Як прищепити молоді «ген відповідальності» за країну: досвід Ізраїлю

Автори тексту: Юлія Когут, Олена Юрченко

Засновники лідерських програм з Ізраїлю завітали до Києва. В Освіторія Хабі вони поділилися зі студентами Української академії лідерства досвідом, як виховати свідому та прогресивну молодь у країні. Для чого ізраїльські випускники беруть паузу на рік після закінчення школи? Навіщо їм обов’язкова служба в армії та завдяки чому вони стають одними з найкращих військових світу? Що таке мехіни та як там виховують молодих лідерів?

Про це розповідають:

Німрод Пальмах, засновник лідерських програм в Ізраїлі, командир Збройних сил Ізраїлю

Гад Зауретц, керівник молодіжних проєктів у сфері освіти та IT, капітан Збройних сил Ізраїлю

Рей Фрідман, наставниця ізраїльських лідерських програм, професійна військова інструкторка

Кожній дитині потрібен дорослий, який безпрецедентно в неї вірить

Ізраїль — молода країна. Її чи не з нуля будувала саме молодь, яка відчувала відданість державній ідеї. Ізраїльська молодь облаштовувала сільське господарство в пустелі, творила політичну еліту, вибудовувала систему захисту і громадянське суспільство. В Ізраїлю та України є дуже багато спільного. Коли ми почули про Революцію Гідності — тоді й дізнались про людей, що вміють оговтатись, почати діяти та правильно використовувати ресурси. Знаємо, що українці дуже креативні. У нас із вами багато точок збігу!

Ізраїлю довелося вкласти чимало праці й людських ресурсів, щоб збудувати потужну армію та стати «нацією стартапів». Наша країна вчасно зрозуміла, що без охочих до викликів юних хлопців і дівчат у народу немає надії на майбутнє. Свідомі, ціннісні, загартовані — такими ми намагаємося зростити молоді покоління.

Для цього в нас вже понад 20 років діють мехіни — осередки виховання лідерів серед молоді. Це річні програми в закладах неформальної освіти для випускників шкіл. Зараз у країні понад 60 мехін, і випускники цих закладів обіймають найвищі державні посади. Молоді люди вивчають тут філософію, історію та державознавство, навчаються лідерських «скілів», втілюють соціальні проєкти. З юнаками та дівчатами працюють натхненні та відповідальні ментори. Для учнів важливо мати сильний емоційний зв’язок зі своїми менторами. Кожній дитині потрібен дорослий, який безпрецедентно в неї вірить.

Найбільша цінність — спільнота

Важливий елемент навчання — довійськова підготовка. Це важливо, бо країна перебуває в стані війни, тож для всіх ізраїльтян служба в армії — обов’язкова. В армії на початку нашого базового курсу ми багато уваги приділяємо питанням моралі та етики. Цікавий момент: ми проводимо багато дослідів для того, щоб зрозуміти, чому людина стає перед ворогом і робить вибір, чи застосувати проти нього зброю.

Наприклад, коли ворог дуже близько, будь-хто з нас може сказати кодове слово. Воно означає, що ми всі виходимо з окопів та йдемо на ворога чистою, рівною лінією. То чому ж люди встають? Адже коли в тебе стріляють, не надто хочеться покидати захищене місце. Для більшості людей відповідь у тому, що вони побачили обличчя солдатів біля себе. Це про спільноту, про підтримку. І я певний: якщо сказав би кодове слово, всі мої друзі встали б зі мною і боролися пліч-о-пліч. Для більшості ізраїльтян, як у молодіжних організаціях, так і в армії, спільнота і люди — це найбільша цінність.

Діти в Ізраїлі зараз народжуються в багатій, розвиненій країні, де практично все вже засновано, але в них яскраво простежується відповідальність за свою країну. Так відбувається тому, що в нас є велика спільна історія, що надихає. І робить нас сильнішими. Крім того, коли ти після армії шукаєш роботу, головне питання, яке ставлять на співбесіді — «Що ти робив в армії?» Якщо не можеш дати відповідь на це запитання, суспільство тебе засуджує й не приймає.

Навіщо приховувати — ізраїльтяни іноді емігрують. Бо тут важко жити. Дорого, постійно під загрозою війни та обстрілів. Але в нас є дещо, що ми називаємо сіонізмом. Це філософія, що де б на світі корінний ізраїльтянин не перебував, його серце завжди тягнеться до Єрусалима.

Як ми заохочуємо молодь долучатися до волонтерства та соціально значущих ініціатив? Взагалі, волонтерство в Ізраїлі не є обов’язковим, проте багато хто волонтерить з друзями чи цілими гуртами знайомих і близьких. Та найвагоміша причина, чому так багато молоді волонтерить — виховання. Діти часто чують від рідних про цінність допомоги іншим людям, бачать їх приклад участі в громадських організаціях. Вважаю, таку ж місію несе в Україні, до прикладу, Українська академія лідерства.

В Ізраїлі високо розвинута культура дебатів. Чому дебати? Не знаю, ми просто полюбляємо щиро й емоційно спілкуватися. Нам подобається озвучувати та відстоювати свою точку зору, говорити про політику, обговорювати суспільні гострі питання. Ми постійно дебатуємо одне з одним. Не в поганому сенсі цього слова, хоча… Іноді й у поганому! Згадаймо лишень сумну історію вбивства нашого прем’єр-міністра через жорстокі дебати між «лівими» та «правими» силами. Якщо ви досі мало дебатуєте в українському суспільстві, радимо частіше ставити одне одному різні запитання. Досліджуйте! Будьте різними! Коли люди говорять про різні точки зору, твориться консенсус.


З перших вуст

Як молодь може повернути жагу до життя: історія одного скріншота

Німрод Пальмах, засновник лідерських програм в Ізраїлі, командир Збройних сил Ізраїлю

Коли я був керівником Академій Лідерства вздовж кордону Сектору Гази, нас постійно атакували. Це був непростий час. І ось одного дня, коли я перебував у парламенті й намагався залучити гроші на один зі своїх соціальних проєктів, мені зателефонували з незнайомого номера.

На тому боці слухавки сказали: «Слухай, Німроде, я отримав твій номер від близького друга. Хочу розповісти тобі історію. Вчора вночі я повертався з вечірки, і я стояв біля ліфта свого будинку. На першому поверсі в нас живе старий чоловік. Він пережив Голокост, втратив зір, у нього немає родини. Я почув плач з його квартири, підійшов ближче і відчув жахливий запах. Мені здається, він у скрутній ситуації. Знаю, ви допомагаєте людям. Можливо, і йому допоможете?» Я запитав у незнайомця: «Окей, а ви зайшли в середину? Подивились, яка там ситуація?» Відповідь засмутила: «Ні, я не хочу цим займатись».

Тож через кілька хвилин я перетелефонував одній зі своїх студенток (їй було всього 18): «Шир, погана ситуація з дідусем в Єрусалимі. Здається, з ним сталося щось погане, напишу тобі всі деталі». Потім я пішов на зустріч з парламентом, а через півтори години подивився на екран телефону та аж закляк: стільки дзвінків і повідомлень!

Телефонували дві 16-річні дівчини з Хайфи з півночі Ізраїлю: «Ми попросили батьків купити квитки на автобус до Єрусалима. Хочемо привезти їжу цьому бідолашному чоловіку». Ще за кілька хвилин — дзвінок від громадських активістів зі сходу: «Нас тридцять осіб. Ми хочемо відремонтувати цьому чоловіку квартиру».

Дзвінки не вщухали. Ви ж здогадалися, що зробила та дівчина? Вона просто поширила скріншот мого повідомлення, і люди підхопили через соцмережі.

Дідусь, долею якого перейнялися стільки людей, вже не з нами… Але з того дня й до смерті він мав безтурботне життя. Не було й тижня, щоб діти з різних куточків Ізраїлю не приїздили його провідати. Що найважливіше — вони зуміли повернути йому віру в значущість власного життя. Зараз усі пам’ятають його історію.

Автор:

Залишити відповідь