Як долучити дітей до мистецтва в наш час інформаційного шуму, коли чимало підлітків упевнені, що Бетховен — це той, хто написав відомий рінгтон, а «Мону Лізу» бачили як принт на сумочці? Про те, як допомогти дитині відчувати мистецтво, розповідає методист Новопечерської школи Інна Большакова. Зараз вона навчає методики «входження в картину» 50 майбутніх тренерів Нової української школи.
Ерудиція чи креатив
Як у школі традиційно знайомлять учнів початкової школи з картинами? На дошці — вислови, які обов’язково треба застосувати в розповіді, єдиний для всього класу план роботи.
Але навряд чи в такий спосіб вдасться отримати ось такі враження: «Відчуваю, як рипить сніг під ногами, як мороз щипає за щоки, як кури квокчуть, як вітер хитає дерева» (про картину О. Сальникової «Кури»).
Або: «Рипнули двері, коли в кімнату зазирнув татусь, собака загарчав, мама гримить посудом на кухні, готуючи святковий пиріг, чутно запах випічки та мандаринів» (про «На добраніч усім» Д. Дейлі).
Що важливіше: щоб дитина завчила ім’я художника, назви трьох-чотирьох картин та вражала своєю ерудицією дорослих? Чи щоб захоплювалася творами, тонко відчувала, давала простір фантазії?
Ерудованість, креативність — усе необхідно людині, але треба з чогось починати. Мета техніки «входження в картину» — щоб у дітей з’явилася мотивація розмірковувати про твори мистецтва.
Тримати інтригу
«Входження в картину» одразу дає змогу відчути дух картини. В основі методу — американська програма «Стратегія візуального мислення», адаптована до українських реалій. Дітям пропонується розглянути картину як подію та відчути її як те, що відбувається тут і зараз. Немовби зробити крок за раму картини та одночасно — за рамки стереотипів, завчених від дорослих, — до особистого переживання. Саме через це учням не повідомляють до самого кінця уроку автора картини та її назву, щоб розбурхати уяву.
Як підібрати твір мистецтва? Сюжет має бути пов’язаний з досвідом дитини, бути близьким і зрозумілим, таким, що емоційно чіпляє. Потрібно, щоб не одразу було зрозуміло, що відбувається. Цю неоднозначність дитина сприймає як загадку.
Правильні запитання
Перше запитання: що відбувається на картині? (Але не «що бачите» чи «що зображено»). У такий простий спосіб учню пропонують замість пасивного споглядання зображення на площині зануритися в подію.
Одразу ж має йти запитання: чому я так думаю? Важливо, щоб дитина аргументувала свої припущення.
Тоді вона починає вдивлятися, бо зацікавилася, та намагається застосувати знання, щоб знайти докази і довести свою правоту. Такі творчі завдання помітно розвивають креативність. Наприклад, працюючи над картиною К.Райхерт «Троє дітей, які годують собаку», учні доводять, що це осінь, бо листочки де-не-де пожовтіли, ранок, бо згори пробивається сонячний промінчик.
Ще запитання: де і коли відбуваються події, що ти ще думаєш, що б робив, якби опинився в картині, що б змінив? Старші діти, які вже мають досвід такої роботи, можуть поговорити і про автора, і про його творчу манеру, і про колористику (як колір передає настрій).
В одній зі шкіл під час роботи над графікою М.Зельдіс четвертокласники вирішили, що художник сумує за дитиною: «У мене тенькає в серці, шкода дівчину. Вона навіть не звернула уваги на пташку, що сіла на руку. Байдужість сховалася в біло-чорних кольорах. Це про те, як ми будемо жити колись одні, без батьків». Насправді авторку спонукала до творчості якраз тривала розлука із сином. Картину пропонували назвати «Невідомість».
Повторювати за дитиною
Щоб ефективно ставити такі нібито прості запитання та збирати відповіді, вчителю доведеться багато чого навчитися. Адже він має виступати в незвичній ролі фасилітатора дискусії, яка відбувається в класі, а це — постійна імпровізація. Потрібно намагатися залучити до обговорення всіх дітей. Тамувати спокусу підказати, підвести до очікуваної відповіді або ж поставити уточнювальні запитання. Не можна оцінювати — навіть схвалення може знищити атмосферу відвертості, адже діти перестануть невимушено говорити, з’явиться страх розчарувати.
Учителю не варто заперечувати, самостійно робити підсумок, намагатися інтегрувати всі ідеї. Обов’язково знайдуться діти, які думають не так, як інші. І це — додатковий стимул, який дозволяє рухатися вперед.
При цьому до кожної думки потрібно застосовувати парафразу, тобто перефразовувати: ти думаєш…, ти побачив…, я правильно зрозумів…, ти хочеш сказати… Це важливий досвід для дитини, яка відчуває, що її думка — цінна, бо її повторює вчитель. При цьому необхідно не дослівно повторити за дитиною, а вибудувати грамотні речення. Це позитивно впливає на розвиток мовлення дітей, адже школяр вчиться оформлювати думки. А ще — допомагає донести думку учня до інших дітей.
Навчити вчителя
Найкращий спосіб навчити педагогів методики «входження в картину» — самим спробувати це зробити. Тільки власні враження та почуття, які виникли під час дискусії, зможуть переконати вчителя, що ця методика варта уваги.
А скільки вражень від першого такого досвіду роботи з дітьми! Наприклад, на думку викладача львівської школи №23 Любові Милян, дитяча фантазія — безмежна, дитяча аргументація — проста, дитяча думка — глибинна. А вчителя київської школи №282 Ірину Добрянську приємно здивувало, що діти залюбки говорили, слухали один одного, фантазували. Варіантів було дуже багато, і діти могли пояснити, чому вони так вважають, а їхні думки, як для учнів першого класу, були дорослими.
Усі педагоги так чи інакше згадують: відбувається емоційне збагачення. А щоб людина почала любити мистецтво, воно має відобразитися в ній.
