Фіналістка конкурсу Global Teacher Prize Ukraine Наталя Гладких разом зі своєю колегою Іриною Рожко розробили цикл уроків з толерантності. Розповідаємо про три з них: як говорити з дітьми про епілепсію, синдром Дауна та інвалідність.
Ці уроки мають одразу три мети: навчальну, розвивальну та виховну. Ви знайомите учнів з основними поняттями та міфами щодо інклюзії, вчите аналізувати матеріали з різних джерел, узагальнювати інформацію та робити висновки. А головне — виховуєте в дітях здатність бачити і розуміти відмінності інших.
Всесвітній день боротьби з епілепсією (26 березня)
Вчитель просить учнів одягнути на урок щось фіолетове — це офіційний колір Дня боротьби з епілепсією, який ще називають Purple Day. Вчителю також знадобляться «чарівна паличка», кошик, ватман, олівці, фломастери, проектор та роздруковані матеріали до уроку (завантажуйте за посиланням).
Почніть із вправи «Привітання» — це допоможе учням говорити перед класом на складну тему уроку. У вчителя в руках «чарівна паличка», яку він зі словами привітання і побажань передає першому учню. Той передає її наступному зі своїми словами привітання й побажань, і так доки всі діти не привітають один одного.
Вчитель розповідає про Всесвітній день епілепсії: що це таке, коли його почали відзначити і чому. Окрім того, кожен учень може написати анонімно (або ні) запитання, які його цікавлять, про епілепсію та дітей із цією хворобою, а в кінці уроку вчитель відповість на них.
Після цього відбувається робота в групах. Клас об’єднується в чотири групи, кожна з яких отримує завдання. Наприклад, прочитати оповідання про епілепсію «Марійка» (завантажуйте за посиланням), а потім намалювати малюнок: «Якою я бачу епілепсію». Діти роблять маленькі презентації робіт — розповідають класу про свій малюнок та оповідання.
У фіналі уроку учні дивляться мультфільм про епілепсію (завантажуйте за посиланням) і виконують кілька вправ: малюють плакат до Всесвітнього дня епілепсії, витягають з кошика поради «Що варто знати про епілепсію» і озвучують їх (додатки для вправи завантажуйте за посиланням).
У кінці підбиваємо підсумки: діти розповідають, що дізналися про хворобу, що їх найбільше здивувало, що їх надихає.
Міжнародний день людини із синдромом Дауна (21 березня)
Урок починається з того, що вчитель розповідає, як вітаються в різних країнах світу. Це показує дітям, що люди — різні, але є багато речей, що їх об’єднують. Після цього ви переходите до розповіді про синдром Дауна та про те, як допомогти таким людям і привернути увагу до хвороби (за посиланням завантажуйте додаткові матеріали).
Діти об’єднуються в групи, кожна з яких має своє завдання. Наприклад, намалювати 21 пару хромосом на білих футболках фарбами. Після цього діти презентують виконану роботу — розповідають, про яких людей із синдромом Дауна дізналися, які мрії у дітей із синдромом Дауна та чи збігаються ці мрії з їхніми.
«Гра у відмінності» допоможе дітям зрозуміти, що всі люди — різні, відрізняються зовнішністю, характером, своїми вміннями, і саме цим вони цікаві. Потім вчитель об’єднує учнів у пари і дає спільне для всіх пар завдання: протягом однієї хвилини діти в парах мають знайти три відмінності між собою та своїм партнером.
Наступна вправа — «Вірю — не вірю». Клас об’єднується у дві команди, які сідають одна напроти одної. Перша команда отримує картку «вірю», друга — «не вірю». Вчитель називає тези, а кожна команда обговорює їх з позиції своєї картки. Наприклад: «Діти з СД не вміють танцювати», «Діти з СД не навчаються», «Тільки високі діти грають у баскетбол», «У всіх дівчат довге волосся» тощо.
У фіналі уроку вчитель з дітьми підбиває підсумки заняття і ставить їм запитання за темою.
Міжнародний день людей з інвалідністю (3 грудня)
Усе починається із вправи-вітання: ви запитуєте дітей про їхні очікування від уроку. Далі вчитель розповідає про Міжнародний день інвалідності: що це таке, чому його відзначають (завантажуйте додаткові матеріали до уроку). Ви також запитуєте в дітей, чи мають вони родичів або знайомих з інвалідністю, чи важко їм спілкуватися з людиною, яка має інвалідність.
Наступний етап: клас об’єднується в групи, кожна з яких виконує своє завдання. Наприклад, вчить мовою жестів своє ім’я, слова «привіт», «дякую», «бувай». Або виконує вправу для пари, де один учасник з пари одягає сорочку, другий — рукавичку. Учасник у рукавичці має застібнути ґудзики на сорочці напарника. Така вправа допомагає сформувати емпатію до людей з порушенням опорно-рухового апарату.
Ще одна цікава вправа — «Ярлики». Вчитель дає дітям корону, на якій є напис. Дитина з короною не бачить, що на ній написано, і намагається зрозуміти це по тому, як до неї ставляться інші діти. Це можуть бути такі написи як «жалій мене»; «розмовляй так, ніби мені 5 років»; «ігноруй мене»; «підбадьорюй мене»; «кажи, що я нічого не вмію і не можу»; «корч мені гримаси»; «усміхайся мені»; «будь похмурим». Така вправа допомагає учням заглибитися в емоційний світ дітей з інвалідністю. Зрозуміти, як їм живеться в нашому суспільстві.
Наступна вправа — «Можуть — не можуть». Діти об’єднуються в три групи за кольорами світлофора. Кожна група отримує аркуш паперу, на якому рискою відокремлено графи «Вони можуть» та «Але вони не можуть». Треба відповісти на запитання. Наприклад, чи можуть люди з порушенням зору працювати на комп’ютерах, лікарями, пілотами, вчителями, водіями автомобілів, на заводі в цеху? Чи можуть самі перейти дорогу? Або читати книжки? Це розвиває емпатію, допомагає відчути обмеження та можливості людей з інвалідністю.
Перед заключною частиною діти знайомляться з правилами етикету: як правильно спілкуватися з людьми з інвалідністю. Наприклад, необхідно уникати слів, які ображають: «жертва», «прикутий», «сліпий», «каліка», «неповноцінний», «хворий». Натомість треба казати: «людина з інвалідністю», «людина з травмою хребта», «дитина з порушеннями зору», «людина на візку».
У фіналі уроку вчитель перевіряє, що діти запам’ятали, та підбиває з ними підсумки.
