В Україні триває реформа освіти. Запроваджуються НУШ, прогресивні методики навчання, цифрові інструменти для уроків. Проте в шкільних підручниках досі можна знайти поради, наче із Середньовіччя. Наприклад, господарське мило від грибка та звинувачення дівчат у веселій та розкутій поведінці. Ми зібрали найбільші нісенітниці з підручників та попросили експерток їх прокоментувати.
Віктимблеймінг на уроці основ здоров’я
Софія Лагутіна, психотерапевтка
Цей розділ у підручнику транслює, що будь-яка поведінка може бути небезпечною. Особливо якщо людина весела та розкута. Тут є речення, де говориться, що веселі та розкуті люди наражаються на небезпеку. Проте це може статися з будь-якою людиною, незалежно від її поведінки.
Також автори підручника говорять, що люди свідомо чи несвідомо провокують злочинця своїми словами, діями чи жестами. Але якщо я несвідомо провокую його, то не можу цим керувати. Скільки б я не прочитала книжок, я не можу вгадати, що моя дія, обличчя, взуття можуть спровокувати в іншої людини агресію чи іншу негативну емоцію і це може призвести до скоєння злочину.
Далі виникає запитання до наступного меседжу: коли жертва поводиться невпевнено, злочинець може почуватися рішучим? Так, це може бути. І коли злочинець діє агресивно, ображає або погрожує людині, це підвищує емоційну напругу. Але таке ставлення першочергово викликає в жертви страх. І вкрай рідко може спровокувати злість та агресію у відповідь.
«Іноді люди самі провокують скоєння злочину». Так, це буває. Але якщо я виймаю свій мобільний телефон, і він дорогий — то не закликаю, щоб його вкрали. Це не є прикладом віктимної поведінки. Тобто якщо в моєму гаманці лежить 500 грн, а не 20 грн, то я не демонструю, що їх можна вкрасти. Бо і гаманець з 20 грн можуть вкрасти. Тож це релевантний приклад.
Також у підручнику наводиться факт, що 60% потерпілих самі спровокували злочин. Але треба уточнити, як з’явився цей відсоток, звідки такі дані. А порада «завжди будьте насторожі» сприяє, перш за все, тривожності. А це не є хорошою реакцією. Бо навіть якщо в мене купа золотих браслетів і сережок, це не означає, що мене обкрадуть. І якщо в мене їх немає, це не означає, що мене не обкрадуть. Тут варто чітко розрізняти, де дійсно є ситуація небезпеки, а де є невизначеність, яка може бути як позитивною, так і негативною.
Далі йде інформація щодо флірту. Окей, коли дівчата фліртують з незнайомцями чи навіть знайомими, це може спонукати людину до активних дій. Але якщо людина адекватна, у неї це не викличе особливих реакцій. І флірт не буде сприяти сексуальному насильству.
Передбачення та уникнення небезпечних ситуацій можуть знизити ймовірність поганих наслідків. Але в підручнику наводиться приклад протидії сексуальним домаганням від знайомої людини.
Водночас прикладів, як діяти, якщо домагається незнайома людина, автори не наводять. Якщо уявити, що хтось чужий чіпляється до дівчини, то фраза «Ні, ще не настав час» точно не спрацює. У ситуаціях із незнайомцями треба проявити асертивність і якнайшвидше тікати. Це найголовніші дії, але про це не йдеться в підручнику.
Далі ми бачимо приклади, як передбачити насилля.
«Добирати одяг, аксесуари, зачіску, макіяж відповідно до віку». Але відповідно до віку — це як? Якщо я, дівчина 13 років, хочу одягнути жовту спідницю та рожевий светр, невже я не можу цього зробити? Одяг для підлітків — чудовий спосіб самовираження. Це потреба, що відповідає віку. Тобто такий коментар трохи некоректний.
«Призначати зустрічі в багатолюдних та добре освітлених місцях». Але так не завжди працює. Бо якщо я у стосунках із хлопцем, то наші зустрічі не завжди будуть у багатолюдних місцях. І навіть якщо я зустрічаюся з ним давно і ми бачимося лише в людних місцях, це не гарантує, що він не вчинить неправомірних дій.
«Не провокувати залицянь». Не завжди одяг чи поведінка може впливати на залицяння до людини. Дуже часто в суспільстві ввічливість сприймається як прихильність. І до дівчини можуть чіплятися навіть через це.
Так, середовище в нашій країні трохи менш безпечне порівняно з країнами ЄС. Але в цьому підручнику культивується образ суспільства як чогось небезпечного. І поради підручника транслюють: будь-які дії можуть автоматично призвести до того, що тебе скривдять чи в тебе будуть проблеми. Але це так не працює. Бо невизначеність буває як позитивна, так і негативна. І дітям варто транслювати підхід з точки зору раціональності, а не негативізму. Тому що це читає конкретне покоління людей, якому транслюють тривогу. А це не є окей.
Наразі Міносвіти видало розпорядження Інституту модернізації змісту освіти провести повторну експертизу підручника. Про це повідомила народна депутатка Інна Совсун.
Лікування з минулого століття на уроках природознавства та хімії
Станіслава Рикова, лікарка-інфекціоністка і педіатриня
Є таке поняття, як доказова медицина. Вона ґрунтується на дослідженнях, коли порівнюються дві групи: одна отримала за якогось захворювання певний метод лікування, друга — не отримала. Якщо говорити про магнітотерапію, то таких досліджень вже давно не проводять. Тому що багато років тому було доведено, що це не має жодної користі і не впливає на отримання ефекту від лікування. Наразі в жодній країні світу не проводять такі дослідження. І магнітотерапія не застосовується зараз ніде.
Електрофорез передбачав, що якісь лікарські речовини доставлялися до тканин шляхом використання мінімального електричного струму. Вважалося, що вони так швидше всмоктуються в ці тканини та надають місцеву дію.
Зараз вважають, що або захворювання лікується симптоматично і не потребує якогось доставлення цих ліків до певного місця, або використовують антибактеріальні засоби, антибіотики тощо.
Раніше електрофорез застосовували на пазухи носа в разі гаймориту, за пневмонії в періоді майже одужання. Медики вважали, що він покращує розсмоктування вогнища запалення. Тепер ми знаємо, що вогнище запалення розсмоктується самостійно, незалежно від наших дій. А вже з якою швидкістю це відбувається, залежить від самого організму: віку пацієнта чи інших факторів. І жодним чином на це не впливають сторонні втручання.
Тобто електрофорез — метод досить коштовний, але з недоведеною ефективністю.
Це дивне твердження, бо лимонний сік — це також кислота. І будь-яка кислота потенціює дію іншої кислоти. Це якщо з хімічної точки зору.
Якщо казати з точки зору медицини, то пацієнтам із підвищеною кислотністю точно не рекомендують пити лимонний сік. А навпаки — лужні напої, що знижуватимуть кислотність.
Це щось аналогічне до того, коли радять вживати сік калини як жарознижувальний засіб. Цей сік містить парацетамоподібні речовини. Але якщо ми маємо парацетамол у продажу, то нам не потрібен сік калини. Так само, якщо ми можемо придбати ефективні антисептики, то нам не потрібне господарське мило. Це просто відсилає нас до часів, коли не було інших антисептиків, тому могло застосовуватись господарське мило.
Я веду прийом як педіатриня і до мене приходять молоді батьки з маленькими дітьми. Деякі з них розповідають дивні речі з відсиланням чи не до кам’яного віку. І я думаю: ну звідки сучасні люди це взяли? Тепер розумію, що може вони беруть це з підручників.
Я вважаю, що в шкільних підручниках мають бути написані прогресивні речі. Адже це про розвиток. І навіщо там розповідати про те, що давно вже не використовується. Як мінімум, тому що воно застаріле і є сучасніші методи.
