Півроку НУШ: 5 відвертих історій батьків про навчання по-новому

Вже півроку українські перші класи навчаються за новим стандартом. «Освіторія» ділиться з читачами відвертими історіями батьків першачків.

Ми запитали: що вони очікували від НУШ та які мають враження через півроку? Чи не довелося складатися грошима на мобільні меблі та нові книжки? Як вони ставляться до того, що діти не отримують оцінок, зате більше навчаються у формі гри? Чи наголошують вчителі на розвитку навичок і компетенцій? Чи використовують під час уроків мультимедійні дошки? Чи подобається дітям новий ритуал «ранкове коло»? Публікуємо розповіді мам і тат, які мають кардинально різні враження від Нової української школи.

Марія Хіть

мати першокласниці, школа № 68, Дніпро

«Хочу почути конкретну оцінку дитини»

Ще у травні наша майбутня вчителька зустрілась із батьками та розповіла про нову програму навчання. Концепція сподобалась, особливо про навчання в стилі гри — після садочка дітям потрібен час на адаптацію в школі. Розказали нам і те, що в класі буде інтерактивна дошка, нові мобільні меблі та підручники.

У вересні з обіцяного в школі нас зустріли тільки набори Lego. Нових підручників теж не було. Нас попросили почекати, — і чекали ми аж до кінця жовтня. Інтерактивної дошки й досі нема, але добре, що вчителька отримала ноутбук — спочатку змушена була позичати в колег.

Попри складнощі, батьки не влаштовували паніки, адже в нас була чудова вчителька. Нова програма навчання теж дуже подобалась. Донька із захватом переповідала, як зранку вони влаштовують у класі «вітанки» — спілкуються між собою та бажають одне одному щось хороше на весь день або розповідають про вихідні.

Також дитина з радістю веде «Щоденник вражень» — це звичайний блокнот, де кожен першокласник малює свої враження від шкільної лінійки, нових друзів та школи загалом. Дуже подобаються доньці тематичні шкільні тижні — Тиждень Моди, коли всі вдягалися на власний смак, Тиждень Театру, коли школярі дізнавались цікавинки про театр і малювали щось тематичне. Улюбленим заняттям стало збирання Lego — навчання грою не стомлює дітей, воно їм у радість — повторюють кольори, вчаться рахувати, навчаються працювати в команді.

Потрібних підручників два місяці в нас не було, тому вчителька роздруковувала матеріали на принтері (принтер у класі був, як і телевізор). А зошити до підручників ми з батьками купували самостійно.

Меблі «приїхали» до школи тільки після Нового року. На клас із 25 дітей нам дали 19 парт зі стільцями. Чекаємо, що директор школи дасть запит на отримання додаткових меблів, яких бракує. Тим часом діти чергуються, щоб кожен мав змогу посидіти за новими партами. Але є й хитруни — хто раніше приходить, той і займає новеньке місце. На жаль, ці нові парти не мобільні — важко пересуваються, адже мають залізні ніжки. Єдине, що їх відрізняє від парт старого зразка — більший нахил та наявність місткості, куди можна покласти ручки й олівці.

Lego збирати на нових партах незручно — кубики падають додолу. Тому для уроків з Lego використовуються старі парти. Від стільців ми теж не в захваті — очікували, що зможемо регулювати їх по висоті, адже всі діти різного зросту, але вони найзвичайнісінькі. На уроках рухають тільки стільчики — ставлять їх колом. А парти стоять по периметру, бо інакше не залишиться місця для килима для занять.

Жодного разу не чула від дитини «не хочу цього робити», «мені важко». Подобається, з яким захватом у формі гри дочка вивчає англійську — не нудиться, запам’ятовуючи букви, а співає пісеньки (навіть удома).

Перед зимовими канікулами вчителька видала Свідоцтво досягнень та розповіла про нову систему «без оцінок». Але мені хотілося б, щоб задавали домашні завдання — так дитина може повторити пройдений матеріал. Ми робимо це з донькою самостійно, у спілкуванні. Мені здається, у дітей немає відповідального ставлення до навчання через те, що немає завдань. Тому хотілося б, щоб трохи скоротили період адаптації. Тільки малювати до жовтня — замало.

Із позитивних моментів — дитину не змушують під час уроку робити те, чого вона не хоче. Не хоче писати? Може дописати вдома. Не хоче займатися математикою зараз? Гаразд, може помалювати.

Виховую трьох дітей: старші син та донька у 8-му і 6-му класах. Тож я вже звикла до «матеріальності» оцінки, а не до вельми розпливчатого опису успіхів дитини у Свідоцтві досягнень. Оцінка мені потрібна, щоб знати, що саме варто довчити дитині, на що звернути увагу.

Тетяна Бучака

мати першокласниці, школа № 328, Київ

«Вчителям бракує методичних матеріалів»

Донька ходила на дошкільну підготовку кілька місяців — це був своєрідний тест-драйв. Саме тоді завуч розповіла про нову програму, і ми відчули ентузіазм. Мій племінник навчається в Англії, і я тішилась: невже і в нас тепер буде навчання за європейськими стандартами?

Бачила, як проходить «ранкове коло». Діти грають у клубочок — перекочують кульку одне до одного та по черзі розповідають цікавинки.

Успішність реформи НУШ залежить від того, наскільки готові змінюватись і зростати вчителі. Це важливіше, ніж вчасно видати мультимедійні дошки, килимки та інше приладдя.

У нашій школі набрали п’ять перших класів. Чотири навчаються за програмою НУШ і один — за програмою «Інтелект України». На 1 вересня тільки в одному класі були нові парти (у жовтні «приїхала» решта меблів), зате в усіх класах встановили дошки з проекторами. Усі вчителі отримали ноутбуки, у кожному класі був принтер. Мультимедійна дошка теж є. А книжки отримали не одразу — на початку жовтня. Робочі зошити докупляли самостійно за згодою батьків.

Часто спілкуємося з учителькою під час «круглих столів» (батьківські збори скасували як жанр) та обговорюємо, що до книжок бракує аудіо- та відеоматеріалу. У «Букварі» є значок, що ти маєш прослухати щось, але скачати цей файл у вільному доступі неможливо. Вчителька в нас хороша, але лише знизує плечима. Чого бракує явно — це методичних матеріалів для вчителів. І що цікаво — вчителі за власні гроші качають навчальний контент, якщо він дуже необхідний.

На підготовку вчителів НУШ дали дуже мало часу. Не кожен вчитель знає, як працювати з проекторами. Тож просять допомоги одне в одного, намагаються пояснити. Про мультимедійну дошку взагалі мовчу… То чи не краще провести загальне навчання для всіх?

Не страждаю від того, що дитина не приносить додому оцінок. Дочка питає: «Мамо, а що як я отримуватиму погані оцінки?» — «Так і буде, менше любити тебе я через це не стану». А от на питання «Чи цікаво тобі в школі?» відповідає, що «не дуже». І каже, що з оцінками було б цікавіше вчитися. Пояснює це так: класно було б отримувати заохочення, а його нема.

У Свідоцтві досягнень учня вчителька прописує рівень засвоєння знань, наприклад: «добре робить завдання з математики», «встигає писати». Наша вчителька проводить для дітей контрольні роботи без оцінювання, а потім показує їх батькам і коментує: «Було завдання вирішити приклади з математики. Ось скільки дитина встигла за відведений час. Ось помилки — можете побачити, наскільки учень впорався загалом».

Мене вражає, що наша вчителька безкоштовно та лише на власному ентузіазмі займається зранку до уроків з дітьми, яким погано дається читання. Помічаю, що на всіх уроках діти дуже багато малюють — навіть занадто. Щодня донька приносила додому купу малюнків, я дивувалася. Але є діти, які не люблять малювати — їм допомагають батьки, брати й сестри.

Інклюзія в школі впроваджується. У паралельному класі навчається дівчинка з особливими освітніми потребами. До неї прикріплений асистент вчителя. А сама вчителька в цьому класі — хоч і новенька, але дуже енергійна та активна, дітям пощастило — наводить у класі лад «на ура».

Інші батьки не завжди гарно відгукуються про НУШ: «Ну як це, цілий рік адаптації? Як це, цілий рік без домашніх завдань?! Треба! Давайте купимо окремий зошит для домашніх завдань. А, може, нам на канікули дадуть хоч якесь домашнє завдання?» Маю іншу думку: ще встигнуть діти робити «домашки»! Натомість батьки часто забувають про те, що завдання вчителя — навчити, а їхнє — виховати.

Мати першокласниці, побажала залишитись інкогніто, Київ

«НУШ — то невідомо що»

Моя донька пішла в 1-й клас, і я точно можу сказати: дитині подобається. Але є кілька серйозних зауважень, які псують моє враження.

Найбільше засмучує те, що від дітей вимагають носити шкільну форму. У всіх класах влаштовують «рейди» із залученням старшокласників-чергових, які в цей час повинні бути на уроці, а натомість перевіряють наявність піджаків. Моя дитина отримала зауваження, і мені довелося купувати піджак. Зробила це, щоб залишили в спокої. На моє запитання: «Доню, а кому потрібна форма і для чого?», відповідь була: «Форма потрібна нашій вчительці, а в піджаку всі бачать, що я школярка».

До вчительки претензій немає — вона підпорядковується директорці, для якої шкільна форма, «школярська» зачіска, відсутність джинсів і кросівок, гробова тиша на перерві, заборона рухливих ігор у коридорі під час перерв і вірнопіддані платоспроможні батьки — основні пріоритети.

Засмучує, що першокласники у «добровільно-примусовому порядку» навчаються за освітніми програмами, які не мають стосунку до НУШ. Бо «НУШ — то невідомо що», за словами керівництва школи.

Були спроби змусити батьків купити підручник з англійської за 517 гривень, і лише супротив кількох незаляканих батьків зупинив це нав’язування.

Саме тому для мене НУШ поки лише пустий звук, оскільки методи авторитарної педагогіки тиснуть з першого класу. Шкода, що більшість батьків цього не усвідомлює — хтось не хоче псувати нерви й встрягати в дискусії, а хтось вважає, що так і має бути.

Суть проблеми я вже озвучувала в Департаменті освіти, але справа поки що висить у повітрі. Сама ідея НУШ гарна, просто наше суспільство в масі своїй до неї не готове. Насамперед світоглядно. Ну от не розуміють люди, що школи — для дітей, навчання — це цікаво, а примусу й приниженням у навчальних закладах не має бути місця.

Батько першокласника, школа № 334, Київ

«Першокласники отримують домашні завдання, а батьківський комітет влаштовує побори»

Нашу школу восени відкривав Віталій Кличко зі словами «це еталон для всіх шкіл країни». Дуже хотілося в це вірити, але обставини склалися так, що прошу зараз опублікувати мою історію на умовах анонімності.

Перші враження від школи: адекватні вчителі й нові мобільні меблі. Але все зіпсував батьківський комітет. Ще на перших батьківських зборах знайшлися матері-активістки, які заявили: «Школа нова, тому нам треба самостійно забезпечити дітей навчальними матеріалами. Для початку зберемо по 500 гривень». Ніхто навіть не спробував сперечатись — 30 батьків здали ці кошти, і почалося навчання у звичному шкільному режимі.

Дитині було відверто нудно — син закінчив підготовчі курси, а нова програма 1-го класу майже один в один дублює пройдений матеріал. Я — батько двох старших дітей, які навчаються ще за «старою» програмою. Тому через півроку навчання сина можу сказати, що НУШ, на мою думку, нічим не відрізняється від старої системи навчання. Вразило, що мій першачок отримує домашні завдання. Але ж НУШ цього не передбачає? Ті ж друковані зошити, ті ж книжки — все один в один, як було раніше. Так, у класі є килимок і стоять інші парти, але схема побудови відносин і тиск на батьків — не змінилися.

Серед плюсів — новизна шкільного антуражу та різноманіття спортивних гуртків, але, знову-таки, це не має стосунку до шкільних занять.

До того ж побори весь час посилювалися — 200 гривень здали на квіти вчительці на свято, потім у Viber пролунав заклик здати кошти на побутову хімію, туалетний папір, папки з портфоліо та на гонорар фотографу, який зніматиме дітей на святі. Потім здавали по 200-350 гривень на екскурсії перед Новим роком, на ялинкові іграшки та на ялинку, на аніматорів до новорічного свята… Багатьом батькам це вже також не сподобалося. А я напряму звернувся до директора. Під час розмови очільниця школи демонструвала подив і казала, що «такого бути не повинно», обіцяла провести розмову з батьківським комітетом. На жаль, це залишилося на рівні побажань, а мене видалили з батьківської групи у Viber. Але я чітко вирішив: не хочу оплачувати заходи, які не мають стосунку до навчального процесу.

Багато мам і тат підтримують стару систему. Їх запевняють, що школи досі недофінансовані, а директори безсилі проти зубожіння. Ми обговорювали цю проблему з родичами та друзями — вони вважають, що батьки повинні купувати все для школи. Я не згоден. Зате мені подобається польський досвід — там навчається дитина мого брата. У них є благодійний фонд, а от куди витрачатимуться зібрані кошти, вирішують самі діти.

Катерина Гольцберг

психолог, мати першокласника, державна школа, Київ

«Саме від батьків залежить, чи йтиме дитина до школи із задоволенням»

Часто чую про «експеримент НУШ», але сама до цього так не ставлюся — експериментів на дітях не люблю. Але й не приховуватиму: я — НУШ-оптиміст. Вважаю, що реформи в школі, фундамент яких вже закладено та в розробці яких я брала участь (ідеться про два курси на платформі EdEra в розділі інклюзивної освіти, — ред.), — перспективні. Школи проходитимуть шлях змін не завжди з легкістю, адже маємо значний супротив інерційної системи. Це нормально. Тільки долаючи інерційність, зможемо досягти результатів.

У класі, де навчається мій першокласник, — 31 дитина. Я свідомо вирішила не готувати дитину до першого класу. Син пройшов стандартний курс підготовки в хорошому дитсадку. Поки що ніхто з батьків не скаржився, що рівень підготовки дітей у першому класі різний і комусь «нудно».

Усе обладнання та зовнішня атрибутика в класі є: дошка з проектором, смарт-парти, які дійсно легко пересувати. Ремонт зробили державним коштом. Додаткових підручників ми теж не купували — тільки портфель, зошити й канцелярію.

Мені подобається, що вчителька надсилає в батьківську групу в Viber фотографії дітей під час шкільних активностей та свят, короткі відео фізкультхвилинок. Тричі запрошували батьків на відкриті уроки — письма, математики, англійської мови. Мами й тата задоволені, кажуть — усі заняття живі й динамічні, довше 15 хвилин діти не сидять за партами. Те, що немає зайвого перевантаження під час першого навчального року, добре впливає на мотивацію дітей іти в школу та ентузіазм під час занять.

Довкола лунає чимало думок батьків про те, що діти в школах «майже нічого не роблять». Насправді мій син добряче втомлюється за шкільний день, часом навіть засинає в машині дорогою додому. Це нормальна корисна втома.

Як психологу мені близькі й зрозумілі речі, які прописані у Свідоцтві досягнень. Але бачу, як багато питань ставлять батьки щодо цієї «безоцінкової» системи. Тому було б корисно провести просвітницьку роботу для всіх мам і тат.

Наприклад, у Свідоцтві є графа «Наскільки активна дитина під час уроку» або «Чи долучається дитина до колективних обговорень», «Чи дитина доброзичлива»… І тут ідеться не про навчальні досягнення, а про особистісні. Це важливо зрозуміти тим батькам, які жадають чітких оцінок. У першому півріччі навчальні компетенції з конкретних предметів вчителі ще не оцінювали, тільки соціальні навички. Оцінювання багаторівневе, і діти мають різні записи про вмотивованість, уважність, залученість до колективних занять.

Помічаю, що син непогано здружився з однокласниками завдяки можливостям ранкового кола. Так діти швидше запам’ятовують імена одне одного, знаходять друзів. Діти бувають на цікавих екскурсіях у позашкільний час у суботу, всі в захваті. Мені б хотілося, щоб бажання сина навчатися залишалося на тому ж рівні.

Чому моя дитина любить школу? Не тільки тому, що має гарного вчителя та в школі затишно. А тому, що школу люблю я. Моє ставлення до школи повністю сканується дитиною, яка розуміє: мама ставиться позитивно, а значить, у школі безпечно й цікаво. Помічаю й протилежне: якщо батьки налаштовані зі знаком «мінус», то дитина буде настороженою та сприйматиме школу дещо вороже. Саме від настрою батьків залежить, чи подобатиметься дитині в школі. І це стосується не тільки НУШ. 

Залишити відповідь