Сучасну освіту неможливо уявити без інновацій. Декларативний метод викладання, коли вчитель розповідає тему перед учнями, відійшов у минуле, натомість прийшов персоналізований контент, гейміфікація навчання та високі технології. Що з цього працює, а що ні в українських реаліях? Про це говорили експерти під час конференції IT-бізнесу та освіти Synergy 2019. Вже шостий рік поспіль IT Ukraine збирає разом представників IT-бізнесу, освіти та влади, щоб обговорити шляхи трансформації освітньої системи в Україні.
Анна Сидорук
операційна директорка ГС «Освіторія»
Гейміфікація навчання залучає дітей
Перемога
Ми створили онлайн-платформу з підготовки до ЗНО iLearn. Навчання на ній є безкоштовним і доступним кожній дитині, якщо вона має гаджет, інтернет і трішки натхнення. Минулого року ми впровадили на платформі гейміфікацію — за успішне навчання на курсах, виконання завдань і тестів діти отримують віртуальні монетки — вчибакси. За ці віртуальні гроші дитина може апдейтити свого героя. Від початку реєстрації на курсі це просто хлопець або дівчина, а за вчибакси можна придбати для свого персонажа модні речі, фішки, вогняного героя тощо. Після впровадження гейміфікації залученість дітей зросла у 7–8 разів: до гейміфікації наш користувач проводив на платформі близько 30 хвилин на тиждень, після гейміфікації учні проводять 3–4 години, а перед ЗНО — до 12–16 годин на тиждень.
Фейл
Маємо змогу відчути зворотний бік гейміфікації, коли співпрацюємо з інтернатами, де з якістю освіти є великі проблеми. Ми організували вебінари з топовими київськими репетиторами, поширили це по інтернатах, але діти не відвідували їх. Або зареєструвалися 150 дітей, а прийшли на вебінар 5-10 дітей. Коли впровадили гейміфікацію, то побачили, що всі, хто зареєструвався, прийшли на вебінар. Але за певний час система аналізу поведінки користувачів показала, що деякі діти отримали вчибакси і пішли. Тоді ми змінили алгоритм винагороди: почали зараховувати трішки вчибаксів на початку, і багато, якщо дитина переглянула вебінар до кінця.
Інша проблема: буває, приїжджаємо в інтернат і бачимо, що комп’ютери замкнені на ключ, діти не мають доступу до онлайн-курсів. Виявилося, адміністрації закладів бояться, щоб діти не зіпсували дороге обладнання. Тут єдиний вихід — налагоджувати довірливі стосунки із закладами, щоб адміністрація розуміла, що комп’ютер і смарт-дошка — це не декор, а інструмент, який може зробити навчальний процес цікавішим та інтерактивнішим.
Андрій Табачин
співзасновник EdPro
Інноваційне обладнання працює, якщо це комплексне рішення
Перемога
Я 20 років працюю в IT, а в освіту нас залучило місто Львів, коли вони отримали бюджет і хотіли закупити обладнання для шкіл. Спершу ми побачили, чим були обладнані школи — трохи вжахнулися. Потім подивилися, що рекомендує купувати Міністерство — воно радило страшенно застарілу техніку, якою вже не користується ніхто у світі. Ми почали займатися обладнанням для шкіл, з яким працює весь світ, але його на той час ще ніхто не завозив в Україну. Ми запропонували комплексне рішення: привозимо в школу мультимедійну панель, навчаємо вчителів використовувати інтерактивний контент на кожному уроці. Встановлення однієї панелі коштує близько 120 тисяч гривень. Оскільки у Львові це обладнання встановлювали за міський бюджет, могли не зважати на рекомендації Міністерства.
Фейл
Коли ми поставили перші панелі у Львові, мали навчити вчителів користуватися ними. Ми провели 80 тренінгів — щодня навчали по 30 людей. Думали, що ми круті — 800 вчителів тепер візьмуться працювати інноваційно. А виявилося, вони приходили на тренінг тільки за сертифікатом, і одразу забули все, що ми їм показували. Ми зрозуміли, що 2–3-годинні тренінги не працюють — вчителям потрібні практичні заняття. Тому ввели вебінари по 40 годин з домашніми завданнями, які ми перевіряємо. Це ще один челендж, бо ми бачимо, як викладачі списують одне в одного.
Наша панель — дорога річ, і ми очікували, що її будуть використовувати на кожному уроці, адже вона на колесах, її можна перевозити з класу в клас. Але бувало, ми приходили в школу, на інноваційній панелі висить ікона, її ніхто не включає. Тому нам довелося зробити систему моніторингу, коли замовник бачить, скільки годин використовується обладнання, і має звіт по тижню, по місяцю. Після того як деякі школи не використовували панелі, місто кілька разів забирало обладнання. Це спонукало педагогів відповідальніше ставитися до інновацій.
Ілля Філіпов
співзасновник EdEra
Важливі не гаджети, а інноваційний тип мислення
Перемога
Коли я навчався на радіофізичному факультеті Університету Шевченка, у мене були блискучі викладачі, але я бачив проблему зі створенням освітнього продукту — наратив, дизайн. EdEra з’явилися для того, щоб сухі знання перетворювати на продукт, що підходить відповідній цільовій аудиторії. Ми починали з учнів, а тепер перейшли до навчання суддів, медиків, вчителів. Кожен освітній продукт орієнтований саме на ту аудиторію, для якої призначений (ми вивчаємо портрет користувача). Курс для вчителів початкової школи, який ми запустили разом з «Освіторією», досі вважаю нашим найбільшим успіхом. Його пройшли 160 тисяч освітян. І саме він став каталізатором змін самого інституту підвищення кваліфікації вчителів. Зараз держмонополії на сертифікацію педагогів немає.
Фейл
Найбільша проблема з інноваціями в освіті — не обладнання чи програми, а мислення вчителів, інша педагогічна парадигма.
Коли запускали курс для навчання вчителів початкової школи, у нас працювала команда з 8 людей. За два тижні до запуску ми дізналися, що курс буде обов’язковим для 22 тисяч вчителів. Ми розіслали листи в інститути підвищення кваліфікації з проханням, щоб усі вчителі не заходили реєструватися на курс одночасно, адже він буде доступний увесь час. У результаті хтось передав вчителям, що зайти на курс треба рівно о тій годині, коли він запускається, і всі 22 тисячі педагогів слухняно це зробили. Наші сервери «лягли» у першу ж хвилину, мій телефон розривався від дзвінків, що нічого не працює. Коли це сталося, на екрані користувачів починав тонути корабель. Тоді у Facebook тисячі вчителів писали, що і в мене «титанік тоне». Перші кілька тижнів ми по черзі спали в офісі, щоб відповідати на дзвінки і лагодити все. Тож, очевидно, що ми не були готові до такої ситуації. Але потім ми обернули фейл на перемогу — оголосили в соцмережах кампанію SOS-НУШ, і до нас почали доєднуватися хлопці з IT-компаній, які допомогли нам впоратися з проблемою. Тобто утворилася спільнота, що допомогла врятувати запуск реформи.
За два тижні навчання на платформі, відповіді на тести почали продавати в мережі. Спершу ми намагалися це простежити, але то було масове явище. Тому ми швидко створили велику базу запитань, рандомізували їх. Мій головний висновок: фейли в освіті треба перетворювати на перемоги, адже серед українських педагогів багато інноваційних і натхненних, які працюють із задоволенням.
