Як навчати дитину, якщо вона не в змозі висидіти всі уроки з однокласниками? А якщо зовсім не здатна всидіти на місці? Що вважати успішною інклюзією? Як правильно розробити індивідуальні плани роботи? Всьому цьому в жовтні 2018 року безкоштовно навчали 400 наших освітян ізраїльські фахівці. Враженнями поділилася Юлія Нагорна, директор Інклюзивно-ресурсного центру Южноукраїнська.
Філософія інклюзії
В Ізраїлі вважають: усі діти мають вчитися. Навіть лежачі діти з серйозними розумовими порушеннями закріплені за певною школою та навчаються вдома тому, що здатні: розрізняти звуки, смаки, аромати, фіксувати погляд, реагувати на звернення. Невелика кількість учнів, зважаючи на складну історію хвороби — на домашньому навчанні та у спеціальних закладах. Однак в Ізраїлі існують проекти для їх соціалізації: спільні спортивні заняття, свята, концерти, екскурсії з учнями звичайних шкіл, літні табори, взаємне «гостювання»: діти зі спецзакладів проводять день у масовій школі, і навпаки.
Тож тренінги почали з філософії інклюзії, яка допомагає шукати можливості, а не причини для відмови в освіті.
Семінари-тренінги для вчителів інклюзивних класів, директорів шкіл та працівників інклюзивно-ресурсних центрів (їх в Україні вже понад 400) проводило Міністерство освіти і науки України спільно з Посольством Держави Ізраїль та Ізраїльським центром міжнародного співробітництва MASHAV.
Ця організація вже понад 50 років займається переданням інноваційного досвіду в галузях, у яких Ізраїль досяг чималих успіхів: освіті та охороні здоров’я. Зазвичай це курси для фахівців, короткотривалі та довготривалі консультації як супровід загальнодержавних проектів. У тренінгах побажали взяти участь понад 2 тисячі осіб. Експерти відібрали їх не лише за посадами та досвідом роботи, а й за розширеними мотиваційними листами.
Від запобігання — до інклюзії
Більшість дітей з особливими освітніми потребами вчаться у звичайних школах — такий закон діє з 1998 року. Загалом досвіду інклюзії в Ізраїлі — понад 30 років, тож фахівці поділилися історією впровадження інклюзії у своїй країні, за яких підходів система інклюзивної освіти стає найбільш дружньою до дітей з особливими освітніми потребами.
В Ізраїлі йдеться не про інклюзію загалом, а про вибір одного з її видів під потреби конкретної дитини. Починається все з програм ранньої діагностики та інтервенції «From prevention to inclusion» («Від запобігання — до інклюзії»).
Експерти вважають, що основна увага має бути зосереджена на допомозі в ранньому дитинстві та дошкільнятам, щоб підготувати їх до масової школи. Скажімо, ДЦП виявляють та починають працювати з малюком уже в кілька місяців від народження. Так само рано допомагають, приміром, дітям із синдромом Дауна, зі слабким зором чи слухом. Навіть ті діагнози, які важко діагностувати з народження однозначно (наприклад, аутизм), за допомогою аналізів намагаються «вхопити» до 1–2 років. Таким дітям радять корекційні ясла, а з 3 років — дитсадок.
Також в Ізраїлі діють інклюзивні центри для учнів від 0 до 21 року. Через додаткові заняття частина дітей з особливими освітніми потребами завершує середню школу не в 17 років, а у 21, причому це не залежить від рівня інтелекту. Центри напівкомерційні, але 40% коштів на їх утримання йдуть з держбюджету. Тут працюють фахівці та спеціально навчені волонтери. У деяких центрах усе скомпоновано: проект з ранньої діагностики, інклюзивні ясла, дитсадок, школа, коледж, а також ресторан, кафе, перукарня, спортзал, де працюють винятково люди з інвалідністю.
З асистентом, у класі, індивідуально, альтернативно
Після 6 років постає питання — як саме має навчатися дитина. Ізраїльські тренери чимало разів підкреслювали: важливий розумний підхід, орієнтований на потреби дитини та ресурси школи, а не на наше бажання дати кожному все найінноваційніше та найзручніше. Інколи дитині не потрібен асистент, певні корекційні заняття, а не вистачає іншого супроводу.
У школах є спеціальні класи, є змішані заняття: половина уроків з класом, решта — індивідуальні заняття з асистентом. Є й ті, хто навчається у звичайному класі, але в супроводі тьютора. Є учні, яким організовано додатковий відпочинок удень, або зменшене навантаження, тож вони раніше йдуть додому. Діти з інтелектуальними порушеннями можуть проходити програму в полегшеній формі, а деякі надто складні предмети (природничі науки, тригонометрію) не відвідують.
Учням можуть запропонувати альтернативну діяльність (наприклад, діти, що не можуть говорити, вчать інший вид спілкування — PECS (обмін зображеннями та символами), інші — переписують диктант із роздруківки, а не сприймають на слух, за дислексії — наговорюють диктант на гаджети, а не пишуть). Звісно, є і діти, які вчаться за звичайною програмою, але для них створені додаткові умови (наприклад, якщо вони на інвалідних візках). Вид інклюзії завжди приймають колегіально: з батьками, вчителями, психологами, реабілітологами.
Щодня — індивідуальний урок в обтяженому жилеті
Як це виглядає на практиці, наприклад, за аутизму? У школі для таких дітей — окремий клас, де два вчителі та 2–3 тьютори на 6–8 дітей. Також працюють залучені фахівці: логопед, арт-терапевт (завдання якого — розвиток емоційного інтелекту), спеціаліст із сенсорної інтеграції. Один урок щодня для кожної дитини — індивідуальний, адже всі дорослі якраз можуть «розібрати» по одній дитині.
У найбільш просунутих школах у кабінеті є окрема їдальня, кімната відпочинку та вихід. Також тут є парти з високими бортами, за якими можна усамітнитися та не бачити однокласників, обважнені жилети, що приносять відчуття заспокоєння за аутизму.
Є додаткові заняття: розуміння прочитаного, «праймінг» — попереднє вивчення уроку, який розглядатимуть у класі, або тренування виду діяльності, яку треба буде застосувати, візуальний «переклад» текстів (фото, відео, малюнки, опорні сигнали).
Також передбачена безкоштовна реабілітація тричі на тиждень поза стінами школи: робота з психотерапевтом, пісочна терапія, іпотерапія (задіяні коні), каністерапія (залучені собаки), Бломберг-терапія (використання ритму), нейрокорекція, мозочкова стимуляція, біоакустична корекція.
Ночівлі у школі та практикуми в ресторані
Учні спецкласу не ізольовані від решти: вони «приписані» ще й до звичайного класу, з яким знайомляться одразу, як приходять до школи. Із 1-го класу вони разом на святах, посиденьках, візитах лялькового театру тощо. Із 2-го — вже разом на заняттях з інформатики, екскурсіях. Кожен учень чотири рази на місяць може переночувати в школі та один раз провести тут цілий вікенд (звісно, з тьюторами, цікавою програмою відпочинку). Це розвантажує батьків і допомагає дітям краще соціалізуватися.
Щороку інтеграція збільшується. Старшокласники можуть вже половину навчання проводити разом. Для них влаштовують спеціальні екскурсії-практикуми: навчитися поводитися в кафе, у театрі, у фітнес-центрі, спробувати орендувати квартиру, пройти співбесіду на вакансію.
Що таке зворотна інклюзія і навіщо вона
Інклюзія — це ще й особлива підготовка всіх інших учнів. Із 1-го класу вони вивчають тексти про людей з особливими освітніми потребами, про гідне поводження, про можливість цікавих стосунків та про те, якими талановитими можуть виявитися несхожі на інших діти. Також вони вчаться комунікувати з найрізноманітнішими людьми. Для дітей без особливих освітніх потреб цей досвід — так би мовити, завдання із зірочкою на спілкування.
Перед тим як увести дитину в певний клас, його ретельно вивчають: проблеми з дисципліною, структура класу, соціограма (хто — неформальні лідери, хто — аутсайдери). Коли ж приходить новий однокласник з особливими освітніми потребами, фахівці радяться і підбирають йому сусіда по парті — спокійну за темпераментом, толерантну дитину. Звісно, малечі це не показують і розсаджують усіх нібито випадково. Також у цьому класі будуть передбачені додаткові види діяльності, які дають однокласникам змогу допомагати та кооперуватися.
Існує і так звана зворотна інклюзія: дітей зі звичайних класів відправляють на певні уроки чи на кілька тижнів до спецкласів. Це проводиться заради профілактики булінгу, а також коли дитина потребує підвищеної уваги на невеликий період: якщо вона відстала через хворобу, психологічні проблеми тощо.
Як правильно складати індивідуальну програму
Українських освітян чекала і практична частина тренінгу: складання індивідуальної навчальної програми для дитини за заданими параметрами (віком, нюансами пізнавальної діяльності, здоров’ям, особливостями поведінки, досвідом навчання).
Індивідуальна навчальна програма визначає слабкі й сильні сторони учня в когнітивній, поведінковій, соціальній та емоційній сферах. Ставлять чіткі завдання для розвитку кожної. Це необхідно, щоб відстежувати набуття компетенцій.
Ефективність інклюзії в Ізраїлі визначають не стільки академічними досягненнями в навчанні, скільки змінами поведінки, стосунками з вчителями та учнями, життєвими компетенціями. Тобто вимірюють зростання від початкової планки, а не нормативи чи успіхи однокласників. Якщо дитина, яка не розмовляла, здатна переказати прочитаний текст, вона має пишатися собою. У нас, на жаль, подекуди освітяни розмірковують так: якщо учень переказує в старших класах на рівні початкової школи, то це провал, ганьба, незалежно від зусиль та пройденого шляху.
Також ізраїльські тренери детально розповіли про роботу команди супроводу, центрів з підтримки інклюзивної освіти, міжвідомчу взаємодію служб, пошук ресурсів. Освітян вчили ефективно спілкуватися з родинами дітей з особливими освітніми потребами: наприклад, вести журнал контактів, планувати тренінги та регулярні зустрічі.
Українським освітянам ізраїльтяни пообіцяли посттренінгову підтримку, а також запропонували подавати документи на конкурс, переможці якого навчатимуться в Ізраїлі. А ті, хто зацікавився тренінгом, матимуть ще шанс наступного року: МОН домовилося з MASHAV про продовження співпраці.
