Чи можна «жахливо вдягненого» учня відправити перевдягатись додому? Варто чи ні дзвонити батькам, щоб ті дали раду дитині, яка пофарбувала волосся в яскраво-малиновий колір? Які «санкції» застосувати до учениці, яка приходить до школи з яскравим макіяжем, цокає височенними підборами та ледь тримає ручку, бо заважають довгі нігті? Відповідає Ігор Хворостяний, керівник старшої школи в Новопечерській школі, учитель української мови та літератури.
За останні чотири роки учень випускного класу Андрій Плешаков добряче наекспериментувався із зовнішністю: фарбував волосся в яскраві кольори, голився під нуль, зробив пірсинг у носі та вухах. Дорослі (у тому числі в школі) сприймали це як зухвалу підліткову примху та не шкодували слів осуду. Своєю історією Андрій поділився з «Освіторією»:
«Роки чотири тому мені захотілося кардинально змінити зовнішність. Спершу пофарбувався в рудий колір, а коли виповнилося 13 — у білий. Тоді я хотів бути таким же крутим, як мої друзі, але часто чув у свій бік некрасиві слова від дорослих, а то й відверті мати. Особливо в школі мене не злюбив охоронець. Після того, як директор дізнався про цю ситуацію, проблема вирішилася.
Потім настав етап, коли я став відрощувати волосся, а рік тому поголився наголо та зробив пірсинг у носі.
І знаєте, що я думаю? Бути тим, ким ти хочеш — нормально! Зростає самооцінка, почуваєшся комфортно. Змінюючись, ти отримуєш досвід — набагато цінніший, ніж коли слухаєш настанови на кшталт «Треба носити форму і взагалі — вчи уроки». Як на мене, старше покоління вчителів закритіше до експериментів молоді із зовнішністю, — у цьому може заважати радянський менталітет. Дорослим варто пам’ятати: ми вже зовсім інше покоління!»
Дівчатам теж дістається на горіхи через зовнішність. Екс-школярка Мілена Комар згадує:
«У 10-му класі моїй класній керівниці здалося, що в мене надто нафарбовані вії, і вона забажала, щоб я пішла вмиватися: «Приведи себе до ладу, а то ти як Мальвіна». Але насправді то був натуральний вигляд моїх вій без будь-якого косметичного втручання. Тому я запропонувала вчительці доторкнутися до вій, а от від «водних процедур» відмовилась. Вона дала мені спокій, але потім я цілий день відчувала на собі прискіпливі погляди інших вчителів, адже моя «класна» встигла переповісти цю історію колегам в учительській…»
Таких історій — багато, а ось розуміння, коли вчителям варто робити зауваження учням через зовнішність, — на жаль, бракує. Як ненароком не принизити гідність дитини, зберегти баланс між правом особистості на самовираження та межами дозволеного в площині шкільного етикету, радить Ігор Хворостяний.
Чи існують в українських школах загальні вимоги до вигляду учнів?
Ще в 1996 році тодішній президент Леонід Кучма видав указ про впровадження шкільної форми для учнів закладів середньої освіти. І хоча всі сьогодні чудово розуміють, що це вже не актуально у світлі нового закону про освіту, але документи зразка 1996 року ще не скасовані й не втратили своєї сили де-юре. Ось такий парадокс.
У новому законі про освіту інформації про особливі вимоги до вигляду учнів немає. А це означає, що єдиний документ, який може регулювати це питання, — статут навчального закладу. Якщо статутом школи не передбачено носіння шкільної форми чи особливих зауваг до зовнішнього вигляду дітей, то й законодавчої чи нормативної бази немає, щоб це контролювати чи вимагати.
Хочу про всяк випадок нагадати, що брати участь у розробці шкільного статуту чи вносити до нього зміни може широка громадськість, у тому числі батьки, представники учнівського самоврядування.
Я знаю, що в окремих школах до сантиметрів прописана «правильна» довжина спідниць, допустима відкритість блузок, форми комірців. Ці правила найчастіше залежать від директора та його стилю управління. Що авторитарніший директор, то більше консервативних вимог до зовнішності школярів.
Ви викладаєте в приватній школі. Які тут вимоги до зовнішності учнів?
У Новопечерській школі передбачена шкільна форма встановленого зразка та із широкою варіативністю на різні пори року. Є обов’язкові елементи форми для хлопців і дівчат — краватки. Цікаво, що до розробки форми долучались учні. Дівчата кілька разів удосконалювали вигляд спідниць — високі в них до цього елемента одягу вимоги.
Що робити, коли школяр прийшов до класу з яскраво-рожевим волоссям, сережкою в носі чи язиці, з татуюванням?
Особисто я не акцентую на зовнішності учнів. Це наче б ви йшли вулицею і почали розпитувати в людини з іншим кольором шкіри, «навіщо» вона така. Головний меседж, який намагаюся транслювати в розмовах з учнями: «Щонайперше ви маєте навчитися поважати інакшість». Це питання не шкільної форми, пірсингу чи кольору волосся — це про право іншої людини (ба навіть юної!) бути іншою. Мені може страшенно не подобатися щось, але я маю навчитися поважати право іншої людини на цей вибір.
У мене була учениця, яка вирішила відрізнятися не кольором волосся, а його повною відсутністю. Коли я побачив цю дівчину в себе на уроці з повністю поголеною маківкою, трохи здивувався, звісно, але спокуси щось запитати не виникло.
Знаєте, мені й самому однієї днини може спасти на думку виголити собі чудернацьке зображення на голові. І тут знову спливає момент про різність, яку маємо один в одному поважати. Якщо ж зображення буде ображати когось у колективі, тоді я обмежу свободу інших. Адже «я вільний настільки і до того моменту, поки моя свобода не обмежує свободу інших».
Отож, якщо хоч когось мій експеримент може образити — гальмуватиму зі своїми забаганками. Свобода інших не має взяти верх над самовираженням. Вольтер влучно сказав: «Я можу з вами не погоджуватись, але я помру за те, щоб ви мали право висловити свою думку».
Висновок простий: якщо в шкільному статуті нічого не сказано про яскраві відтінки волосся, кільця у вухах, а школяр прагне відрізнитись від інших та робить щось не зовсім звичне для більшості, — не бачу в цьому глобальної проблеми.
Легко підфарбовуватись чи взувати високі підбори дівчатам у школі дозволено?
Надто яскравого макіяжу в учениць за п’ять років не зустрічав — добре, що зараз мода на натуральність.
У статуті школи прописано, що зовнішній вигляд має бути діловим, тому високі підбори недоречні. Та й сходами на них пересуватися геть непрактично й незручно.
Чи має право вчитель чи будь-хто з керівництва школи не допустити до занять учня із «жахливою» зовнішністю чи змусити йти додому перевдягатися?
Не допустити до навчального процесу в школі не можуть — це порушення закону. Але й здоровий глузд у педагогів теж має бути, адже якщо таке станеться — це капітуляція всього навчального закладу! Дорослі демонструють, що неспроможні вчити дитину, бо що? Колір волосся інший? Підбори зависокі чи спідниця закоротка? Це така нездоланна перешкода на шляху до навчання?
Попросити перевдягнутися можна у випадку, коли школяр порушив статут. Але для цього в школі має бути запасна шкільна форма чи її елементи. Це неважко зорганізувати й у державній школі, якщо встановлені певні обмеження. Саме тому в школі паралельно мають надати варіанти для дій, якщо порушено конкретний статут.
Який пропонуєте механізм реагування на нестандартний вигляд учнів?
Якщо більшою цінністю в навчальному закладі є питання про допустимий колір волосся, а не про емоційний стан учня — це трагедія. Найвища цінність — нормальний психоемоційний стан дитини. І якщо ми цю дитину зацькуємо кольором волосся чи іншими проявами інакшості, світ від того кращим не стане.
Крок 1
Не робіть із цього сенсацію. Учнівська громада тонко реагує на негатив від педагога та сприймає його як сигнал «ату»! Ваш спротив отримає ще більшу протидію — у вигляді агресії чи замикання в собі.
Крок 2
Розберіться в спокійній беземоційній атмосфері, чому саме цей конкретний учень змінює себе зовні. З його боку це може бути сигнал «Подивіться на мене! Я прагну уваги!» Це свідчить, що дитина потребує уваги, а ви мусите знайти механізм, у чому саме школяр потребує уваги й від кого, а також як ви особисто можете допомогти.
Звісно, буває, що дитина просто хоче так самовиразитися. Головне, щоб це самовираження не порушувало свободу інших.
Крок 3
Якщо учень порушує правила шкільного уставу щодо вигляду, поговоріть з ним віч-на-віч як з дорослим про те, чому так відбувається. У мене було безліч таких ситуацій — найчастіше це стосувалось відсутності краваток. Я не прагнув одразу насідати з настановами, а цікавився у школяра: «Ви не хочете одягнути краватку чи забули її вдома? Може, вам потрібна допомога у зав’язуванні краватки?» У старшій школі підлітки можуть влаштовувати бунти з будь-якого приводу, але ваша розмова з учнем у жодному разі не має відбуватися публічно.
Приблизно з 9-го класу авторитет батьків для підлітків стає менш актуальним, на перший план виходять друзі. Публічний розбір польотів ні до чого хорошого не призведе. Навіть якщо підліток з вами погодиться подумки, при всіх він ніколи цього не скаже й діятиме наперекір, адже йому треба «тримати марку»!
Ваша розмова має відбуватися у форматі діалога, а не нагадувати звинувачення.
Питання шкільної форми посварило не одне покоління учнів і вчителів. Що дає її носіння учням та безпосередньо школі?
Є формальний та глибинний рівень розуміння цього питання. Зокрема, носіння форми можна сприймати як формальну домовленість. Ти приймаєш цю домовленість? Чудово! Ні? Можеш ініціювати обговорення теми, яка не дає спокою.
Учні мають звикати вести громадський діалог навіть на мікрорівні. Адже на моє глибоке переконання, — те, чого найбільше бракує Україні сьогодні, — культури ведення діалога в широкому сенсі цього слова. Для школярів це не «програвання ситуацій реального життя», а справжнє життя тут і зараз. Школа для них — не тренувальний майданчик, а простір, де вони вчаться співіснувати та співпрацювати у великому гурті.
Отож, аргументом на захист шкільної форми може бути те, що вона дає відчуття причетності, єдності. Це одна з форм ідентифікації гурту. Досить часто я спостерігаю цей момент на зовнішніх конкурсах. Згадую цікавий випадок під час олімпіади: учням з однієї школи не сподобалася форма учнів з іншої, але ті почали всі разом відчайдушно її захищати. Психологічний феномен спільності: «Це мій заклад», «Я частина цієї спільноти та захищаю її». Прокидається гордість за «своїх».
Шкільна форма може бути засобом стирання формальних відмінностей, який дає можливість відрізнятися пошуком… нових засобів відрізнятися! Тобто, відрізнятися креативом, вчасно поданою ідеєю, хорошим вчинком.
Форма може допомогти стерти диспропорцію фінансових можливостей батьків учнів — стає таким собі регуляторним механізмом.
А ще форма може стати частиною традиції школи, однією з її візитних карток.
І наостанок: форма та необхідність її носити може стати класним кейсом для учнівського самоврядування. Можна влаштувати загальношкільні дебати з питань доречності чи недоречності носіння форми. Якщо учні пам’ятатимуть, що можуть впливати на зміну того ж статуту, то чому б їм не запропонувати навести переконливі аргументи, якщо більшість «ненавидить» форму? Можна обрати модель відкритих дебатів, побудованих за зразком передвиборчих: противники VS прихильники шкільної форми. Такий навчальний кейс зачепить навички комунікації, уміння переконувати, домовлятися.
А що робити з прагненням учнів самовиразитися, мати вигляд не такий, як в інших?
У нашій школі раз на місяць проводиться День вільної форми, коли учень може показати свою креативну сторону. Бувають піжамні дні, Геловін, кінематографічні дні, коли можна обрати образ улюбленого персонажа з фільму — теми підбирають учасники учнівського самоврядування.
Це класний механізм за аналогією з теорією карнавалу Михайла Бахтіна, який допомагає школярам не тільки самовиразитись, а й зняти стрес, який, можливо, у когось накопичився через необхідність носити форму.
