Вступ 2019: Три види хитрощів вступників

Як потрапляють до вишів з найнижчими рейтинговими балами? На що вступники йдуть заради цього? Чим обертається бажання будь-що отримати вищу освіту? «Освіторія» проаналізувала дані вступної кампанії 2019.

Вища освіта — теоретично тільки для найкращих випускників шкіл. Але в реальності чимало батьків вважають ганьбою, якщо син чи донька не вступить до університету. Причому, з першого разу, негайно після випуску зі школи. 4 з 5 хлопців і дівчат до 26 років у нашій країні, за даними Всесвітнього економічного форуму, отримують вищу освіту. І приблизно такий самий відсоток людей згодом працює не за фахом. Кожен четвертий з нинішніх першокурсників вступив не туди, куди мріяв: за 3–7 пріоритетами. Куди зазвичай подають заяви ті, у кого «сертифікатні мінімуми» і невеликі шанси на вступ?

1. Якщо з балами біда: подавалися далеко від дому

Вступники ладні їхати в інші регіони, щоб вчитися на популярних напрямках. Обирають університети, які ніколи не посідали вищих щаблів у рейтингах. Підходять і маленькі виші, і поважні, з давніми традиціями, якщо подаватися на не пов’язану з основним профілем спеціальність, так би мовити додаткову.

Приміром, Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова (Миколаїв) проводить серйозний відбір, коли йдеться про професії, пов’язані з кораблями. А ось на еколога можна вступити з низькими балами: біологією — 106 та географією — 102. Дуже низькі бали в майбутніх аграріїв. Приміром, у Ніжинському агротехнічному інституті Національного університету біоресурсів та природокористування на агрономів беруть зі 104 балами з математики та української мови і літератури. А на контракт досить і 100 з математики.

Загалом на контракт, якщо є гроші, можна потрапити з мінімумом балів. Чи не престижно звучить — фахівець з міжнародних економічних відносин? А в Східноєвропейському національному університеті ім. Лесі Українки в Луцьку на цю спеціальність за контрактом нині проходили, маючи 102 з іноземної мови. Як можна займатися міжнародними справами без знання мов — доведеться багато надолужувати. Там же навчатимуть кібербезпеки, навіть якщо математика — 100, іноземна мова — 100. Готельно-ресторанній справі можна навчитися в Уманському університеті садівництва, маючи 106 балів одночасно з біології та географії. Психолог нині звучить гордо! В Уманському педагогічному університеті ім. Тичини на цей факультет потрапили й ті, хто мав найнижчі 100 балів одночасно з математики та іноземної мови.

Хочеш бути журналістом, але плаваєш в історії та англійській мові? В Українському гуманітарному інституті (місто Буча) цього року брали зі 102 балами з іноземної мови, 100 — з математики, 110 — з історії України.

Інколи не треба далеко їхати, якщо спеціальність для університету нетипова. Навіть у Києві можна знайти варіанти. Приміром, у НАУ на «видавництво та поліграфію» брали зі 102 балами за іноземну мову і 107 — з математики.

2. Якщо мало грошей: шукали популярні спеціальності

Ті, у кого все не так проблематично, але на бюджет шансів було небагато, часто обирали університет, орієнтуючись на вартість навчання на контракті. Різниця з відомими вишами може бути в 7 разів! Скажімо, якщо хочете «корочку» з написом «право», «туризм», «менеджмент», можете вступити до Київського національного університету ім. Шевченка («право» — 53 300 грн на рік) або Києво-Могилянської академії («право» — 50 тис. грн, «туризм» — 35 800 грн, «менеджмент» — 33 900 грн). А можна вчитися в Чернігівському національному технологічному університеті: «право» і «туризм» — по 8410 грн, «менеджмент» — 7360 грн. Або ж ще економніше: 6200 грн за «право» — в Південноукраїнському національному педагогічному університеті ім. Ушинського. Престижні записи «менеджмент», «фінанси», «банківська справа та страхування», «публічне управління та адміністрування» — 8 тис. грн у Вінницькому національному агрономічному університеті.

«Харчові технології» можна вивчати за 7 тис. грн на рік у Луганському національному аграрному університеті або ж за 19 тис. грн у столичному Національному університеті харчових технологій.

Якщо в університеті — лідері за популярністю — Київському національному університеті ім. Шевченка — психологію вивчають за 33 900 грн на рік, а журналістику — за 46 200 грн, то першу спеціальність всього за 13 500 грн можна отримати в Університеті митної справи та фінансів (Дніпро), а другу — за 8 тис. грн у Черкаському національному університеті ім. Богдана Хмельницького.

І годі нагадувати вступникам, що гроші вони сплачують за якість та умови навчання, досвід та регалії викладачів, можливості для проходження практики та стажування. Завжди когось приваблює можливість малим коштом називатися фінансистом чи правником.

3. Якщо грошей немає: на непрестижні спеціальності

Ті, кому конче треба вступити на бюджет, після омріяних 1–3 варіантів обирають спеціальності, де прогнозують невисокі прохідні бали. І якщо в першому пріоритеті — філолог, а у 5–7-му — технолог легкої промисловості, навряд чи людина справді планує працювати за цим фахом.

У цьому рейтингу немає педагогічних спеціальностей, частина яких, на жаль, теж не користується попитом. То куди ж можуть податися ті, хто йде на вчителів і викладачів та має низькі бали?

Тим часом школам, як ніколи, потрібні якісні математики, хіміки і трудовики, які зможуть зацікавити дітей.

Час дорожчий

Чи допомагають вступникам усі ці хитрощі? У багатьох університетах великий «відсів»: відраховують за рік-два тих, хто прийшов без знань. Роботодавці частіше зважають на репутацію університету, де людина вчилася, ніж на записи в дипломі. Тож правники, психологи, журналісти, які зекономили на зусиллях та коштах і мало готові до сучасної професійної діяльності, нерідко поповнюють ряди безробітних. Із вищою освітою зовсім іншого профілю молодь працює перукарями, барменами та офіціантами, операторами кол-центрів, продавцями. Чимало родин, які наймають домашній персонал, претендують, щоб няні, водії і навіть домробітниці мали вищу освіту. Так, мовляв, легше знайти спільну мову, це інтелігентні люди, після університетського «загартовування» вони стають перфекціоністами, прагнуть робити все якнайкраще.

Роботодавців можна зрозуміти, але яка потреба витрачати 5 років на те, щоб отримати роботу не за фахом?

Поширений підхід батьків: ось хай отримає вищу освіту, а там думає, ким стати. І випускників: навіщо вчитися швидко? Краще погуляю веселі студентські роки. Але все це не вписується в сучасне життя, де час — один з найбільших капіталів.

Залишити відповідь