«Мені нецікаво. Я не буду це вчити, бо не бачу в цьому сенсу. Мені не потрібен цей предмет» — таке часто чують сучасні вчителі і батьки від учнів-підлітків. Чому вони втрачають інтерес і бажання до навчання? Що з цим робити школі і сім’ї? Ірена Пранскевічуте, литовська освітня експертка, та Світлана Залужна, співавторка школи DEC life school під час конференції IDEC ділилися досвідом роботи з мотивацією учнів. Ці інсайти вас здивують.
Зрозуміти, чому ми вчимося
Ірена Пранскевічуте, освітня експертка
Раніше школа була центральним місцем, де людина розвивалася і дізнавалася про світ. Сьогодні школа — додаткова територія. У житті кожного з нас відбувається надто багато всього за рамками роботи і школи. Дитина каже: мені нецікаво, бо я не бачу в цьому сенсу.
Але ж це геометрія чи хімія — який іще сенс має тут бути? На цю проблему треба дивитися як на запит — діти не хочуть вчитися, бо не бачать у цьому сенсу. Отже, вони потребують розмов про сенс навчання. Роль школи переходить від подання інформації до розвитку в дитини усвідомлення мотивів, чому я вчуся.
Один з найбільш деструктивних факторів для мотивації учня — загроза стереотипного мислення. За цим стоїть страх неправильної відповіді. Стереотипне мислення — це уявлення, ніби є одна правильна відповідь, і я маю в неї влучити. Придивіться уважно — дитина вже з найменшого віку дивиться на вас, коли ви ставите питання, і шукає, а яка відповідь вам підійде, потішить вас. Так відбувається тому, що приймаються тільки правильні відповіді. Не суб’єктивні, не будь-які відповіді, а тільки правильні.
Мотивація, спрямована на власне его — так звані mastery goals — також не є ефективною. Якщо дитина хоче вчитися, щоб стати найкращим математиком світу або найкращим бізнесменом, це нетривала мотивація. Те саме стосується мотивації вчитися, щоб вступити до університету. Це може працювати в останні роки навчання, але глобально не впливає на успішність.
Подарунки заважають мотивації
Світлана Залужна, співавторка школи DEC life school
Поверхнева мотивація — один з найсильніших факторів, що негативно впливають на успішність дітей. Це спринт на коротку дистанцію, коли батьки ставлять завдання перед дитиною і вчителем: буде результат — поїдеш у подорож, досягнеш цього — купимо айфон. Здається, ніби дитина вмотивована. Але це працює дуже недовго і руйнує внутрішню природну мотивацію дитини.
Колективна ефективність команди педагогів — важливий фактор впливу. Діти вчаться від дорослих — це не новина, але ми не усвідомлюємо, як чітко вони відчувають, що саме ми робимо, а чого не робимо. Коли ми хочемо, щоб діти працювали ефективно в команді, то перш за все вони зчитують, чи відбувається ефективна робота в команді в колективі педагогів. Якщо бачать, що це працює загалом у школі, то переймають цю модель роботи, і їх спеціально вже не треба вчити працювати в колективі. Тож те, як працює команда педагогів, впливає на персональні результати окремого учня.
Часта зміна шкіл — сучасна тенденція в приватній освіті в Україні. У нас є приклади, коли в дітей за 3 роки вже шоста школа. Батьки шукають найкращі варіанти, але в дитини не виникає бажання будувати тривалі стосунки з однолітками, бо вона розуміє, що за пів року піде в іншу школу. Мотивація до навчання тоді взагалі зникає, бо учень знає — це не на довго. Прикро, що батьки в такій ситуації вважають, що це знову погана школа, тоді як насправді причина криється в цьому безкінечному пошуку ідеальної школи.
Нехай дитина поставить собі чітку мету
Ірена Пранскевічуте, освітня експертка
Self-reported grades — навичка самооцінки, вміння самостійно ставити собі очікуваний результат — те, що позитивно впливає на внутрішню природну мотивацію дитини. Експерти пропонують перед тестом, контрольною чи проєктною роботою, щоб діти написали чи проговорили, чого вони самі від себе очікують. Це розвиває вміння ставити собі завдання і цілі і серйозно впливає на успішність дітей. Це також про навичку самоефективності — дитина має дослідити і зрозуміти, як вона найефективніше вчиться — у якому стилі, у яких біоритмах.
Програма концептуальних змін — інший важливий фактор впливу на успішність учнів. Це напрям у педагогіці, коли критичне мислення в дітей розвивають через запитання. Вчитель більше не розповідає дітям, що станеться, якщо він кине камінь з висоти. Натомість він запитує: чи впаде камінь, якщо я кину його? А якщо я кину м’яч? А повітряну кульку? Тобто, це метод запитування про все, що нам здається і так зрозумілим. Він змінює ментальні установки і запрошує дітей до критичного мислення.
Керол Крейг, дослідниця Стенфордського університету, вивчає вплив ментальних установок або погляду людини на себе і як це впливає на наші досягнення в житті. Вона просить вчителів дуже обережно користуватися словом «здібності». Дуже часто «здібності» стають синонімом таланту і починають обмежувати внутрішній погляд дитини на себе і свій розвиток. Дитину, яку хвалять тільки за талант чи здібності, замикається в собі, бо хоче, щоб її приймали і любили не за талант, а безумовно.
