Імпровізація, за визначенням Cambridge Dictionary, це непідготовлений виступ актора, музиканта чи будь-кого іншого. Умілий імпровізатор мислить спонтанно і не боїться несподіванок. Ведучий, актор та імпров-тренер Сергій Величанський розповідає, як закони імпровізації допоможуть вчителю уникнути конфлікту на уроці.
Закон «Так, і…»
Імпровізація — це адекватна реакція на неочікувані обставини. Для вчителя кожен урок — це вправа на імпровізацію. Уявімо ситуацію: вчитель підготував план уроку, захоплено пояснює матеріал біля дошки. Раптом підводиться учень і каже, що йому нецікаво. Можна спробувати придушити цей бунт — виставити учня за двері, приміром. Можливо, саме на таку реакцію той і очікував. Імпровізація пропонує обіграти ситуацію собі на користь.
«Так, і…» означає усвідомити, що факт відбувся. Учень уже сказав провокативну фразу, він збунтувався. «Так» не означає погодитися з ним, а лише визнати, що це вже сталося. «і» — означає перехопити ініціативу і розвинути ситуацію за нових обставин: «Тобі нецікаво — ти маєш на це право. Спробуй пояснити, чому саме тобі стало нудно? Як би ти пояснив цю тему своїм друзям, щоб було цікаво?» Закон «Так, і…» дає можливість перевести потенційний конфлікт у конструктивну дискусію, яка буде цікава всьому класу.
Закон «Не блокувати»
Блокування — неприйняття, заперечення ситуації. Блокування завжди руйнує імпровізаційну гру. Адже в імпровізації важлива не сама несподіванка, а наша реакція на неї. Наприклад, є вправа: я даю учаснику завдання протягом хвилини розповісти історію про кардан. Перша реакція мозку — паніка: я не знаю, що таке кардан.
Блокувати — просто відмовитися від завдання. Мозок, натренований імпров-іграми, не панікує, а знає, що цілу хвилину можна красиво говорити про те, що я не знаю, що таке кардан. Найгірше на сцені — це показати свій ступор. Так само вчитель часто боїться несподіваного, провокативного запитання.
Блокуванням ми завжди прикриваємо свої комплекси. А імпровізація вчить бути собою і визнавати, що ти чогось не знаєш, але при цьому не втрачати обличчя. Зрештою, можна вигадати історію, як я познайомився з дівчиною в бібліотеці, де читав про кардан.
Закон «Не критикувати»
Учасники імпровізації не критикують одне одного. Завдяки цьому правилу в імпров-грі досягається атмосфера доброзичливості, довіри й безпеки. Цього, напевне, прагне кожен викладач. Якщо сприймати урок як імпровізацію, то вчитель не має права критикувати дитину, і навпаки. Працюючи з підлітками, зрозумів, що в кожного з них треба завоювати право бути почутим. Дитина вміло вибудовує стіну навколо себе, і лише перед тим, кому довіряє, відчинить двері. Якщо буду критикувати, стіна буде непробивною.
Імпровізація вчить будь-який пас партнера сприймати як нову умову. Ось прозвучала фраза, що може перерости в конфлікт. Мені треба прийняти цю нову реальність і діяти, враховуючи цей факт. Критикувати і сердитись у цьому разі — безглуздо, бо це не змінить ситуації. Натомість, слід пам’ятати: один учасник імпровізації робить усе, щоб інший був на висоті.
Якщо критикувати, то за законом «сендвіча»
Критика дуже потужна в руйнуванні внутрішнього світу. Так, вона важлива і потрібна, але щоб дитина сприйняла критику конструктивно, її треба красиво «запакувати». Наприклад, учитель аналізує з учнем контрольну роботу і має вказати на помилки. За законом «сендвіча», спершу слід озвучити справедливий позитивний момент або перевагу роботи, потім вказати на слабку частину, а тоді знову заслужено похвалити цю роботу.
Соціологи кажуть, що для емоційного здоров’я підлітку на одне критичне зауваження потрібно 9 компліментів.
Фокус у тім, що потрібен особистий підхід. Адже просто загальна фраза на кшталт «робота хороша» не спрацює. Дитина сприйме критику як особисту образу, закриється і наступного разу зробить ті самі помилки. А якщо знайти в роботі справді унікальні риси і зробити щирий комплімент, тоді й помилки виглядатимуть справедливо та об’єктивно.
Щирі компліменти поруч із критикою — це як надувні нарукавники для дитини, що стрибає в глибокий басейн. Позитив зміцнить її самооцінку і дасть ресурс працювати над помилками. Закон «сендвіча» допомагає тримати канал довіри з людиною відкритим і не допускати конфліктних ситуацій.
6 вправ на імпровізацію в класі
Імпров-вправи — короткі спонтанні етюди — звична розминка професійних акторів перед тим, як вийти грати виставу. Засновницею імпровізаційних ігор вважають американську актрису та викладачку Віолу Сполін. Її праця «Імпровізація для театру», що вийшла друком у Сполучених Штатах у 1963 році, спричинила справжню сенсацію і розійшлася накладом понад 100 тис. примірників.
А 1986 року Сполін видала посібник «Театральні ігри у класі» для занять імпров-вправами в загальноосвітніх школах. Прокачати навички імпровізації можна за допомогою кількох простих і веселих ігор тривалістю до 3 хвилин. Подаємо вправи за посібником Віоли Сполін.
«Дзеркало»
Учасники стоять парами один навпроти одного, завдання — максимально точно повторювати всі рухи напарника, ніби один є дзеркалом для іншого. Вчитель спостерігає за грою, дає безоціночні коментарі, наприклад: «Рухайтеся синхронно», «Намагайтеся вгадати наступний рух партнера» тощо.
Тривалість гри: 2–3 хвилини.
«Частина цілого»
Один учасник показує дію жестами. Учні, які зрозуміли, що саме він робить, приєднуються до гри і показують іншу дію, яка доповнює процес. Кожен учасник повторює свою дію і жести, таким чином, усі вони працюють як одна команда і кожен намагається бути частиною цілого. На завершення учасники можуть сказати, яку саме діяльність вони показували.
Тривалість гри: 1-1,5 хвилини.
Приклади діяльності: садівники в парку/саду, музиканти оркестру, кухарі в ресторані, спортсмени на тренуванні.
«Руш/Не руш»
Учасники стоять парами або по три особи. За командою ведучого «Руш» вони починають розмову чи діалог, говорять, жестикулюють. На команду «Не руш» мають завмерти. Ведучий змінює тривалість раундів так, що учасники не знають, коли саме прозвучить команда.
Тривалість гри: 3 хвилини.
«По-одному-слову»
Двоє учасників по черзі кажуть по одному слову так, щоб разом вони складали цілісну історію. Вибуває з гри той, хто скаже більш ніж одне слово за раз або мовчатиме більше ніж секунду. Вчитель слідкує за часом, щоб паузи були не довшими за секунду. Коли один учасник вибув, на його місце стає інший, і гра починається знову.
Тривалість: поки всі учні не спробують свої сили у грі.
«Проспівай діалог»
Двоє учасників спонтанно вигадують діалог, співаючи кожну репліку. Тему і обставини діалогу задають глядачі, темп і мелодію проспівування фраз обирають самі учні.
Тривалість: 2,5 хвилини кожна пара.
«Суперечливий аргумент»
Двоє учасників одночасно починають суперечку. Тему задають глядачі. Кожен учасник обстоює свою точку зору і намагається переконати партнера в тому, що він має рацію. Завдання: говорити одночасно, при цьому чути аргументи партнера, не повторюватись і не робити пауз. Учитель модерує гру, може коригувати учасників фразами: «Говоріть один з одним», «Дотримуйтеся своєї точки зору».
Тривалість: 2 хвилини.
