Не дивно, що деякі інструменти психологів переймають педагоги. Звісно, без психологічної освіти та досвіду ризиковано робити висновки про учнів. Але застосовувати на уроці метафоричні карти як поштовх для фантазії чи засіб самопізнання — вдала ідея, переконана дитячий психолог Олена Шамрай.
Про подолання, харчування, стосунки
Як може вчитель принести карти до класу?! Не лякайтеся, ідеться зовсім не про гральні карти. Метафоричні асоціативні карти — це тематичні добірки зображень та портретів, розроблені спільно художниками та психологами.
Наприклад, у метафоричних картах «Подолання» зображені критичні ситуації: пожежа, хвороба, втрата близьких та багато інших речей, що травмують. А друга частина карт — ті ресурси, які допомагають людям долати стрес (символи підтримки, креативності, віднайдення дружби, чарівна природа, сміх тощо).
У метафоричних картах «Кухня» є те, що допомагає виявити розлади харчової поведінки. Тут поруч із реалістичними зображеннями харчів чимало таких, що дають простір для асоціацій — хтось вбачатиме у страві щось огидне, а хтось — арт-шедевр. Більшість наборів присвячено аналізу внутрішніх конфліктів, стосунків з дітьми та батьками, з партнерами та колегами.
Що заборонено робити вчителю
Вчитель має вивчити етичні правила роботи з метафоричними картками: не критикувати будь-які асоціації та зауваження, не примушувати говорити, якщо дитина не хоче, не нав’язувати власне бачення зображення, не навішувати «ярликів». Можна лише дозволити певні гіпотези, які допоможуть у подальшій роботі з дітьми. Але оголошувати їх дітям, батькам чи колегам педагог не має права.
І все ж, попри обмеження, метафоричні карти — блискучий спосіб швидко дізнатися більше про ваших учнів. До того ж — про дуже важливі сторони (мрії, претензії, рівень креативності, ступінь довіри до світу), які за стандартного спілкування вчителя з учнями роками можуть залишатися нерозкритими. Є надія, що все зміниться в Новій українській школі, тож такі інструменти тим паче необхідні сучасним педагогам.
Вправи найкраще підійдуть дітям 10–15 років, але все залежить від розвитку дітей: можна спробувати вже в початковій школі.
Які набори варті уваги
Звісно, далеко не всі з понад 300 наборів карт підходять дітям. Але є й такі, що зроблені спеціально для хлопчиків та дівчаток: «Сага», «1001», «Не/дитячі історії», «Вона», «Я та всі-всі-всі», «Мама», «Дитина та Звір», «Персоніта», «Світ казкових історій», «Сови».
А набір «Morena» приваблює малечу яскравістю фарб та щирістю. Намалював його з натури художник, який кілька років прожив із племенем у джунглях Бразилії. Пригоди на острові, де ніколи не було цивілізації, первісні ремесла, наївна турбота про тварин та людей знаходять відгук у серцях школярів. Недарма Жан Жак Руссо колись вважав, що для виховання дитини достатньо навіть однієї книги — якщо це «Робінзон Крузо». А набори для будь-якого віку на кшталт «Емоції», «Кольори та почуття», «Еко» стають гарною основою для фантазування.
Пропонуємо п’ять нескладних та цікавих вправ:
1. П’ять випадкових портретів
Що потрібно:
Найкраще, якщо є два набори карт «Персоніта». Тоді вчитель роздає кожному учню по 5 випадково обраних карт. Якщо ж такої можливості немає, 5 обраних вчителем зображень з цього набору проектують на стіну, щоб з ними працював весь клас. Останній варіант може бути малоінформативним, адже однакові портрети діти обговорюватимуть один з одним, списуватимуть або просто голосно висловлюватимуть емоції, що зашкодить визначитись іншим.
Коли пропонувати:
Художній опис зовнішності людини у школі вивчають кілька років. Учні пишуть твори про особливості вигляду друзів, однокласників, рідних. Ці теми можна поєднати з цією вправою з метафоричними картами.
Як виконувати:
Учень має уявити, що бачив зображену на карті дитину чи має з нею якісь стосунки. Хто це — двоюрідний братик чи випадковий перехожий, маленький ворог, друг чи сусід? Треба записати це про кожну карту. Підлітка можна попросити описати письмово — найбільш приємну та найменш приємну з 5 карт.
Аналізуємо, наскільки близькими/далекими уявляються стосунки та наскільки позитивними/негативними. У середньому діти обирають 1–2 близькі та приязні до них фігури, 0–2 негативні, решта — нейтральні. Якщо в кожному обличчі школяр бачить ворога чи неприємну людину, його довіра до оточуючих знижена. Якщо всі здаються рідними та приязними (брати, сестри, друзі), дитина може бути довірлива, наївна, дещо інфантильна. Варіант, коли всі фігури — незнайомці на вулиці, сторонні, персонажі кіно, — теж говорить про знижену довіру та активне бажання відсторонитися від людей.
2. «Одного разу в казці»
Що потрібно:
Набір метафоричних карт «Сага».
Коли пропонувати:
На заняттях, де мета — розвиток творчого начала.
Як виконувати:
Вчитель роздає карти. Вони мають лежати зображенням донизу. Перший учень перевертає карту, дивиться на неї, каже «Одного разу…» і починає розповідати історію (казку). Домовтеся, щоб кожне висловлювання займало не більше 1–3–5 речень (залежно від кількості учнів у класі). Наступний учень відкриває карту і продовжує розповідь попередника. Так продовжують доти, доки останній гравець не закінчить історію.
3. «Життя у племені»
Що потрібно:
Набір метафоричних карт «Морена»
Коли пропонувати:
Найкраще — у 6-му класі, коли з літератури вивчають «Робінзона Крузо» Дефо, а з історії — первісну культуру.
Як виконувати:
Викласти карти на вчительському столі. Запропонуйте школярам уявити, що вони потрапили на острів без цивілізації. Що б вони там робили? Хай кожен підійде до столу і обере карту, яка нагадує те, що йому б хотілося там робити. Діти по черзі показують карти та пояснюють вибір. Тепер повідомте нову умову: на острові опинилися лише однокласники, більше нікого. Харчуватися, захищатися від негоди, облаштовувати місце для сну мають самотужки. Що тепер можуть означати їхні карти (міняти їх не треба)?
Можна зробити припущення щодо мотивації дитини (гра, пізнання, праця, комунікація) та підпорядкування власних інтересів цілям групи. Скажімо, якщо спочатку (коли акцент іде на бажання) дитина каже, що вона їстиме фрукти, то після зміни завдання ту саму картку можна трактувати як «Збиратиму фрукти для всіх нас» або «Вирощуватиму овочі та фрукти». Є діти, які щоразу обирають «Гратимусь», «Гулятиму», «Дивитимуся на зорі». Тож можна припустити, хто бере на себе лідерську роль у колективі, хто прагне виконувати доручення, хто відсторонюється.
4. «Тотемна тварина»
Що потрібно:
Набори метафоричних карт «Сага» та «Еко», папір, олівці чи фломастери, два аркуші ватману.
Коли пропонувати:
Після вправи № 3.
Як виконувати:
Запропонуйте зображення тварин — казкових та реальних. Хай кожен учень обере «тотем» племені. На аркуші паперу треба розмістити тварину та намалювати для неї житло та місце прогулянки, полювання.
Поділіть дітей на дві групи. Запропонуйте перенести всіх тварин на ватман (місця має трохи не вистачати) і намалювати вже там для них комфортні умови. Зверніть увагу на те, як змінюють перший малюнок учні: зменшують, змінюють, відмовляються від частини, намагаються відтворити все, заважаючи іншим, прагнуть поділити аркуш порівну між усіма тощо. Це відтворює їхній стиль поведінки під час конфлікту інтересів.
5. «Гість із майбутнього»
Що потрібно:
1–2 набори метафоричних карт «Persona» (залежно від кількості учнів).
Коли пропонувати:
У 6-му класі — коли з літератури вивчають «П’ятнадцятирічний капітан» та фантастичні твори, у 7-му класі — коли проходять тему «Роздуми про майбутнє.
Як виконувати:
Карти розкладені на вчительському столі. Педагог пропонує дітям уявити, що вони побачили себе в майбутньому — якими вони стануть через 20 років. Треба обрати відповідний портрет. Кожен учень розповідає, за що обрав карту, ким він став, що можна сказати про цю людину.
Вчитель обов’язково уточнює, як почувається цей дорослий, які в нього емоції. Вправа довга, тож її можна виконувати лише з добровольцями або ж з різними дітьми — на кількох уроках.
Розповідь учня багато розкаже про його цілі, цінності, вподобання, а почуття «людини з майбутнього» — по те, боїться дитина чи прагне дорослішання, як собі його уявляє.
