Як привчити дитину чекати: 13 лайфхаків

Навіть на малечу очікують черги в поліклініках, магазинах, на пошті, нудні поїздки громадським транспортом або на авто з «пробками». А чого варті відкладені перельоти, безкінечні, здається, години в потягах? Часто все це стає пеклом і для малюка, і для батьків. Як навчити дитину чекати, розповідає дитячий психолог Олена Шамрай.

Є такий психологічний тест: людина має описати, як вона сходить на гору. Хтось деталізує кожен крок, а хтось згадує, що підійшов до гори, а далі — він вже на вершині. Як ви думаєте, у кого будуть проблеми з нетерплячістю, розчаруванням, завищеними очікуваннями? Людина, яка не вміє чекати й терпіти, навряд чи почуватиметься комфортно в житті. Тож варто змалечку привчати чекати — і не лише для того, щоб не заважати дорослим, а й заради власного майбутнього.

  • Зробіть чекання приємним. Беріть приклад з виробників ігор для найменших: щоб не набридло чекати, доки програма завантажується, сам процес перетворюють на щось цікаве: кішка вмивається чи гномик біжить. Пограти в публічному місці допоможуть пальчикові театри, набори для творчості, магнітні конструктори тощо.
  • Навчіть вигадувати ігри. Наступний level: дитина сама вигадує собі ігри. Це корисно і вдома для розвитку самостійності. Але спочатку батьки мають дати приклад, як без іграшок розважати себе. Приміром, у черзі грайте з… чергою: «Закрий очі і скажи: скільки людей з темним волоссям? У що одягнена людина попереду? Що є в приміщенні червоного?» Також можна шукати речі за описом або за першими літерами. Усе це, звісно, під соусом: ти — юна зміна Камбербетча-Холмса.
  • Спонукайте складати казки. Розвинути фантазію і зробити очікування приємним допоможе спільне складання чарівних історій про речі, які ми бачимо. «Жив був стілець, і дуже переймався, що він ще маленький…» Знайти взірець можна, приміром, в оповіданнях Фелікса Кривіна. Тоді кожен інтер’єр даватиме дитині поштовх до натхнення.
  • Поїздку полегшать «щасливі станції». Поїздку в електричці чи потязі можна поділити на кілька відрізків. Хай не однакових, але прив’язаних до цікавих дитині назв станцій (приміром, селище Білки). І на цих «щасливих станціях» видавати якусь дрібничку-подаруночок (антистрес, слайм, пазли, книжку, потайки взяту з дому вашу ж машинку чи ляльку, навіть красиві камінці чи шишки). Безкінечне очікування фіналу зміниться на підсильне малюку очікуванням наступної «точки видачі сюрпризів».
  • Вимірюйте час у «свинках». Доки дитина не знає одиниць часу, їй складно уявити, як довго терпіти. Гарна порада — візуалізація: таймери, пісочні та водяні годинники. Але не завжди вони під рукою. Тож вчіть орієнтуватися, скільки триває певна дія. «Ми побудемо в черзі стільки ж, як тричі подивитися серію «Свинки Пепи»», «Обід готуватиму стільки ж, на скільки пускають на батут». Молодшого школяра варто привчати «зважувати» свої дії та дії дорослих вже в одиницях часу: «Зазвичай за 15 хвилин ти підмітаєш, а за пів години будуєш щось з LEGO».
  • Залучайте до хатніх справ. Вдома не треба чекати. Бажання копіювати допоможе будь-яку справу перетворити на розвагу. Якщо мама прибирає — дайте віник, якщо миє посуд — миску з водою та предмети, які важко розбити. Дитині значно важче чекати, поки ви приготуєте обід, ніж робити це разом з вами.
  • Тренуйте чекання в дрібницях. А ось вміння трішки потерпіти розвивайте. Не поспішайте задовольняти бажання, а трохи відтерміновуйте, але як розвагу: «на старт — увага — руш», «порахуємо до 10 — і…». Грайте у світлофор: червона картка (чекаємо), жовта (чекати залишилося недовго) і нарешті зелена (доступ до бажаного).
  • Не заохочуйте нетерпіння. Ви робите це, якщо припиняєте термінові справи (телефонну розмову, зустріч з гостями, розрахунки в магазині чи банку) через репетування малюка. Він і надалі цього очікуватиме. Привчайте переривати вас у такі хвилини, лише якщо трапилося щось надзвичайне. В іншому разі доводьте справу до кінця, можна лише погладжувати, щоб дитина відчувала, що ви її бачите.
  • Смакуйте разом передчуття насолоди. Нині далеко не кожен дорослий вміє отримувати задоволення від очікування чогось приємного. Відтерміноване бажання — це запорука вміння ставити цілі, як довів відомий «зефірний тест». Але річ ще й у такому собі гурманстві, яке додає барв у життя. Тож влаштуйте власні «дегустації». Замість набивання рота цукерками або фруктами хай дитина спочатку порівняє їхні шматочки за кольором, ароматом, формою, а після «проб» поміркує про різницю смаків. У кафе після замовлення поговоріть про смачні справи, які на вас чекають. Іграшки не купуйте одразу, а заносьте до «вішліста», дізнавайтеся про них більше, вигадуйте варіанти гри.
  • Хай дитина змагається із собою. Вирахуйте, скільки дитина чекає максимально, і спонукайте «поставити свій рекорд». Якщо вже не може, давайте завдання та вигадуйте ігри, але починайте з власних спроб дитини.
  • Чекати легше в русі. Хіба дитина здатна чекати на місці, склавши руки? Вчіть не безладно рухатися, галасуючи, а грати в руханки. Скільки простоїш на одній нозі? Скільки разів піднімеш ноги, сидячи на стільці? Як швидко обійдеш чергу навшпиньках?
  • Подавайте приклад очікування. Чимало батьків намагаються уникнути ситуацій, де дитині доведеться чекати. Стояти в черзі? Краще хай посидить вдома з бабусею чи нянею. Але як же тоді малюк побачить, як ви спокійно чекаєте, і звикне до того, що це — частина життя, а не виняткова подія? Але одного спостерігання замало: важливо, щоб ви самі вміли чекати. Якщо дитина щодня бачить, як ви галасуєте під час «пробки», чого ви хочете від неї?
  • Не виховуйте «ждуна». Інколи радять акцентувати увагу дитини на літературних персонажах, які вміли чекати: Попелюшка чи Ассоль. Не всі психологи з цим згодні. Адже життєвий сценарій пасивного очікування — це вже інші крайнощі. Ви ж не хочете виростити «ждуна»? А до мети ці героїні не йшли — вони лише мріяли. Наголошуйте на тому, що Попелюшка та Асоль займали час корисними справами: працювали, допомагали іншим. Та краще вже Кіт у чоботях з його довготривалими цілями та вмінням трохи потерпіти заради бажаного.

Залишити відповідь