НУШ: другий раз у перший клас

Другий рік звикають до змін і обговорюють їх у соцмережах батьки школярів. Гарантоване право на місце в найближчій школі декому здається не пільгою, а тягарем, адже в тому, що школи перенаповнені, звинувачують нововведення. Але чи так це? І що робиться для того, щоб у наступні навчальні роки учні почувалися у школах якомога комфортніше?

На один будинок — 9 класів

Чому не всі діти можуть спокійно піти до школи поруч із домом? Проблема перевантаження частини мікрорайонів існує давно, але раніше залишалася замаскованою.

За державними містобудівними нормами, школа має бути в 750 метрах пішохідної доступності від житлового будинку, а на кожні 2 тисячі мешканців мають відкрити 9 класів у школах. Якщо колись, за п’ятиповерхівок, така кількість людей заселяла 15 будинків і більше, то нині достатньо одного 17–25-поверхового багатопід’їздного будинку, щоб виникла аналогічна потреба.

У багатьох містах іде активна забудова. Та компанії лише під час подання документів обіцяють забезпечити мешканців нових будинків соціальною інфраструктурою. Далі школи залишаються лише на папері або стають довгобудами. Тож найбільш гостро питання нині стоїть саме в новозабудованих районах. Особливо якщо врахувати, що кількість першокласників щороку зростає (дається взнаки бебібум з 2010 року і пізніше). «Старим» школам, які розташовані найближче, доводиться відкривати по 6–8 перших класів.

Чому 6-річна дитина має вчитися біля дому

Як це питання вирішувалося раніше, до акценту на територіальному обслуговуванні школами? Дітей відвозили в ті школи, де «домовилися» чи де пройшли співбесіди. Це могла бути навіть година дороги для 6-річного малюка. І річ не в тім, на авто дитина поїде чи в громадському транспорті, це все одно шкідливо. У Європі та США вже давно намагаються облаштовувати школи якомога ближче до дому. По-перше, цьому є психологічна причина. Дитина саме так «привласнює», вважає своєю територією, продовженням дому те, що розташоване поруч. Річний малюк вчиться відходити на кілька кроків від мами. Трирічна дитина вважає своїми дитячий майданчик і дитсадок. У 5 років — двір, вулицю, магазини поруч. У 6 років світ має так само природно розширитися переходом до школи, яка неподалік від дому. Тоді нижче рівень тривоги, більше відчуття захищеності, швидше розвивається почуття приналежності до школи, класу.

Ще одна проблема — здоров’я. Вчені Каліфорнійського університету в Берклі провели дослідження: що регулярніше дитина 5–10 років перебуває в поїздках загазованими вулицями, то вище ризик захворіти на астму (за інших умов, таких як спадковість, рівень алергізації тощо).

Третій нюанс — чимало випадків, коли батьки відправляли дітей 7–8 років у самостійну поїздку до школи міським автобусом чи тролейбусом. У більшості країн Європи та Америки це заборонено, доки дитині не виповниться 12 років (виняток — шкільний автобус). У нас це поки що не закон, а негласне правило. Адже самостійна поїздка може містити чимало ризиків для дитини, яка ще за віком схильна до імпульсивних дій.

Перепис дитячого населення

Крім нестачі шкіл, є й інша проблема: реальна кількість дошкільнят розходиться з «паперовою». Дехто з киян не реєструє дітей, щоб не платити більше за комунальні послуги. Чимало родин у великих містах живуть і працюють, але зареєстровані в інших регіонах. Дитсадки — не показник, адже чимало дітей туди не ходить. Що там казати, родини можуть переїхати з 5-річними малюками на нове місце, тож раптово додасться ніде не передбачений першачок. Спрогнозувати, скільки першокласників прийде з певної території, важко. Загалом у столиці, наприклад, торік взяли до шкіл на 1,5 тисячі більше учнів, ніж у них розраховано місць.

Тому освітяни порушують питання створення реєстру дошкільнят за місцем їх реального проживання, включно з «домашніми» дітьми — такий собі перепис дитячого населення. Бо поки що підрахунки не такі прості, як здається. Скажімо, критикували, що до київського навчально-виховного комплексу № 39 мають піти діти з 18 будинків, а до № 30 — із 7. Але перший швидко набрав 90, а другий — 110 першачків. До гімназії біотехнологій № 177 «приписані» лише 10 будинків, але класи переповнені — по 40 дітей.

Вісім класів у потоці, 40 учнів у класі

Якби, приміром, усіх школярів столиці поділити на кількість наявних класів, то кожен би потрапив в ідеальний — з 28 учнями. Але натомість в одних школах чимало вільних місць, а інші переповнені. Усе це легко виявити за даними на офіційних сайтах шкіл та з інформації, наданої Департаментом освіти Києва.

Скажімо, у 279-й (Жуляни) взяли 128 учнів замість 120. У школі № 307 на Троєщині замість 120 набрали 140 дітей. Київська Слов’янська гімназія цього року набрала в перші класи 343 дітей, а школа № 329 — 326. У Скандинавській гімназії, де торік навчалося по 40 учнів у класі, а нині набрали 5 перших класів, через перенавантаження зупинили добір у 2–11-х класи. У школі № 179 торік було 6 перших класів, і в деяких — 39 учнів, нині — намагаються залишитися в рамках законних 30 учнів, але класів буде не менше.

Загалом у Дарницькому районі найчастіше (у кожній третій школі) набрано аж по 6 перших класів. Відтак майже половина таких закладів освіти працюють у 2–3 зміни. Проте якщо торік у третину перших класів діти були зараховані понаднормово (у середньому 35 учнів у класі), то нині ці показники значно знизилися.

Також найбільше дітей (порівняно з іншими столичними масивами) навчатиметься на Осокорках, Позняках, Троєщині та в Харківському масиві.

Така ситуація не лише у Києві, а й багатьох інших містах. Приміром, в одній зі шкіл Вишневого на 400 учнів більше, ніж було розраховано. Доводиться працювати в три зміни. Така сама ситуація в Бучі, де чимало новобудов, а шкіл до них не зведено. Тож у більшості класів — понад 30 дітей, а навчання — у 2–3 зміни. У Чернівцях така сама ситуація. Є невеличкі міста, де всі школи перевантажені.

Керівництво багатьох переповнених закладів освіти сушить голову, як забезпечити стандарти Нової української школи. Приміром, у кожному кабінеті для першачків має бути зона відпочинку, зона розваг, зона навчання. Але якщо в класі 30 учнів, то місця для таких зон замало. Та й ранкове коло проводять у коридорі.

Де залишалися вільні місця

А тим часом є міста та райони мегаполісів, де першокласників замало. На середину червня, у столичній школі № 150 (Пирогів) було 15 першокласників. У 147-й школі ледь набрали два перших класи. У школі № 2 (Куренівка) теж лише 2 класи та ще й тривав донабір. Територія обслуговування цього закладу освіти — переважно приватний сектор, поруч з кладовищем.

Школа № 15 обслуговує теж переважно приватний сектор, колишні селища на Деміївці, де більшість мешканців — немолоді люди. Навчально-виховний комплекс «Київські каштани», що на Троєщині, «обслуговує» лише 5 будинків. Замість запланованих 2 перших класів набрали лише 20 учнів (є 5 вільних місць).

Та й очікування змінюються, а з ними — підготовка для розміщення більшої кількості дітей. Скажімо, школа № 62 (Позняки) «охоплює» 98 будинків та приватний сектор ще 4 вулиць. Торік там набрали 5 переповнених класів, а планували 4. Нині набирають аж 6.

Традиційно заповнені не всі школи, де є спецкласи для дітей з порушеннями мовлення. Адже тих, хто потребує особливих умов навчання, направляє за профілем міська психолого-медико-педагогічна комісія. А від батьків інших дітей заяв небагато. І вони навіть обговорюють у соцмережах, чи не обернеться для учнів навчання «із заниженою планкою» (хоча програма тут — стандартна) неконкурентоздатністю.


На жаль, не всі ще розуміють, що дає інклюзія нормотиповим дітям: толерантність, кращі комунікативні навички, більш розвинений емоційний інтелект.


Допоможе перерозподіл

Жеребкування на вільні місця — звісно, шанс для тих, кому до вподоби якась певна школа. Але щастить не всім. Скажімо, у київській гімназії № 153 10 дітей претендували на одне місце. А в школі № 18 Рівного на 16 майбутніх учнів припадало лише одне місце.

Розв’язувати ці проблеми в МОН планують за допомогою створення реєстрів майбутніх першокласників та перерозподілу території обслуговування шкіл з урахуванням проблемних моментів минулого року. Вже у 2019 році чимало моментів було виправлено. У Львові цього року врахували, що в системі розподілу були закладені вулиці, яких уже не існує, а чимало новозведених ще не занесені. У Києві, приміром, гімназії № 177 додали 8 будинків, № 178 — 9, школі № 30 — 10 (і, відповідно, зняли зайве навантаження з тих шкіл, які працювали з ними торік).

Тож є всі перспективи, щоб через кілька років усі діти могли гарантовано ходити до найближчої школи.

Залишити відповідь