, які прагнутимуть потоваришувати.


А там, де знайомства, там і додаткові перспективи, співпраця.


А, можливо, і просто хороша дружба.

3

Звісно, спорт робить тіло міцним та сильним.


Спортсмен зможе постояти за себе, що б не трапилось.


Професійний спорт чудово стимулює обмінні процеси в організмі, розвиває легені, збільшуючи їх корисний об’єм. А це, у свою чергу, допомагає покращити постачання кисню до всіх тканин організму. Тому серед спортсменів, кажуть, багато довгожителів.

4

Профспортсмени багато часу проводять у подорожах і стають упізнаваними.


Це можливість побачити світ.


Я, наприклад, достеменно не знаю, у скількох країнах побував — вже не рахую. Найцікавіші країни в моїй особистій скарбничці спортсмена-мандрівника — Бразилія та США. А щодо популярності — це вельми приємний бонус. Особисто на мене надмірна увага оточуючих зовсім не тисне. Прихильники дарують портрети та інші приємні подарунки, роблять багато компліментів у соцмережах.

5

Спорт дає можливість задовольнити навіть дуже високі фінансові амбіції.


Гонорари в деяких видах — казкові і обчислюються сотнями мільйонів доларів.


Як, наприклад, у випадку з боксером Флойдом Мейвейзером. Моя найбільша разова винагорода — 80 тис. доларів за срібну медаль на Олімпіаді. Фінансовий плюс упізнаваності — відомим спортсменам пропонують чимало вигідних рекламних контрактів.

МІНУСИ

1

Випробувати себе хоче багато хто, але треба одразу усвідомити: з того самого моменту, коли дитина вирішить серйозно займатися спортом, тренування займатимуть більшу частину її життя.


Тому доведеться вибирати: або професійний спорт, або безтурботне дитинство.


Я б радив батькам одразу попередити сина чи доньку: спорт вимагає повної самовіддачі, тож відволікатися на інші заняття часу не буде. Інакше високих результатів не досягти.

2

Професійний вік спортсмена досить короткий.


Борці, наприклад, закінчують кар’єру приблизно в 30 років. Чому так рано?


Бо стає дедалі важче витримувати навантаження та відновлюватися після змагань, наживаєш травми, а на п’яти наступають молоді конкуренти. Тож замислитися про подальше життя та нову професію треба буде в самому розквіті сил. Хтось може обрати тренерство, а хтось докорінно змінює сферу і вчиться новій справі з нуля. У будь-якому випадку, до цього треба бути морально готовим.

3

Будь-який вид спорту на професійному рівні може завдати шкоди.


Усі професійні спортсмени ризикують і часто жертвують здоров’ям задля досягнення найвищих результатів.


Боротьба, звісно, не такий травматичний вид спорту, як бокс чи футбол, але і борці часто травмуються.

У боротьбі, наприклад, найчастіше страждає спина й хребет — можуть виникати грижі, протрузії, швидше «стираються» хребці та диски, страждають колінні суглоби. Адже ми підіймаємо на спинах суперників, фактично тягаємо їх на собі. Із найменш травматичних видів спорту можу виділити хіба що плавання, стендову стрільбу та стрільбу з лука.

4

Якщо ти професійний спортсмен, заздалегідь треба змиритись із тим, що твій час належить швидше тобі у спорті, ніж тобі особисто. Коли готуюся до змагань на зборах, тренуюсь у кілька підходів по 5 годин на день.


А ще це постійна необхідність перебувати на зборах разом з іншими спортсменами, підлаштовуватися під загальний режим у колективі.


У команді не можеш робити, що тобі заманеться. Наприклад, хочеш на зборах послухати музику, але сусід спить. Значить — зась.

5

Шалений тягар відповідальності перед іншими.


Спортсмени не можуть дозволити собі багато речей, які доступні людям «звичайних» професій.


Наприклад, я не можу спонтанно вирватись у клуб на концерт увечері або піти на вечірку — мушу дотримуватися режиму і лягати не пізніше, ніж о 22:00–23:00. А ще — ніякого алкоголю. Також це постійна необхідність дотримуватися спортивної дієти й тримати вагу чітко на одному рівні (у моєму випадку — 85 кг). Тож ніякого фастфуду і зайвих вуглеводів, у тому числі солодощів.

Ганна Різатдінова

Чемпіонка світу з художньої гімнастики, бронзова призерка Олімпіади-2016

ПЛЮСИ

1

Спорт вчить дитину ставити глобальні цілі і йти до них повз будь-які перешкоди.


Людина вчиться добиватися результатів, не зважаючи ні на що, і навіть усупереч усьому.


Після завершення спортивної кар’єри ця навичка назавжди залишається з тобою і допоможе досягти успіху в будь-якій іншій справі.

2

Спорт дає змогу обрати майбутню професію… ще до того, як дитина піде до школи.


Діти, які серйозно займаються спортом, не картають себе думками про те, ким хочуть стати і в якому напрямку будуть розвиватися.


Бо знають, що хочуть вирости чемпіонами.

Саме так трапилось і зі мною. Вже з 4 років мама — тренер з художньої гімнастики брала мене із собою до зали, де працювала, бо не мала з ким лишити. А в 5 років я сама відчула, що хочу тренуватися.

І це стало справою всього мого життя на наступні 17 років. Із вдячністю згадую слова тата: «Присвяти 15-17 років спорту, а на танці й хлопців знайдеться час опісля, от побачиш!»

3

Професійний спорт допомагає дитині вирости самостійною особистістю, яка цінує працю.


Усі професійні спортсмени заробляють першу власну копійку в досить юному віці.


А це формує не тільки відчуття гордості за те, що не мусиш залежати від батьків, але й розуміння того, що успіх та гроші — це те, чого ти можеш досягти винятково своєю важкою працею.

4

Уже у віці 12 років я почала активно подорожувати.


У 24 роки об’їздила чи не всю земну кулю — хіба лише в Австралії та Канаді не була.


Тож великий плюс спортивної кар’єри — можливість побувати у різних куточках світу.

5

Спорт дає можливість стати відомим на весь світ, прославити себе і свою країну. Уже в молодому віці ім’я спортсмена з високими досягненнями буде записане в історію світового спорту.


Жодними словами не описати те відчуття, коли на змаганнях піднімають прапор України і вся країна радіє разом із тобою. Це не плюс — це абсолютне щастя.


У моєму випадку це сталось у 23 роки, коли я здобула омріяну олімпійську медаль у Ріо-де-Жанейро.

А коли спортсмен отримає вагу і статус, не забаряться пропозиції про співпрацю з усього світу. Мене, наприклад, запрошують проводити майстер-класи в Японії, Америці, Мексиці.

МІНУСИ

1

Спортивна кар’єра — недовговічна.


Наприклад, 25-річні гімнастки вважаються «ветеранами».


Отож вже до цього віку спортсменові треба досягти найвищих результатів, віддати себе професії на всі 100%. Крім того, професійні спортсмени ризикують заробити важку депресію, якщо не досягають поставлених цілей. Або ж, навпаки, миттєво перегоріти після того, як найбажаніший трофей опиниться в руках.

2

Доводиться жертвувати іншими сферами життя. Наприклад, особистою.


У мене в юнацькому віці, коли всі навколо будували перші стосунки, не було особистого життя взагалі.


Адже тренування починаються о 9-й ранку і завершуються о 7-й вечора. Єдине, що хочеться після цього — відпочити. Сім’ю гімнастки, як правило, будують теж тільки після завершення спортивної кар’єри. До того ж постійно доведеться жертвувати часом для спілкування з батьками та друзями.

3

Більшість видів спорту — травматичні. Хоча я завжди роблю акцент на тому, що спорт аж ніяк не вбиває і не робить калік з дітей.


Однак травми — це буденність для спортсменів.


Тож людина має чітко для себе відповісти на запитання: «Я готова терпіти біль? Я готова до можливих травм і відновлення після них? Я готова щодня перемагати лінь і поганий настрій?»

Є багато прикладів, коли навіть після серйозних травм люди повертаються до спорту, настільки сильне їхнє бажання стати чемпіоном. Мені в цьому плані пощастило — під час підготовки до Олімпіади мій організм не давав жодних збоїв. Хоча після Ігор проявилися певні проблеми: я травмувала стопу, мала негаразди з коліном.

4

У цій професії, зазвичай, не буває відпусток. Гімнастки, наприклад, мають лише коротенькі канікули на Новий рік — дні на чотири.


Улітку в нас ніколи не було канікул, як у інших дітей.


Адже кожного року у вересні стартує чемпіонат світу, до якого треба прийти в блискучій формі.

Навіть у дитячому садку, коли у всіх була «тиха година», мама забирала мене і вела до зали. Та й замість того, щоб бігати з друзями у дворі, я займалася розтяжкою вдома.

Варто знати, що часом спортсмени можуть працювати доба за добою майже без відпочинку, а бажаного результату не отримувати. Це може сильно бити по самооцінці, змусити людину опустити руки. Треба бути сильним морально, щоб не плюнути на все й не покинути спорт. Треба прийняти як істину: розчарування та поразки — гірка частина великого спортивного шляху.

5

Усі спортсмени без винятку ретельно слідкують за харчуванням.


Жодних шоколадок, тортів, тістечок, пасти, піци та солодкої «шипучки».


Треба знати, що в кожної гімнастки є щоденник зважувань, який заповнюють 4 рази на добу: до і після першого тренування, після обіду та наприкінці вечірнього тренування. Отже, треба бути готовим до суворого контролю в цьому питанні.