Всеволод навчався на маркетолога, але мріяв бути музикантом, тож удома грав на гітарі. У його музичні здібності повірили в приватному австрійському університеті, тому хлопець покинув маркетинг заради джазу. Всеволод Мазуріка розповідає, як вчать музики у Відні і чому примус до навчання не додає мотивації.
Як вступити у приватний музичний університет у Європі?
Завжди хотів займатися музикою — у Києві закінчив музичну школу за класом фортепіано. Але мене завжди тягнуло до гітари, тому займався самоосвітою вдома. Вступати в інститут Глієра не наважився — чув від знайомих, що це складно. Приїхав до Відня вивчати німецьку, бо планував далі вчитися на маркетолога в Німеччині, аж раптом побачив Університет Джазу і Популярної музики. Дуже просив, щоб мене прослухали. Відразу чесно сказав, що займався самоосвітою. Мене прослуховував ректор, запитав, які в мене музичні плани і чи готовий я вчитися. Зрозумів, що під час вступу дивляться не на те, що ти вже вмієш, а на здібності, які маєш, на твій потенціал. Якщо бачать, що в людини є хист, то можуть закрити очі на помилки. Прослуховування можна пройти дистанційно — зняти на смартфон відео, як виконуєш твір зі вступного репертуару — джаз, блюз і одну композицію на вибір. Це можливість дізнатися свої шанси на зарахування до університету, не витрачаючи час та гроші на поїздку до Відня. Проте для офіційного зарахування все одно доведеться приїхати на «живе» прослуховування на кампусі.
Як відбувається навчання?
Студент сам обирає собі програму на рік чи семестр. Якщо студентові потрібна навчальна віза, як мені, маєш набрати щонайменше 14 кредитів на семестр. Але лише один предмет за спеціальністю (у мене це джаз-гітара) дає 12 кредитів.
Для мене найцікавішими є практичні предмети — наприклад, «stage band» і «big band» — це дисципліни, що дають змогу вчитися грати в гурті. На «stage band» студенти формують музичний гурт навколо вокаліста — це така проєктна робота, і наприкінці семестру відбувається концерт у клубі чи на відкритому майданчику, куди приходять люди відпочити і послухати музику. Це і є іспит. Хоча, варто сказати, на оцінки викладачі мало зважають. «1» — найвищий бал, і його можуть поставити, якщо бачать, який прогрес ти зробив за рік чи семестр, який репертуар зіграв і чого ти навчився. «5» — найнижчий бал, означає, що предмет треба перескладати. «4» — мінімальне зарахування.
Найбільше часу забирає предмет за спеціальністю. Тут студент індивідуально працює з викладачем — дуже схоже на приватний урок. Є програма і репертуар, який рекомендовано зіграти за семестр, студент сам або з підказки викладача обирає твори, які йому подобаються, для роботи з ними. Матеріал вчу вдома. Я граю джаз, і тут головне — імпровізація: сам твір може бути на сторінку, а решту маєш зімпровізувати — від 1 до 10 хвилин. На заняттях показую свої напрацювання, викладач пропонує свої ідеї, і ми разом працюємо. Вчитель може порадити певні вправи, щоб розвинути техніку, щоб рука гітариста була розслаблена.
Стосунки між викладачами і студентами дружні й партнерські. Усі звертаються одне до одного на «ти». Мій викладач — ректор, але до нього теж усі на «ти». Проте студенти мають повагу до викладачів, бо це досвідчені талановиті музиканти. Усі вони паралельно мають власну музичну виконавську кар’єру — грають у гуртах, це величезна перевага для нас. Я планую бути концертним музикантом, тобто виступати на сцені, тому спілкування і навчання в людей, які мають досвід саме в цьому, дуже допомагає.
Як навчитися грати на сцені?
На сцені одразу видно, чого ти вартий — нічого нового в технічному сенсі ти вже не винайдеш. До того ж під час виступу завжди граєш трохи швидше — це через хвилювання. Викладачі, що мають постійний концертний досвід, допомагають із цим упоратися — як подолати хвилювання, як працювати з глядачами, як готуватися до концерту і які вправи швидше розігріють пальці перед виходом на сцену. Є секрет, як впоратися з хвилюванням на сцені — більше займатися вдома. Це перше, що я зрозумів. Друге — це мені порадив викладач — якщо зробив помилку на сцені, просто грай далі і не показуй, що помилився. У мене так було, особливо на перших виступах: зіграв соло з помилкою, і замість того, щоб іти далі і насолоджуватися грою, переживав про свою лажу. Хоча більшість глядачів навіть не помітила її. У джазі помилок немає, важливо те, як ти вийдеш із ситуації.
Як розвивають слух музикантів?
Серед теоретичних предметів є такий цікавий, як «Розвиток слуху». Викладач грає музичні інтервали, а студенти мають їх заспівати — секунди, терції, кварти. Пишемо мелодійні диктанти — кажуть початкову ноту і грають мелодію, яку ми маємо записати нотами. Бувають ритмічні диктанти — є метроном, і викладач грає барабанною паличкою ритм, а ми маємо записати ритмічно те, що він простукав.
Мені дуже подобається предмет «Ритм», його викладає ударник. Одна із вправ, яку ми мали робити, це проплескати музичний твір: це було складно, але дуже круто, коли вся група у швидкому темпі дуже концентровано плескає: після двох рядочків відчуваєш, як мозок закипає, а попереду ще пів сторінки твору. Пригадую, цікаво було на предметі «Джаз-хор»: нас усіх поділили на чотири голоси, кожен утворював голосом окремий акорд, і коли ми заспівали всі разом, у мене аж мурашки по тілу побігли — ми звучали як один величезний музичний інструмент.
Де виступають молоді музиканти у Відні?
Влітку у Відні відбувається Donauinsel fest — великий безкоштовний фестиваль, на який приїздять натовпи людей. Insel з німецької — острів, щось схоже на наш Гідропарк. Він 15 км завдовжки, по ньому розташовано понад 20 сцен, і на кожній грають гурти. Гості просто ходять від однієї сцени до іншої і слухають музику. На ньому грають і наші студенти, і викладачі. За можливості університет також надає роботу студентам — наприклад, грати в мюзиклах або інших музичних подіях.
У Відні відчуваєш відповідальність за те, що ти вчиш. В Україні викладачі постійно дають тобі копняки, щоб ти вчився — тебе ніби змушують і лякають поганими оцінками. В Австрії ніхто не змушує: якщо хочу чогось навчитися, маю сам брати себе в руки і працювати, а в університеті мені лише допоможуть. Але ніхто не робитиме цього за мене і ніхто мене не контролюватиме. За ці чотири роки навчання зрозумів, наскільки люблю музику — це точно те, чим я хочу займатися.
