Чому так важливо подолати зайву скромність

Що спонукає українських вчителів бути надто скромними? Це тільки в нас так, чи взагалі світова тенденція? Чому не варто соромитися рекламувати себе як професіонала? Дев’ять порад для тих, хто хоче навчитися себе просувати.

Звідки страх говорити про успіхи?

Вчителі не люблять хвалитися. Цьогорічна статистика Global Teacher Prize Ukraine доводить, що вчителів переважно номінують учні та колишні вихованці, у крайньому разі — батьки та колеги. Але педагоги не налаштовані висувати себе на премію та рідко напрошуються на компліменти. Утім, ця особливість притаманна не лише нашим освітянам, а й їхнім іноземним колегам. Американські дослідники виявили, що професія «вчитель» — серед тих, представники яких мало думають про кар’єру. Вони ладні презентувати школи, але не власні досягнення.

Якщо доводиться міняти місце роботи, чимало вчителів ніяково почуваються під час складання резюме та на співбесідах. Але якщо не позиціонувати себе як успішну людину, то як при цьому виховати успішних учнів?

Світові експерти називають три основні причини,
які заважають пишатися успіхами:

1. Альтруїстична професія

Специфіка професії — турбуватися про інших. У багатьох країнах на етапі навчання сприяють тим майбутнім вчителям, хто любить дітей і хто альтруїстично налаштований. І хоча нині дедалі частіше йдеться про вміння захищати особисті кордони та вчити цього учнів, самовіддані люди, ладні все віддати дітям, викликають симпатію і довіру. Але ці самі особливості характеру заважають рекламувати себе як професіонала. Вчителі звикають, що спочатку мають подумати про інших. 90% з понад 2 тисяч респондентів вважають головною нагородою за працю —вдячність учнів. Три чверті — можливість займатися улюбленим предметом. Лише 16 % обрали б почесні звання та державні нагороди, а не визнання учнів і колег.

2. Прихильність до школи

Чимало вчителів асоціюють себе зі школою, де працюють, ладні робити щось для покращення її репутації. Частіше, ніж в інших професіях, тут працюють на одному місці десятиріччями. Так, для США 11 % тих, хто працює в тій самій школі 10–20 років, — великий показник.

Чимало вчителів не планують нічого міняти. Понад половина опитаних хотіли б робити кар’єру там, де працюють. Вчителі, згідно з дослідженням, схильні применшувати свої перспективи. Кожен п’ятий освітянин вважає, що знайти краще місце роботи не зможе через вік: або за 45 років, або до 25. Також 20 % не хочуть змінювати місце проживання, а тому вважають, що кращу можливу роботу поблизу житла вже знайшли.

Отже, вчителі не настільки, як представники інших професій, схильні слідкувати за ринком праці та визначати свою вартість на ньому. А свої досягнення пов’язують зі школою — такої прихильності до компанії в інших професіях роботодавці домагаються важкими зусиллями. І все це замикається на одному: у педагогів немає навичок презентувати себе, рекламувати, працювати на власний імідж.

3. Небажання робити кар’єру

У деяких країнах директор школи і вчитель — геть різні професії, на які навчають окремо. Директор — менеджер, який не проводить уроків. Тож вертикальна кар’єра (просування по службовій драбині) не приваблює педагогів, адже це означає відмову від улюбленої діяльності, новий тип роботи. Відтак лише 11 % респондентів хотіли б стати директорами шкіл. І щодо самого поняття «кар’єра» налаштовані скептично: 55 % не вірять, що зроблять кар’єру, а ще 35 % переконані, що не зможуть просуватися кожні три роки. При цьому майже всі віддають перевагу горизонтальній кар’єрі (розширення повноважень, поглиблення компетенції).

Чи треба щось змінювати? Експерти переконані, що це потрібно, адже допоможе вчителям бути мобільнішими та активнішими за рамками школи — приміром, брати участь у міжнародних проєктах, професійних конкурсах, самовиражатися. А наявність у школі «зірки від освіти» працює на її імідж значно ефективніше, ніж безособова реклама цього закладу освіти.

Як вирватися із замкненого кола:

Звісно, часу у вчителів мало. Але віднайдіть хоча б трохи, щоб нагадати собі, що досвід, який ви вже маєте, — це золото. Запишіть усі досягнення та позитивні моменти. Спробуйте зняти на відео урок, щоб дати собі об’єктивну оцінку. Мінуси стануть цілями для самовдосконалення: з’ясуйте, які прогалини ще є, і будьте активними щодо їхнього заповнення. А ось плюси обов’язково тримайте в голові.

Вчителям потрібно виділити час, щоб зрозуміти, хто вони, чого хочуть від своєї кар’єри та що потрібно стратегічно залучати для свого розвитку.

  • Використовуйте зворотний зв’язок

Щоб попередній пункт був вдалим і щодня можна було знаходити щось корисне, варто навчитися приймати оцінки інших. Не комплексувати, не бути самовпевненим, зважати на те, хто і навіщо говорить. Але не зводити критичне мислення до самокритики. Вчителі схильні до заниження успіхів, надто критичні до себе, а перевірки «згори» не спонукають до відвертості. Тож прокрутіть відео уроків рідним, колегам, яким довіряєте, викладіть на форумі, надішліть тому, кого поважаєте, з проханням прокоментувати.

  • Пошукайте роботу

Якщо не плануєте змін, просто порівняйте себе з іншими на ринку праці. Подзвоніть чи напишіть на цікаві вакансії, сходіть на співбесіди. Знайдіть свої «фішки», які вигідно відрізняють вас від колег. Зверніть увагу на міжнародний ринок праці. Це дасть вам змогу вільно орієнтуватися в сучасних вимогах і тенденціях.

  • Розгляньте варіанти

У США вчителі схильні до традиційного мислення. Лише третина згодна викладати за кордоном. Приблизно стільки ж налаштовані давати уроки через інтернет. 38 % здатні стати освітніми консультантами, давати поради людям щодо оптимальних способів навчання, підвищення кваліфікації, міксування різних курсів, особливостей шкіл та університетів за кордоном. А як із цим в Україні? Учитель може створити собі додаткову спеціалізацію до предметної — приміром, фахівця, який краще за інших працює в інклюзії, працює з переселенцями, допомагає тим, хто відстає, займається з талановитими учнями, проводить тренінги, робить технологічний бекграунд тощо.

Чимало можна зробити самотужки, а також домагатися змін на рівні держави. Адже в багатьох країнах з’являються нові щаблі у школі, які дають змогу вчителям кар’єрно рости: помічники, експерти, наставники інтернів, старші вчителі, методисти. Приміром, останнє звання — не формальність, а фахівець, який навчає практикантів і студентів магістратури (у них половина часу — практичні заняття у школі). Такі нововведення є, приміром, у Сінгапурі.

  • Тримайтеся якомога далі від «негативних Неллі»

Так англійською називають людей, які завжди скаржаться і стогнуть, критикують, бачать лише негатив — і у вас, і у майбутньому. Але цікаве походження цього сталого виразу — так спочатку звали загнаних конячок. Тож ідеться про колег, які не можуть впоратися з професійним вигорянням, перевантажені. Можливо, ризик зустріти таких у нас вищий, адже і матеріальні проблеми, і брак вільного часу в рази більші, а контроль згори лише починає зменшуватися. І хоча всі вчителі стикаються з проблемами, постійно фокусуватися на них — не найкращий вихід. Позитивне оточення допомагає зосередитися на досягненнях, а негативне — підриває самооцінку.

  • Більше спілкуйтеся з колегами

Це дасть відповідь на питання, де ж знайти позитивних людей. Спробуйте пошукати у своїй школі — проведіть час неформально. Приміром, влаштуйте чаювання в п’ятницю або раз на місяць зустріньтеся родинами. Також знайдіть неформальні професійні спільноти у вашому регіоні або в інтернеті. У США, приміром, їх чимало: організації предметників, жінок — директорок шкіл, чоловіків-вчителів, молодих вчителів чи тих, хто працює на пенсії. Можна долучитися до них і з інших країн, якщо можете спілкуватися англійською мовою, або створити аналогічні українські групи в соцмережах. Спілкування з колегами дає більше для формування адекватної професійної самооцінки, ніж будь-які інші методи.

  • Отримайте досвід поза кабінетом

Існує низка переваг від виконання позашкільних ролей (організація поїздок, свят або ведення клубу). Приміром, це можливість більше бути самим собою, а не просто вчителем, знайти сильні сторони своєї особистості, а не лише як предметника, залучити власні інтереси, хобі. Однак не спокушайтеся взяти на себе стільки, що це заважатиме виконанню обов’язків.

Першим діліться ідеями, конспектами уроків, матеріалами, ноу-хау, новинками освіти. Це змусить бути в центрі уваги не лише учнів, а й колег, додасть відчуття корисності для інших. Знайдіть, що саме вам хотілося б змінити у школі, приєднуйтеся до реформи НУШ. Який це має стосунок до самопрезентації? Психологічно легше рекламувати себе як агента змін не заради себе (такий мотив ввижається багатьом вчителям егоїстичним), а заради досягнення певної мети.

  • Займіться спортом

Це додає впевненості. Регулярні перемоги над собою, хай малесенькі, стимулюють до змін. У своїй промові на конференції TED соціальний психолог Емі Кадді стверджує, що мова тіла формує нас, а сильна поза (зовнішня демонстрація впевненості, навіть якщо ми цього не відчуваємо) підвищує почуття впевненості в собі і шанси на успіх, на те, як ми бачимо себе.

Залишити відповідь