«21 урок для 21 століття» — так називається новий інтелектуальний бестселер ізраїльського професора Ювала Ноя Харарі. Його фрагмент він виклав у своєму блозі в Medium, звідки ми вибрали найцікавіші тези. Також нещодавно книжка вийшла українською у видавництві Book Chef. То які ж зміни чекають на нас уже незабаром і як до них пристосуватися?
Майбутнє освіти
До 2050 року більшість із того, що сьогодні вивчають діти, перетвориться на непотріб.
Наразі надто багато шкіл зосереджують зусилля на тому, щоб «запхати» якомога більше інформації в дитячі голови. У минулому такий підхід мав сенс, оскільки інформації було мало, а та, що була, невпинно піддавалася цензурі.
Зовсім іншою є поточна ситуація. У ХХІ столітті ми перебуваємо під постійним «обстрілом» величезної кількості інформації, яку цензори навіть не намагаються заблокувати. Натомість вони завзято займаються поширенням неправдивої інформації або ж відволікають нас зовсім неважливими даними. Якщо ви маєте смартфон, то можете провести кілька життів за читанням Вікіпедії, переглядом виступів на конференціях TED чи проходженням онлайн-курсів. Жоден уряд не в змозі приховати всю інформацію, яка йому не до вподоби.
У такому світі останнє, що має робити вчитель, — це давати своїм учням ще більше інформації. Її в них уже забагато. Натомість їм конче слід розвивати здатність критично аналізувати цю інформацію, вміти розрізняти головне і другорядне. Та понад усе — формувати з багатьох дрібних шматочків інформації цілісну картину всього світу.
Перегони розпочалися
Крім інформації, більшість шкіл приділяє забагато уваги передаванню учням набору заздалегідь визначених умінь та навичок. Як-от розв’язання диференційних рівнянь, написання комп’ютерних програм мовою С++, визначення хімікатів у пробірці чи вміння підтримувати бесіду китайською.
Проте оскільки ми й гадки не маємо, якими будуть світ та ринок праці у 2050 році, ми справді не знаємо, які саме конкретні навички будуть потрібні людям у майбутньому. Можемо докласти величезних зусиль, щоб навчити дітей C++ чи китайської, а потім з розчаруванням дізнатись у 2050-му, що штучний інтелект здатен писати код набагато краще за людей, а оновлений Google Translate дозволяє користувачам вести бесіду майже бездоганними діалектами китайської.
Правило «Чотирьох К»
Тож чого варто навчати дітей? Багато педагогів стверджують, що школи мають перейти до викладання «Чотирьох К» — навичок критичного мислення, комунікації, роботи в команді та креативності.
Школам варто зменшити важливість технічних умінь та зробити наголос на загальножиттєвих навичках. Найважливішими будуть здатність пристосовуватися до змін, вивчати нове та зберігати душевну рівновагу в незнайомих ситуаціях. Щоб іти в ногу зі світом у 2050 році, буде не достатньо просто винаходити нові рішення і товари. Насамперед варто буде переосмислювати себе самого знову й знову.
На той час, напевно, людям доведеться призвичаїтися до загальної міграції до кіберпростору, «ґендерно-мінливих ідентичностей» та якісно нового чуттєвого досвіду (нової форми чуттєвого пізнання), уможливленого появою комп’ютерних імплантів.
Щоб вижити та досягти успіху в такому світі, вам знадобиться неабияка розумова гнучкість та великі запаси емоційної врівноваженості. Знову і знову доведеться прощатися з добре знайомим та сприймати невідоме.
На жаль, навчити дітей вітати невідоме і при цьому зробити їх достатньо емоційно витривалими набагато важче, ніж навчити їх якоїсь формули з фізики чи пояснити причини Першої світової війни. Витривалість не напрацюєш, прочитавши книжки чи прослухавши лекцію. Зазвичай вчителям самим бракує розумової гнучкості, якої вимагає ХХІ століття, оскільки вони є продуктом застарілої системи освіти.
Невпинно навчатися
Віддавна життя складалося з двох взаємодоповнюваних частин: період навчання та час застосування цих знань — період роботи.
Унаслідок прискорення темпу змін та збільшення тривалості життя, до середини ХХІ століття традиційна модель стане застарілою. Життя, яким ми звикли його бачити, почне «тріщати по швах», а ці два періоди поєднуватиме все менше спільного.
«Хто ж Я?» — так звучатиме найнагальніше та найскладніше питання майбутнього, питання без відповіді.
Ці зміни буде неймовірно важко витримати. Стрес — природна реакція на зміни, і з настанням певного віку більшість людей зовсім не бажає більше змінюватися та страждати.
У 15 років усе життя — це постійні зміни. Тіло росте, відбувається становлення свідомості, стосунки з іншими набувають нового сенсу. Нема нічого стабільного, усе нове. Підліток зайнятий створенням самого себе. Більшості підлітків страшно, але водночас і дуже цікаво. Світ повний можливостей, і саме ти можеш його завоювати.
У 50 років змін вже не прагнуть зовсім — більшість людей покінчили зі сподіваннями завоювати світ. Футболка з бунтарським принтом лежить десь на дні шухляди. Уже хочеться стабільності. Ви вже вклали стільки в розвиток своїх здібностей, кар’єри, ідентичності та світогляду, що не можна й думати про те, щоб почати все спочатку.
Що більше зусиль докладено, то важче від цього відмовитися та звільнити місце для чогось нового. Можливо, якийсь новий досвід чи невеличкі зміни і далі виглядатимуть привабливими, але більшість 50-річних людей вже не погодяться на докорінні зміни власної ідентичності чи особистості.
Цьому є нейрологічне пояснення. Хоча мозок дорослої людини виявився більш гнучким та адаптивним, ніж вважалося раніше, він все одно менше піддається змінам, ніж мозок підлітка. Створення нових зв’язків між нейронами та синапсами — це неабияке досягнення.
Однак у ХХІ столітті дозволити собі стабільність не може вже ніхто. Якщо ви будете не готові відмовитися від стабільної ідентичності, роботи чи світогляду, то дуже ризикуєте залишитися позаду. Оскільки, швидше за все, очікувана тривалість життя продовжуватиме зростати, на вас чекатиме доля безпорадного «динозавра».
Щоб залишитися конкурентоспроможним не тільки економічно, а й соціально, вам неодмінно стане в пригоді здатність невпинно навчатися та винаходити себе самого знову й знову. Особливо в такому юному віці, як 50 років.
«Зламати людину»
Найкраща порада, яку я можу дати 15-річному підлітку — це не дуже покладатися на батьків. Більшість з них дійсно бажають вам найкращого, однак вони зовсім не розуміють світ.
У минулому можна було відносно безболісно слідувати прикладу батьків, оскільки вони добре знали світ, який змінювався дуже поступово та повільно. Однак ХХІ століття буде зовсім іншим. Через пришвидшення темпу змін ви вже не зможете точно визначити, чим саме з вами діляться батьки — вічною мудрістю чи застарілими упередженнями.
Тож на що тоді покладатися? Може, на сучасні технології? Це ще більш ризикований задум. Технології можуть значно полегшити ваше життя, однак якщо вони отримують надто великий контроль над вашим життям, то ви можете потрапити в їхній полон.
За своєю природою технології не є поганими. Якщо ви знаєте, чого хочете в цьому житті, то технології можуть допомогти вам цього досягти. У протилежному разі технологіям буде надзвичайно легко задати вам цілі та взяти ваше життя під контроль. Особливо враховуючи те, що технології дедалі краще розуміють людей, а імовірність того, що ви служитиме їм, а не навпаки, стає ще вищою. Чи вам ще не траплялися ті зомбі, які не відривають очей від смартфонів? Як вважаєте, вони контролюють цю надпотужну технологію чи ні?
Із розвитком біотехнологій та машинного навчання маніпулювати найпотаємнішими бажаннями та емоціями стане легше, а слідувати поклику свого серця — небезпечніше. Коли Coca-Cola, Amazon, Baidu чи уряд знатиме, як керувати вашим серцем та мозком, чи будете ви й надалі в змозі розуміти, де закінчуєтесь ви, а де починаються їхні спеціалісти з маркетингу?
Щоб це все-таки зрозуміти, слід буде добре попрацювати та вивчити те, як влаштована ваша «операційна система», ким ви є та чого хочете від життя.
«Пізнай самого себе» — як не дивно, одна з найстаріших порад на Землі. Протягом тисячоліть філософи і пророки спонукали людей до цього. Однак у ХХІ столітті ця порада звучить як ніколи доречно, оскільки на відміну від часів Лао-цзи чи Сократа, сьогодні конкуренція виходить на новий рівень. Coca-Cola, Amazon, Baidu та уряд — усі вони змагаються одне з одним у своєму намаганні «зламати» тебе.
Твій смартфон, комп’ютер чи банківський рахунок — усі вони наввипередки мчать у перегонах, переможець яких нарешті знайде ключ до людини та її органічної операційної системи. Ви вже чули, що ми живемо в еру зламування комп’ютерів, але це навіть не частина правди. Ми живемо в еру зламування людини.
Алгоритми спостерігають за вами саме в цей момент. Вони слідкують за тим, куди ви ходите, що купуєте, з ким зустрічаєтеся. Вже зовсім скоро вони почнуть слідкувати за вашими кроками, диханням, серцебиттям. Задля того, щоб пізнати вас ближче, вони використовують великі дані та машинне навчання. І як тільки ці алгоритми знатимуть вас краще, ніж ви знаєте себе, вони зможуть контролювати та маніпулювати вами, і ви цьому ніяк не зарадите. Ви будете жити в Матриці або ж у «Шоу Трумена».
Тож щоб бігти швидше, не беріть із собою багато речей. Залиште ілюзії в минулому. Вони заважкі.
Переклад: Артем Яремчук
